Розділ XII. Стаття 153
вому порядку, адже ст. 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Це право може бути реалізовано шляхом звернення до суду загальної юрисдикції з позовом про відшкодування відповідної шкоди, який відповідно до ч. З ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України може застосувати закон, що регулює подібні відносини.
Конституційний Суд України, даючи в Рішенні від 25 листопада 1997 р. у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Г. П. офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, зазначив, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дію чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважає, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують його права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах.
Стаття 153. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.
Законом, що встановлює порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедуру розгляду ним справ, є Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України» (далі – Закон). У цьому Законі закріплено завдання, основні принципи та організацію діяльності Конституційного Суду України, конкретизовано конституційний порядок призначення суддів Конституційного Суду України, вступу судді на посаду, виборів Голови Конституційного Суду України та його заступників, гарантії діяльності суддів, визначено форми звернення до Суду (подання та звернення), вимоги до них, суб'єкти права на конституційне подання та конституційне звернення. Значну увагу приділено врегулюванню конституційного провадження, його особливостей у справах залежно від питань, які мають вирі-
768
шуватися Судом відповідно до його повноважень. Зокрема, Законом передбачено створення колегій суддів, постійних та тимчасових комісій Конституційного Суду, регламентовано їх компетенцію, колегіальні форми роботи Суду – засідання та пленарні засідання, а також питання, які розглядаються на цих засіданнях. Визначено загальну процедуру прийняття Судом рішень і надання висновків, а також порядок їх виконання.
Статтею 3 Закону передбачено, що організація внутрішньої роботи Конституційного Суду України регламентується актами, які приймаються самим Конституційним Судом. Одним із таких актів є Регламент Конституційного Суду України, затверджений Рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 р. з наступними змінами. Регламентом докладніше з додержанням положень Конституції України та Закону визначається порядок обрання Голови Конституційного Суду України, його заступників; утворення колегій та комісій суддів Конституційного Суду України; призначення їх керівників та керівника Секретаріату Конституційного Суду України; порядок розгляду конституційних подань та звернень у колегіях суддів, на засіданні та пленарному засіданні Конституційного Суду України; прийняття рішення, надання висновку у справах; офіційне оприлюднення актів Конституційного Суду та ін.
Окремі питання організації внутрішньої роботи регламентовані іншими актами Конституційного Суду України (положеннями про постійні комісії, про Секретаріат Суду, інструкцією з діловодства тощо).
Чинна нормативна база в цілому забезпечує діяльність Конституційного Суду України, процедуру розгляду ним справ, вирішення усіх питань, що належать до його компетенції.
Розділ XIII. Стаття 154
Розділ XIII
Внесення змін
до Конститущї України
Стаття 154. Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Аналіз цієї статті, як і решти статей розділу XIII Конституції, свідчить про те, що Конституція України справедливо може бути віднесена до категорії досить «жорстких» щодо способу зміни. Це проявляється передусім в механізмі внесення до неї змін і обмеженні кількості суб'єктів права постановки питання про новелі-зацію тексту Основного Закону України. Тільки Президенту України як главі держави і одній третині народних депутатів України від конституційного складу парламенту України надано право законодавчої ініціативи по внесенню до Верховної Ради України проекту закону про внесення змін до Конституції України
Одним із елементів такого механізму є обмеження кола суб'єктів, які користуються правом законодавчої ініціативи, щодо реалізації права подавати до парламенту законопроекти про внесення змін до конституції.
Сучасна теорія і практика конституціоналізму має різні підходи до вирішення питання щодо визначення кола суб'єктів конституційної ініціативи по внесенню змін до конституції. Як
770
такі суб'єкти можуть виступати державні органи (парламент в цілому, палати парламенту, президент, уряд, конституційний суд), групи парламентарів і виборці. В останніх двох випадках конституції держав чітко встановлюють мінімальну чисельність таких груп і виборців. Так, якщо конституції таких країн, як Бельгія, Греція, Ірландія, Люксембург, Португалія надають право ініціювати перегляд Основного Закону держави виключно органу законодавчої влади, то переважна більшість конституцій інших європейських держав наділяють правом внесення до парламенту такого законопроекту і інших суб'єктів права. Наприклад, Конституція Іспанії надає це право уряду і обом палатам парламенту; Конституція Данії – парламенту і королю як главі держави; Конституція Франції – Президенту, який діє за пропозицією прем'єр-міністра, і членам парламенту; Конституція Естонії – не менш ніж одній п'ятій членів парламенту та Президенту; Конституція Болгарії – одній ., четвертій депутатів парламенту і Президенту; Конституція Хорватії \ – одній п'ятій членів парламенту, Президенту і уряду; Конституція Російської Федерації – Президенту, обом палатам парламенту, уряду, законодавчим (представницьким) органам суб'єктів федерації і не менш ніж одній п'ятій членів кожної з палат; Конституція Литви – не менш ніж одній четвертій всіх членів парламенту або не менш як 300 тисячам виборців.
За Конституцією України право вносити на розгляд парламенту законопроект про внесення змін до Конституції належить виключно Президентові і не менш ніж третині (150) народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради. Ця норма в цілому відповідає вимогам сучасної конституційної теорії і практики. Разом з цим, порівняно з іншими країнами Європи, в Україні встановлено більш високий відсоток (одна третина від конституційного складу Верховної Ради) народних депутатів як умова набуття ними права подати законопроект про внесення змін до Конституції. Цей крок слід розцінювати як додаткову конституційну гарантію стабільності Основного Закону.
Хоча ст. 154 Конституції і не вказує на народ як на суб'єкта, що може ініціювати процес внесення змін до Конституції України, але це не означає порушення вимог ст. 5 Конституції, котра : закріплює право визначати і змінювати конституційний лад в Україні виключно за народом. Із аналізу ст. 72 Конституції вип-
771
Конституція України
Розділ XIII. Стаття /55
ливає, що за народною ініціативою може бути проведений всеукраїнський референдум, в тому числі і з питання внесення змін до Конституції України.
Конституційна ініціатива Президента України оформлюється у вигляді відповідного Указу Президента. Конституційна ініціатива групи народних депутатів оформлюється у вигляді законопроекту про внесення змін до Конституції України, який підписується не менш ніж третиною народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України і подається Голові Верховної Ради України.
Стаття 155. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.
Коментована стаття Конституції України присвячена порядку внесення змін до Конституції України, крім розділів І, III, XIII Основного Закону, процедура внесення змін до яких є більш ускладненою, порівняно з іншими розділами Конституції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України має виключне повноваження щодо внесення змін до Конституції України в межах і в порядку, передбачених розділом XIII Конституції України. Ці повноваження парламент відповідно до ст. 155 Конституції здійснює самостійно в порядку процедури, передбаченої Регламентом Верховної Ради України.
Порядок внесення змін до розділів II, IV–XII, XIV, XV Конституції України відрізняється від порядку внесення змін до інших законів України. Суттєве ускладнення цієї процедури слід розглядати як гарантію забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні, як спосіб забезпечення стабільності в питаннях організації і визначення повноважень вищих органів державної влади і прокуратури, функціонування системи органів місцевого самоврядування, територіального устрою. Цей порядок внесення змін до Конституції України складається з трьох етапів. 772