Реалізація громадянами, юридичними особами та державою -власниками землі та конкретних земельних ділянок своїх власницьких правомочностей, а також здійснення прав і обов'язківвласника щодо землі відбувається у межах відповідних право-Бідносин. .• , , , .,,
77
Конституція України
Розділ І. Стаття 15
Межі здійснення права власності на землю визначаються колом покладених законодавством на власників земельних ділянок обов'язків щодо раціонального використання та охорони земель.
Правовідносини земельної власності є абсолютними. Це означає, що в межах цих правовідносин суб'єкту права власності на землю кореспондує належне коло осіб, зобов'язаних утримуватися від вчинення дій, які порушують права власника чи перешкоджають йому здійснювати відповідні правомочності з володіння, користування або розпорядження землею.
Разом з тим право власності на землю на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. Воно обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на землю України випливає із Конституції (ст. 41), якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Гарантування права власності на землю – одна з важливих функцій держави. Конституція покладає на державу обов'язок забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності (ст. 13), проголошує непорушність права приватної власності та закріплює положення про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї власності (ст. 41). Саме в цьому полягає сутність гарантій права власності.
Чинний Земельний кодекс України розвиває принципові конституційні положення щодо гарантування права власності. Регламентації гарантій прав на землю присвячений V розділ земельного закону, відповідно до якого держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права власності на землю. Він також відтворює конституційний припис, за яким власник не може бути позбавлений права на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими законами України.
Забезпечення гарантій прав на землю та невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав шодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом, – важливі принципи, на яких базується земельне законодавство. 78
Стаття 15. Суспільне життя в Україні грунтується на садах політичної, економічної та ідеологічної багатоманіт-
Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обоє яз-
кова.
Цензура заборонена.
Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.
Стаття проголошує одним із основоположних принципів життєдіяльності українського суспільства політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність (плюралізм). Функціонування ідеології, економічних та політичних відносин на засадах багатоманітності є особливістю сучасного суспільства, заснованого на безперечному визнанні демократії та свободи як фундаментальних гуманітарних цінностей. Систему правління в економічно розвинутих країнах досить часто кваліфікують як плюралістичну демократію. Тому положення даної статті сформульовані відповідно до норм міжнародного права, відповідають стандартам, викладеним в основоположних міжнародно-правових документах з питань політичного співробітництва. Таким чином, вперше у вітчизняному конституційному законодавстві з цього питання має місце його відповідність нормам міжнародного права, що є додатковою гарантією дотримання закріплених у цій статті принципів конституційного ладу.
Звертає на себе увагу, що конституція розділяє три суміжні поняття: політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність.
Вихідним тут є принцип ідеологічної багатоманітності. Принцип ідеологічної багатоманітності означає різноманіття ідей (ідеологічний плюралізм), засноване на свободі духовного й інтелектуального життя, можливість вільного існування та функціонування у суспільстві різних поглядів та ідей відносно устрою Держави, участі у політичному житті, напрямків та перспектив Розвитку країни, інших суспільно значущих питань. Відповідно Д° Цих принципів особи, політичні партії та громадські об'єднан-ня, інші суб'єкти політико-правових відносин мають право самостійно обирати ідеологічні орієнтири, безперешкодно їх висловлювати, обстоювати та пропагувати.
79
Конституція України
Ідеологічна багатоманітність спирається на задеклароване Конституцією визнання людини найвищою соціальною цінністю і закріплені Основним Законом права кожного на вільний розвиток! своєї особистості, свободу світогляду, думки і слова, на вільне ви-! раження своїх поглядів і переконань (статті 23, 34, 35).
Проте ідеологічний плюралізм для свого втілення в державно-правову практику повинен знайти відображення у політичній багатоманітності, у конкретних політичних інститутах.
Принцип політичної багатоманітності означає можливість утворення та діяльності неоднакових за своїми ідеологічними орієнтирами партій та рухів задля відображення та представництва політичних інтересів різних соціальних прошарків (багатопартійність). Водночас Конституція України забороняє створення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини (див. коментар до ст. 37).
Політична багатоманітність і багатопартійність стали невід'ємною частиною суспільно-політичного життя у незалежній Україні. Закріплення цього принципу в Конституції означає незворотність процесу становлення основ правової демократичної державності, її наближення до стандартів державно-правового устрою країн з демократичною політичною системою, де партії виконують роль своєрідного посередника між громадянським суспільством і державною владою.
У Конституції знайшов своє закріплення принцип економі- \ чної багатоманітності, що свідчить про його значущість для ста- ] новлення та розвитку системи економічних відносин в Україні,:-заснованих на засадах конкуренції та відсутності монополізму., Економічна багатоманітність передбачає визнання рівноправності існування, функціонування та рівний юридичний захист приватної, державної та комунальної власності. Згідно з частина- \ ми 2, 3 ст. 318 ЦК України усі суб'єкти права власності є рівними ] перед законом, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, що означає заборону встановлення при- \ вілеїв чи обмежень у питаннях правового режиму власності щодо 80
Розділ І. Стаття 15
різних її суб'єктів, передбачає згідно з чинним КК України єдину кваліфікацію і однакові санкції за посягання на власність.
Гарантією принципу ідеологічної багатоманітності є положення, закріплені в ч. 2 коментованої статті, яка забороняє державі визнавати як обов'язкову жодну ідеологію. Згідно з цим держава не може примушувати громадян, політичні партії чи громадські організації під загрозою кримінального чи іншого переслідування обов'язково дотримуватися певних ідей, вивчати чи пропагувати будь-яку ідеологію. Конституційний принцип, відповідно до якого ніяка ідеологія не може встановлюватися як державна, закріплює рівноправність різноманітних ідеологій у суспільстві. У демократичній державі жодна з них не може мати пріоритету перед іншими, підтримуватися офіційно державою за допомогою законодавчого закріплення чи в інший офіційний спосіб.
Заперечення Конституцією можливості визнання будь-якої ідеології як державної не означає, що в сучасному суспільстві не можуть існувати і розвиватися певні світоглядні орієнтири, які відображають історичні особливості формування народу, його звички та традиції, корінні інтереси та прагнення, покликанням яких є консолідація суспільства навколо вирішення життєво важливих, насущних питань.
Встановлення і проведення в життя принципу політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності органічно пов'язане з забороною цензури, передбаченою ч. З коментованої статті. Відповідно до ст. 45і Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова» цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб заборонена.