Рада Національного банку наділена правом відкладального вето щодо окремих рішень Правління Національного банку з питань, віднесених до її компетенції.
Рада складається з 14 осіб – громадян України, які мають вищу фінансову або економічну освіту, або науковий ступінь у галузі фінансів чи економіки, мають досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади України або в банківській установі, досвід наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.
Президент України своїм Указом призначає сім членів Ради. Голова Національного банку, який призначається на посаду Вер-
47(1
ховною Радою України, входить до складу Ради Національного банку за посадою. Кандидатури осіб для призначення Верховною Радою України членами Ради обговорюються на спеціальному відкритому засіданні профільного комітету Верховної Ради України, який вносить свої рекомендації Верховній Раді. Верховна Рада України своєю Постановою призначає також сім членів Ради Національного банку. Всі члени Ради призначаються на сім років, а Голова правління Національного банку – на строк своїх повноважень на посаді.
На засідання Ради можуть бути запрошені керівники центральних органів влади, представники суб'єктів підприємницької діяльності, науковці та інші фахівці. Члени Правління Національного банку можуть брати участь у засіданнях з правом дорадчого
голосу.
Чергове призначення членів Ради Національного банку здійснюється не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повноважень попередньо призначених членів Ради Національного банку.
Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Коментована стаття присвячена важливому інституту парламентського контролю в Україні – Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.
Однією з функцій Верховної Ради України є здійснення парламентського контролю. Він реалізується як безпосередньо, тобто на сесіях, через парламентські комітети, народних депутатів, а також через Рахункову палату (щодо бюджетно-фінансової сфери), Уповноваженого з прав людини (відносно захисту прав і свобод людини і громадянина).
У практиці українського конституціоналізму Конституція України 1996 р. вперше запроваджує посаду Уповноваженого з прав людини, який на постійній основі здійснює опосередкований парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції.
Конституція України
Розділ /V. Стаття 101
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є аналогом інституту омбудсмена, що був вперше заснований у 809 р в Швеції і нині існує в більш ніж ста зарубіжних країнах. У державно-правовому значенні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, яка уповноважена парламентом на охорону прав окремих громадян і опосередкований парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посадовими особами без права зміни прийнятих ними рішень,
Інститут Уповноваженого щодо інших правозахисних механізмів є додатковим (субсидіарним) засобом захисту прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із змісту ст. 4 Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», згідно з якою діяльність Уповноваженого доповнює наявні засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не має наслідком перегляд компетенції державних органів, що забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод особи. Уповноважений заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту прав людини, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.
Діяльність Уповноваженого з прав людини спрямована на реалізацію прогресивних ідей у сфері забезпечення прав людини і громадянина, встановлення ділових, конструктивних відносин громадян України з органами державної влади. Демократичний характер інституту Уповноваженого полягає у тому, що він виконує правозахисну функцію не лише стосовно громадян України, а й щодо іноземців та осіб без громадянства, що відповідає положенню ст. З Конституції, згідно з яким людина в Україні визнається найвищою соціальною цінністю.
Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України шляхом таємного голосування. Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради або не менше однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинен-472
ня злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята у встановленому законом порядку. В інтересах неупередженого ставлення до виконання своїх обов'язків і об'єктивного вирішення справ передбачено, що Уповноважений не може мати представницького мандата, займати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах, організаціях незалежно від форм власності, крім викладацької, наукової або творчої діяльності. Він не може бути членом жодної політичної партії. Призначення омбудсмена парламентом цілком відповідає правовій природі цього інституту, і така практика існує у більшості країн світу.
При вступі на посаду Уповноважений складає присягу на пленарному засіданні парламенту, в якій урочисто присягає чесно та сумлінно захищати права і свободи людини і громадянина, добросовісно виконувати свої обов'язки, додержуватися Конституції і законів України та керуватися справедливістю і власною совістю. Він зобов'язаний діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини і громадянина. Повноваження Уповноваженого починаються з моменту складання ним присяги. Його повноваження припиняються за таких обставин: у разі відмови Уповноваженого від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень; набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою; складення присяги новообраним Уповноваженим; смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.
Парламент України може прийняти рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення терміну, на який його було обрано, тільки у таких випадках: порушення ним присяги; порушення вимог щодо несумісності діяльності; припинення громадянства України; неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності. Законом про Уповноваженого встановлено, що висновок про наявність підстав для звільнення з посади Уповноваженого має дати тимчасова спеціальна комісія парламенту України. Верховна Рада за наявності зазначених підстав розглядає питання і приймає відпові-
473
Конституція України
Розділ IV. Стаття 101
дну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради або не менш як однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту.
Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів України та посадових осіб, що має суттєве значення для визначення місця і ролі цього інституту у пра-возахисному механізмі держави І для забезпечення його незалежності при реалізації Уповноваженим своїх функцій. На це спрямоване положення ч. 2 ст. 20 Закону про Уповноваженого, що втручання органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. їх посадових та службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється. Його повноваження не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень парламенту України або його розпуску (саморозпуску). Специфіка правового статусу Уповноваженого проявляється і в тому, що він має можливість співпрацювати з різними складами парламенту, оскільки термін його повноважень становить п'ять років, а Верховної Ради України – чотири.
Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, є: захист прав І свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією і законами України та міжнародними договорами України; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; запобігання порушенню прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод особи; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій поінформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Для реалізації своїх завдань і функцій Уповноважений Верховної Ради України з прав людини наділений компетенцією, яка випливає з мети парламентського контролю. Він має право невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної
474
ради, Прем'єр-міністром, Головами Конституційного Суду, Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами. Уповноважений може бути присутнім на засіданнях парламенту, уряду, Конституційного Суду, Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, колегії Генеральної прокуратури України та інших колегіальних органів, на засіданнях усіх органів, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.