Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією та затверджуються центральним органом виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами в цій сфері.
3. Встановлення режиму археологічних територій, що охороняються та на яких розміщені об'єкти культурної спадщини, або можлива їх наявність за рішенням центрального органу виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини, та внесення їх до Списку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
4. Встановлення правового режиму земельних ділянок розташування історичних населених місць, внесення 'їх до відповідного Списку, який затверджується Кабінетом Міністрів України.
5. Заборона здійснення містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на археологічних територіях, що охороняються, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини та без погодження з Інститутом археології НАН України.
6. Встановлення режиму заповідників чи музеїв-заповідників (історико-культурних, архітектурно-історичних, історико-ме-моріальних, історико-археологічних, історико-етнографічних) на територіях із наявними на них ансамблями, комплексами пам'яток, які становлять виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, за рішенням Кабінету Міністрів України.
7. Приналежність територій пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, археологічних територій, що охороняються, до земель історико-культурного призначення фіксується в державних земельних кадастрах, планах землекористування, проектах землеустрою, іншій проектно-планувальній документації та земельно-правовстановлюючих документах на право власності на землю, право землекористування, договорах оренди земельних ділянок.
8. Встановлення режиму зон охорони пам'яток, визначення меж історичних ареалів населених місць не можуть бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб у разі дотримання ними правил використання земель історико-культурного призначення.
9. Надання дозволу центральним органом виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт у межах території пам'яток, археологічних територій, що охороняються, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею.
10. Заборона здійснення будь-якої діяльності юридичними і фізичними особами, що створює загрозу пам'ятці або порушує вимоги чинного законодавства, державних стандартів, норм і правил у сфері охорони об'єктів культурної спадщини органами охорони культурної спадщини.
11. Обов'язок власника земельної ділянки або землекористувача не перешкоджати виконанню робіт особами, які мають дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок у межах території пам'ятки, археологічної території, що охороняється, в зонах охорони та в історичних ареалах населених місць відповідно до розпорядження органу охорони культурної спадщини.
12. Обов'язок власників земельних ділянок та землекористувачів, на землях яких розташовані об'єкти культурної спадщини, укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини та виконувати його умови щодо збереження, охорони, проведення ремонту та захисту від руйнування або знищення.
13. Право власника земельної ділянки або землекористувача на відшкодування в повному обсязі шкоди, заподіяної внаслідок проведення археологічної розвідки, розкопок та інших земляних робіт на належних йому земельних ділянках.
14. Застосування фінансових санкцій органами охорони культурної спадщини до осіб, які проводять будь-які незаконні роботи, що можуть завдати шкоди пам'ятці, її території, археологічній території, що охороняється, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Г. Особливості правового режиму земель водного фонду.
Землями водного фонду визнаються землі державної власності, земельні ділянки, які передані в користування та частково передані у власність селянських (фермерських) господарств, зайняті водними об'єктами, болотами, гідротехнічними і водогосподарськими спорудами, та земельні ділянки, на яких встановлений режим зон і смуг з особливим режимом використання та охорони.
Відповідно до ст. 4 Водного кодексу (ВК) України' до складу земель водного фонду відносяться земельні ділянки, на яких знаходяться:
а) моря, ріки, озера, водосховища, інші водойми, болота, а також острови;
б) гідротехнічні та інші водогосподарські споруди, канали, землі під смуги відведення;
в) прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо водойм;
г) берегові смуги водних шляхів.
Специфічні риси правового режиму земель водного фонду:
1. Правове регулювання визначається переважно нормами ВК України як спеціального закону стосовно загальних норм ЗК України.
2. Використання вказаних земель для спеціальних водогосподарських, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних, побутових, питних та інших потреб.
3. Обумовленість їх правового режиму приналежністю до загальнодержавної власності України (власності народу України за Конституцією України), обмеженістю використання на праві власності — щодо невеликих земельних ділянок до 3 га у складі земель селянських (фермерських) господарств' та обмеженого права постійного землекористування водогосподарських підприємств і організацій.
4. Наявність особливого (спеціального) суб'єктного складу землекористувачів, яким надаються землі в постійне користування — спеціальних юридичних осіб:
а) спеціалізовані водогосподарські підприємства і організації;
б) інші підприємства, установи, організації, в яких створені спеціалізовані служби з догляду за водними об'єктами, зонами та смугами з особливим режимом користування і охорони.
5. Можливість встановлення відповідно до ВК України спеціального режиму регульованої господарської діяльності на цих землях:
а) водоохоронних зон (ст. 87);
б) зон санітарної охорони (ст. 93);
в) прибережних захисних смуг (ст. 88);
г) смуг відведення (ст. 91);
д) берегових смуг водних шляхів (ст. 92).
6. Запровадження режиму обмеженої господарської діяльності у водоохоронних зонах, прибережних захисних смугах та інших зонах і смугах земель водного фонду.
7. Встановлення округів санітарної охорони на землях водного фонду з метою охорони водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, з особливим режимом використання (ч. 2 ст. 104 ВК України).
8. Встановлення у ВК України юридичної відповідальності за нецільове використання цих земель та порушення режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду (пункти 3, 11 ст. 110 ВК України).
9. Особливістю правового режиму земель водного фонду є встановлення на окремих земельних ділянках зон і смуг з особливим режимом використання та охорони.
Відповідно до ВК України (ст.ст. 87—93) до зон і територій з особливим режимом використання і охорони земель водного фонду належать земельні ділянки, на яких установлені:
1) водоохоронні зони (ст. 87);
2) зони санітарної охорони (ст. 93);
3) прибережні захисні смуги (ст. 88);
4) смуги відведення (ст. 91);
5) берегові смуги водних шляхів (ст. 92).
Водоохоронні зони — земельні ділянки вздовж річок, морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм, на яких встановлюється особливий порядок використання і охорони з метою створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення, вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин та зменшення коливань стоку вказаних водних об'єктів.
Водоохоронні зони є природоохоронною територією з регульованою господарською діяльністю, на якій забороняється:
а) скидати неочищені стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також потічки;
6) використовувати сильнодіючі та стійкі пестициди;
в) розміщувати звалища, кладовища, поля фільтрації, скотомогильники.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486'.
Розміри і межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами на основі нормативно-технічної документації, які розробляються на замовлення органів водного господарства, інших спеціально уповноважених органів, погоджуються з органами в галузі екології та природних ресурсів, земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами рад.
Водоохоронна зона має внутрішню та зовнішню межі. Внутрішня межа збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті, а зовнішня прив'язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок, схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об'єкта лінією на випадок відведення негативного впливу природних та антропогенних чинників.
У водоохоронній зоні в окремих випадках за відповідними дозволами проводиться добування піску та гравію:
а) за межами земель водного фонду на сухій частині заплави;
б) у праруслах річок.