На перше місце серед засад слід поставити принцип законності, який являє собою найбільш загальну, широку і категорич-
102
Hv вимогу правомірної поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин у сфері як законотворчості, так і правореалізації. Жодна юридично значуща дія в демократичній, правовій державі не може бути поза сферою дії принципу законності. Виконання його вимог законотворчими органами держави забезпечує правовий характер законодавства – правову основу правопорядку. Відносно правореалізації законність вимагає суворого додержання і виконання законів органами держави, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами та їх соціальними утвореннями.
У частині другій коментованої статті встановлюється відповідний спеціально-дозвільний тип правового регулювання, притаманний органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам. Фактично йдеться про принцип «заборонено все, крім дозволеного законом».
Встановлення щодо державних органів і органів місцевого самоврядування саме цього типу правового регулювання є закономірним. В умовах правової держави він є найбільш оптимальним способом впорядкування діяльності органів держави, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Він забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливе свавілля з боку держави та ЇЇ органів.
Такий порядок є природним для будь-якої сучасної правової, демократичної держави. Як відомо, однією з найважливіших ознак правової держави є ЇЇ пов'язаність правовим законом. Це означає, що діяльність зазначених органів, посадових осіб повинна здійснюватися на основі правових актів, у їх межах і за процедурою, встановленою цими актами. Конституцією України і законами пов'язані законодавча, виконавча і судова гілки влади. Отже, можна стверджувати, що частина друга коментованої статті закріплює вимогу пов'язаності держави законом, яка випливає з принципу законності. Тому цю конституційну норму можна розглядати як важливу правову гарантію забезпечення основних прав
1 свобод особистості.
Офіційно представляючи народ, органи держави та органи Місцевого самоврядування мають набір владних повноважень для иконання покладених на них завдань. Для цього вони наділені правами та іншими засобами виражати і втілювати в життя інте-Реси та волю народу.
103
Конституція України
Розділ І. Стаття 19
Владні повноваження надаються органам держави та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам для обов'язкової реалізації. Якщо користування громадянином своїми правами залежить від його волі, то суб'єкт владних повноважень зобов'язаний здійснювати надані йому права для забезпечення і захисту публічних інтересів.
Виходячи з частини другої коментованої статті, органи держави та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише у межах повноважень, визначених і встановлених у законодавчих актах. Конституція спеціально наголошує на тому, що перелік повноважень, які повинні бути максимально точно та повно регламентовані, необхідно закріплювати в Конституції та законах. Ступінь конкретизації цих норм має бути максимальним. Це необхідно насамперед для того, щоб звести до мінімуму можливе свавілля державних органів при тлумаченні цих норм, створити перешкоди довільному, суб'єктивному розумінню і застосуванню повноважень. Розсуд посадових осіб повинен мати свої легальні межі.
Наприклад, ст. 85 Конституції України встановлює повноваження такого органу державної влади, як Верховна Рада України. Серед них можна відзначити повноваження щодо внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених Розділом ХНІ Конституції; призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст. 73 Конституції; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціально-культурного розвитку, охорони довкілля. Конституція передбачає, що Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції віднесені до її відання. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах наданих їм повноважень. Обмеженість будь-якого повноваження – це його органічно іманентна властивість, оскільки абсолютно безмежних повноважень в умовах правової, демократичної держави існувати не може. Межі повноважень окреслюють їх зміст та обсяг. Такі межі обов'язково встановлюються Конституцією та законами України. Наприклад, до повноважень Верховної Ради України належить утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії' міст, найменування і перейменування 104
населених пунктів і районів. У Рішенні Конституційного Суду України від 13 липня 2001 р. № 11 -рп/2001 спеціально зазначається, що згідно з п. 29 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна їх меж, найменування і перейменування тільки районів, а не районів у містах. Отже, утворення чи ліквідація найменування і перейменування районів у містах буде свідчити про вихід Верховної Ради України за межі своїх повноважень. Прикладом цьому може служити і ст. 157 Конституції України, де йдеться про заборону змінювати Конституцію в умовах воєнного або надзвичайного стану. Таким чином, Верховна Рада України уповноважена вносити зміни до Конституції України тільки в умовах відсутності воєнного або надзвичайного стану.
Частина друга коментованої статті зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Спосіб – це визначене законом в їх компетенції те, яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень. Здійснюючи такі дії, вони можуть спиратись тільки на компетенційні права і обов'язки та використовувати у своїй діяльності ті засоби, форми, прийоми, що передбачені законодавством. Наприклад, до повноважень Верховної Ради України належить здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією (п. 33 ст.85). Способами здійснення парламентського контролю є: звернення народного депутата України із запитом До органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України , до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України незалежно від їх підпорядкування і форм власності (ст. 86); розгляд питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняття резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 87); створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України для проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес (ст. 89); діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з Ярав людини, що здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина
105
Розділ /. Стаття 20
(ст. 101) та ін. Тому здійснення парламентського контролю іншими способами, ніж тими, що передбачені Конституцією та законами України, є неправомірним. Неправомірним є, наприклад, проведення безпосередньо Верховною Радою України або народними депутатами України документальної перевірки підприємств, установ і організацій щодо правильності сплати податків. Таке повноваження відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» належить органам державної податкової служби України,
Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вер-бицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома тре' тинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Столицею України є місто Київ
Затверджені в частині першій коментованої статті державні символи України – Державний Прапор України, Державний Герб України І Державний Гімн України – концентровано виражають провідну роль української нації у становленні держави (див. коментар до преамбули Конституції). Як виразники суверенності Української держави вони висловлюють повагу Українського народу до своєїдержави, здатність сприяти патріотичному вихованню громадян України.
106
Особливу значущість цих символів для розбудови Української держави законодавець підкреслив, передбачивши в шостій частині коментованої статті, що їх опис та порядок використання встановлюються законом, котрий приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Однак на сьогодні прийнято тільки один конституційний Закон України «Про Державний Гімн України». Питання, пов'язані з Державним Прапором України і Державним Гербом України, регулюються підзаконними нормативно-правовими актами. Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн України знаходяться під захистом вітчизняного законодавства. Публічна наруга над державними символами тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 338 Кримінального кодексу України).