Питання щодо конституційності міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обо-
763
Конституція України
Розділ XII. Стаття 152
в'язковість, розглядаються Конституційним Судом до прийняття Верховною Радою України закону з цього приводу. Відкриття конституційного провадження у цих справах у Конституційному Суді зупиняє розгляд Верховною Радою України питання про надання згоди на обов'язковість відповідних договорів.
Якщо чинний міжнародний договір за висновком Конституційного Суду України не відповідає Конституції України, він втрачає обов'язковість для України. Йдеться, по суті, про вихід із договору. Однак відмова від виконання такого договору не може бути здійснена автоматично. У такому разі застосовуються загальновизнані процедури виходу держави з міжнародних договорів та її відмови від взятих на себе міжнародних зобов'язань. Зазначені процедури містяться у Віденській Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 p., до якої приєдналася Україна, можуть бути передбачені й у самому договорі.
У разі визнання неконституційним міжнародного договору, який лише внесено до Верховної Ради України для надання згоди на його обов'язковість, така згода не може бути надана.
У випадках, коли міжнародні договори визнано конституційними, їх чинність не змінюється, а щодо нечинних договорів поновлюється процедура прийняття Верховною Радою України закону про надання згоди на їх обов'язковість.
Згідно з ч. 2 ст. 151 Основного Закону України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Підставою для відкриття конституційного провадження у справі з цього питання є конституційне подання Верховної Ради України. Повноваження Конституційного Суду обмежені суто процесуальним аспектом – предмет розгляду справи становлять питання, пов'язані з додержанням конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, а не наявність підстав для самого імпічменту.
Перевірці, яка здійснюється Конституційним Судом, підлягає додержання визначеної Конституцією України процедури, що стосується: ініціювання відповідним складом Верховної Ради України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; створення для проведення розслідування спеціальної тимчасової слідчої комісії, включення до її складу спеці-
764
ального прокурора і спеціальних слідчих; підготовки комісією за результатами розслідування своїх висновків і пропозицій; розгляду на засіданні Верховної Ради України висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії; прийняття конституційно визначеним складом Верховної Ради України рішення про звинувачення Президента України; прийняття Верховною Радою України рішення про звернення до Конституційного Суду України за висновком, про який ідеться у статті, що коментується, тощо.
Висновок Конституційного Суду України про додержання відповідної конституційної процедури є необхідною умовою подальшого розгляду Верховною Радою України справи про імпічмент. У разі, якщо Конституційний Суд виявить недодержання такої процедури, розгляд справи повинно бути припинено.
Стаття 152. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Статтею 152 Конституції України визначаються підстави для визнання неконституційними повністю чи в окремій частині законів та інших правових актів.
Однією з таких підстав є невідповідність Конституції України змісту цих правових актів. Аналіз рішень Конституційного Суду свідчить, що, вирішуючи питання щодо конституційності правового акта, Суд виходить не лише з буквального змісту приписів Основного Закону, а також з його духу, розкриваючи зміст окремих понять, принципів тощо. Так, з'ясування змісту визначення України як соціальної, правової держави стало однією з підстав визнання неконституційними положень Закону України від 7 грудня 2000 р. «Про Державний бюджет України на 2001 рік»
765
Конституція України
Розділ XII. Стаття 152
та інших законів щодо зупинення дії положень деяких законодавчих актів у частині надання пільг, компенсацій і гарантій для певних категорій громадян (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2001р.).
Конституцією України (ст. 27), наприклад, проголошено невід'ємне право кожної людини на життя. У цьому контексті та виходячи з того, що Україна є соціальною, демократичною, правовою державою, в якій життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека людини визнані найвищою соціальною цінністю, Конституційний Суд України своїм Рішенням від 29 грудня 1999 р. визнав неконституційним положення чинного на той час Кримінального кодексу України в частині, що передбачала смертну кару як вид покарання.
Другою підставою для визнання неконституційними законів та інших правових актів є порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Для характеристики цієї підстави слід звернутися до Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 p., в якому Конституційний Суд, надаючи офіційне тлумачення положень частин 2 і 3 ст. 84 Конституції України, окреслив окремі складові такої процедури щодо парламенту: закони, постанови, інші акти Верховної Ради України приймаються лише на її пленарному засіданні за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, законом про регламент Верховної Ради України необхідної кількості голосів на їх підтримку; на засіданнях Верховної Ради України народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України.
Порушення такої процедури ухвалення Верховною Радою України правових актів є підставою для визнання їх неконституційними, наголосив Конституційний Суд України в Рішенні.
Ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або їх окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення. Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції. Відхилення від такого підходу свідчило б про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України. 766
Визнання законів, інших правових актів або їх окремих положень неконституційними є підставою для скасування в установленому порядку положень правових актів, які грунтуються на актах, визнаних неконституційними. Такий підхід відповідає закріпленим у чинній Конституції України принципам правової держави, а також ієрархії джерел (форм) права. Не можуть також виконуватись і рішення правозастосовчих органів, що були прийняті відповідно до правового акта, визнаного пізніше неконституційним, а якщо виконання було розпочато, воно повинно бути
припинено.
Важливим для врегулювання відповідних правовідносин є положення ст. 74 Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України», згідно з яким Конституційний Суд може вказати на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта. Водночас незалежно від такої вказівки відповідно до ст. 3472 Цивільного процесуального кодексу України визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи, є підставою для перегляду рішень і ухвал судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Конституційний Суд України за всієї юридичної сили своїх рішень та висновків не наділений правовими механізмами, здатними змусити у необхідних випадках виконувати їх. Безумовне виконання зазначених актів повинно ґрунтуватися на високому і непохитному авторитеті Суду, твердій позиції органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб щодо неухильного додержання Конституції України, а також на належному рівні виконавської дисципліни, правової
культури.
Частиною 3 статті, що коментується, передбачається відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами чи діями, визнаними неконституційними. Відшкодування повинно здійснюватися в порядку, встановленому законом. Це можуть бути спеціальний закон або, скажімо, окремі положення Цивільного, Цивільного процесуального кодексів України, які ще належить прийняти.
До їх прийняття відшкодування шкоди, завданої, наприклад, фізичній особі, може здійснюватися в загальному, зокрема судо-
767
Конституція України