Правове регулювання використання лісових ресурсів у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях та проведення науково-дослідних робіт забезпечується вимогами ст.ст. 74-76 Лісового кодексу України.
Право користування лісом у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях оформляється відповідно до норм як лісового, так і земельного законодавства, що виражається у двох правових формах його реалізації — регламентацією порядку розміщення в лісах і на землях лісового фонду туристських таборів, баз відпочинку тощо, а також через здійснення загального використання лісових ресурсів.
Об'єкт права користування лісом у цих цілях — лісова ділянка. Суб'єкти — підприємства, установи, організації, які залучаються відповідними радами та постійними лісокористувачами для організації зон відпочинку в лісах, а також громадяни.
Відповідно до вимог лісового законодавства місцеві ради, державні адміністрації усіх рівнів разом з органами лісового господарства залучають зазначених суб'єктів цього виду права лісокористування до проведення заходів з благоустрою лісових ділянок і культурно-побутового обслуговування населення з урахуванням необхідності збереження лісового середовища і природних ландшафтів і додержанням правил архітектурного планування приміських зон та санітарних вимог.
Як правило, для організації відпочинку населення використовуються ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, лісопарки та інші ліси, що виконують переважно гігієнічно-санітарні та оздоровчі функції (п.п. 26—29 Порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 557'.
Основними способами охорони лісових ресурсів у процесі їх використання в культурно-оздоровчих, рекреаційних, туристичних та спортивних цілях є проведення цілої низки різних лісогосподарських заходів: проведення біохімічних, меліоративних, планувальних заходів; рекреаційних заходів з благоустрою земель (обладнання вогнищ, місць збору сміття, лісових меблів і т.ін.); проведення рубок догляду, санітарних і ландшафтних рубок, насадження молодих дерев та ін.
Використання лісів у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних та туристичних цілях громадянами на засадах права загального лісокористування здійснюється безкоштовно. Використання лісів для зазначених цілей юридичними особами здійснюється за плату в межах умов договорів з лісогосподарськими підприємствами на використання лісових ресурсів.
Головною метою права лісокористування для науково-дослідних робіт є виявлення, вивчення, збереження і використання генетичного фонду рослин у лісах нашої держави. Загальновизнаним є факт необхідності широкого застосування у практиці лісорозведення досягнень генетики і селекції деревних порід, особливо у період забруднення значної території України радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, в тому числі лісових масивів.
Особливістю регулювання цього виду права лісокористування, зважаючи на принцип багатоцільового використання лісів, є його пріоритетність відносно інших видів права користування лісом. Для проведення науково-дослідних робіт у лісах підприємствам, установам і організаціям можуть надаватися спеціальні ділянки, на яких можуть бути обмежені або повністю заборонені лісові користування інших лісокористувачів, у тому числі громадян, якщо це не сумісно з цілями проведення науково-дослідних робіт. Рішення про обмеження чи заборону таких видів права користування приймають місцеві ради за погодженням з постійними лісокористувачами.
Ліси, що надаються у межах земель лісового фонду для цієї мети, належать до категорії закріплених лісів. Об'єктом цього виду права лісокористування є лісова площа з насадженнями, які мають еталонні, елітні, унікальні та інші властивості.
Суб'єктами права користування лісом у зазначених цілях є лісогосподарські науково-дослідні установи і організації, заповідники, лісові насіннєво-виробничі станції, спеціалізовані насіннєві лісгоспи, селекційно-розсадникові комплекси та ін.
Право лісокористування для цієї мети здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, що надаються у тимчасове користування місцевими радами за погодженням з органами лісового господарства.
Збереження генофонду видів деревних рослин здійснюється двома основними методами: виявленням, вивченням і використанням об'єктів лісу зазначених властивостей, а також їх культивацією'.
§ 4. Особливості управління в галузі використання, відтворення та охорони лісів
Управління в галузі використання, відтворення та охорони лісів — це визначена лісовим законодавством виконавчо-розпорядча діяльність органів держави, самоврядних та громадських інститутів у цій галузі. В цьому управлінні слід розмежовувати управління з боку держави та внутрішньогосподарське управління з боку лісокористувачів.
У Лісовому кодексі України від 21 січня 1994 р. знайшли своє закріплення ряд управлінських повноважень рад усіх рівнів (ст.ст. 11—16). Так, відповідно до ст. 11 Лісового кодексу України до відання Верховної Ради України у галузі управління використанням, відтворенням та охороною лісів належить: розпорядження лісовим фондом; визначення повноважень діяльності рад і органів державної виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, ви користання та відтворення лісів, вирішення інших питань у галузі регулювання лісових відносин.
Державне управління є формою здійснення функцій, які випливають зі змісту права власності держави на ліси. Воно поділяється на загальне та спеціальне.
Відповідно до ст.ст. 23, 24 Лісового кодексу України загальне державне управління в галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, інші органи відповідно до законодавства. Надвідомче державне управління здійснює Міністерство екології та природних ресурсів України і його органи на місцях.
Компетенція Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим у цій галузі визначається ст.ст. 29, ЗО Лісового кодексу України. Компетенція Міністерства екології та природних ресурсів України визначається відповідно до ст. 31 Лісового кодексу України та Положенням про нього, затвердженим Указом Президента України від 29 травня 2000 р.
Спеціально уповноваженим органом лісового господарства є Державний комітет лісового господарства України та його органи на місцях. Компетенція Державного комітету лісового господарства України визначається ст. 32 Лісового кодексу України та Положенням про нього, затвердженим Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. № 969'.
У межах своїх повноважень управління у цій галузі здійснюють також громадяни та їх об'єднання, громадські комітети, органи самоврядування. Основними функціями управління у галузі використання, відтворення, захисту та охорони лісів є: ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру; планування використання лісів; лісовпорядкування; розподіл і перерозподіл лісів; організація відтворення лісів і лісорозведення;
державний контроль за станом, використанням, відтворенням, охороною і захистом лісів; вирішення спорів щодо лісокористування.
Розкриємо особливості деяких із цих функцій.
Розподіл та перерозподіл лісів. Ця функція галузі розпорядження лісовим фондом і являє собою сукупність розпорядчих дій відповідних державних органів.
Розпорядження лісами — це складний процес. Одні розпорядчі дії тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення права користування земельними ділянками лісового фонду, інші — є необхідною умовою для виникнення права лісокористування2.
Основними видами розпорядчих дій стосовно лісів є:
Надання земельних ділянок лісового фонду у постійне та тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Ці дії у межах компетенції, визначеної законодавством, здійснюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районі, міські, селищні, сільські ради шляхом закріплення за постійними та тимчасовими лісокористувачами земельних ділянок лісового фонду відповідно до мети використання із видачею державного акта на право постійного користування землею, а також оформленням договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі договору оренди. Надання земельних ділянок лісового фонду в користування здійснюється у порядку, визначеному земельним законодавством.
Видача дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється відповідно до Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і Положення про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 1994 р. № 268. Дозволом на спеціальне використання лісових ресурсів відповідно до ст. 51 Лісового кодексу України є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток. Видаються спеціальні дозволи у межах лімітів використання лісових ресурсів центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства та його органами на місцях на підставі клопотання (заявки) лісокористувачів, яке підлягає погодженню з центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та його органами на місцях, місцевими радами, постійними лісокористувачами. Строк дії дозволу визначається органом, який його видає.