Провідне місце серед органів, що становлять апарат глави держави, посідає Адміністрація Президента України, яка за своїм статусом є постійно діючим органом, що утворюється главою держави відповідно до Конституції України для забезпечення здійснення ним своїх повноважень. Адміністрація не є органом державної влади, оскільки не має власних владних повноважень; це – адміністративний апарат Президента, який вступає у правовідносини з іншими органами тільки за дорученням глави держави. Основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності глави держави. Статус Адміністрації Президента України визначений Положенням, затвердженим Указом Президента від 19 лютого 1997 р. (з наступними змінами), а її структура – Указом від 20 серпня 2002 р. «Про заходи щодо вдосконалення діяльності Адміністрації Президента України» (з наступними змінами).
Суттєва роль Президента України у законодавчому процесі відображена у пп. 29–30 коментованої статті. Глава держави підписує закони, прийняті Верховною Радою України, а також володіє правом відкладального вето. Нині діючий Регламент Верховної Ради України (ст. 6.10.1.) передбачає, що тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформ-
518
люються ЇЇ Секретаріатом, у п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради, після чого передаються на підпис Президентові. Глава держави, отримавши закон, протягом п'ятнадцяти днів має підписати його, взявши до виконання, або ж, у разі незгоди, повернути Верховній Раді України разом зі своїми вмотивованими і сформульованими зауваженнями для повторного розгляду. Підписаний Президентом закон не пізніше двадцяти чотирьох годин має бути направлений до Верховної Ради України для реєстрації й опублікування.
Якщо Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону не повернув його для повторного розгляду, закон вважається схваленим і має бути підписаний та офіційно
оприлюднений.
Пункт 31 коментованої статті проголошує, що Президент України виконує не тільки повноваження, передбачені ст. 106, але й інші повноваження, визначені Конституцією України. Мається на увазі, зокрема, передбачене ст. 93 Конституції право Президента на законодавчу ініціативу та право визначати певні законопроекти як невідкладні, передбачене ст. 128 Конституції право здійснювати перше призначення на посаду професійного судді тощо. Однак положення п. 31 ст. 106 Конституції зовсім не означає, що в Основному Законі перелічені всі повноваження Президента України. Обмежений обсяг Конституції робить неможливим закріплення в ній повного і вичерпного переліку повноважень глави держави. Тому в Конституції зазначаються найбільш суттєві повноваження Президента України, інші ж формулюються в ній загальним чином, а потім деталізуються в законах. Це яскраво видно на прикладі повноважень Президента як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, про які йшлося вище. Головне, що конкретні повноваження Президента України, закріплені в законах, мають чітко узгоджуватися з тими його функціями і повноваженнями, які отримали конституційне оформлення. Адже положення ч. 2 ст. 19 Конституції, за яким органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, повністю поширюється і на главу держави.
Частина 2 коментованої статті проголошує невідчужуваність президентських повноважень. Це означає, що особа, яка перебу-
519
Конституцій Україна
Розділ V. Стаття 106
ває на посаді Президента України, не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Йдеться як про окремі повноваження глави держави, так і про всі його повноваження в цілому. Повноваження Президента України не можуть бути делеговані, перерозподілені, їх виконання не може бути доручене іншим особам чи органам. Це є юридичною гарантією належної реалізації повноважень Президента України і водночас гарантією конституційного ладу України від протиправних посягань, зокрема від спроб нелегітимного приходу до влади. Президент України виконує свої повноваження в повному обсязі до моменту складення присяги новообраним главою держави або до моменту дострокового припинення своїх повноважень з підстав і в порядку, що передбачені статтями 108– 111 Конституції України. І лише у випадку дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента (та й то з обмеженнями, передбаченими ст. 112 Конституції) на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України.
Частина 3 коментованої статті визначає види правових актів Президента України, тобто юридичні форми, в які вкладаються рішення глави держави, прийняті в межах його компетенції. Такими актами є укази і розпорядження, які мають підзаконний характер і обов'язкові для виконання на всій території України.
Більш детальна характеристика актів глави Української держави дана в Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом від 20 серпня 1993 р. (з наступними змінами і доповненнями). Згідно з п. 1 цього Положення указами Президента України оформлюються: нормативні акти глави держави, тобто акти, які розраховані на постійну або багаторазову дію; рішення Президента щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій; скасування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпоряджень голів місцевих державних адміністрацій; нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань, вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів; встановлення президентських відзнак і нагородження ними; прийняття до громадянства України і припинення громадянства України,
520
надання притулку; помилування; тлумачення прийнятих Президентом актів. Розпорядженнями Президента оформлюються доручення Кабінету Міністрів України, центральним органам державної виконавчої влади; рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також з питань роботи Адміністрації Президента; призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах з представниками (делегаціями) іноземних держав; призначення уповноважених Президента для представлення його інтересів у відповідних державних органах, установах та організаціях, рішення про проведення заходів за сприяння (під патронатом) Президента.
При цьому слід мати на увазі, що ч. З ст. 106 Конституції містить вичерпний перелік лише тих правових актів Президента України, які він видає як глава держави. Ті ж види актів, які Президент уповноважений видавати як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, зазначаються в законах, які регулюють відносини у сфері забезпечення національної безпеки і оборони України. Так, згідно з положенням ч. 2 ст. 6 Закону «Про оборону України» Президент як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України в межах повноважень, визначених Конституцією, видає укази, розпорядження, директиви і накази з питань оборони. Про директиви Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України йдеться і в ч. З п. 1 ст. 4 Закону від 5 березня 1998 р. «Про Раду національної безпеки і оборони України». Правові акти Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України мають, як правило, секретний характер і офіційно не публікуються.
Частина 4 коментованої статті передбачає необхідність скріплення деяких актів Президента України підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Така процедура в конституційному праві називається контрасигнацією і є характерною для парламентарних і налівпрезидентських республік, а також парламентарних монархій.
Обов'язковій контрасигнації піддягають акти Президента, видані ним з таких питань: щодо керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави; про визнання іноземних держав; про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; про Дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; про призначення та звільнення членів Кабінету Міністрів Украї-
521
Конституція України
Розділ V. Стаття 107
ни, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади-про призначення на посади та звільнення з посад за згодою парламенту Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; щодо утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; про призначення на посади та звільнення з посад вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; щодо керівництва у сферах національної безпеки і оборони; з питань діяльності Ради національної безпеки і оборони України; про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; про оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; про призначення суддів Конституційного Суду України; про утворення судів; про присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.
Таким чином, разом з правом контрасигнувати акти Президента Кабінет Міністрів України і особисто Прем'єр-міністр України отримали можливість реально впливати на їх зміст і спрямованість. Адже без підпису зазначених посадових осіб акт глави держави не може набрати чинності. Виходячи зі змісту актів Президента, які підлягають контрасигнації, відповідальними міністрами є Міністр закордонних справ, Міністр юстиції або Міністр оборони України. Скріплюючи своїм підписом президентський акт, Прем'єр-міністр та відповідний міністр перебирають на себе всю повноту відповідальності за його конститу-ційність, обгрунтованість і результативність.