Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Це означає, що громадяни беруть участь у виборах безпосередньо, на рівних правах, їм гарантується вільне волевиявлення. Будь-які прямі або непрямі привілеї чи обмеження виборчих прав громадян України забороняються.
Вибори депутатів є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос у одномандатному окрузі і один голос – у багатомандатному загальнодержавному окрузі (під час виборів народних депутатів). Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці. Вибори депутатів є прямими. Громадяни України безпосередньо обирають депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати. Вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Голосування на виборах депутатів є таємним: контроль за волевиявленням
205
Конституція України
Розділ II. Стаття 39
виборців забороняється. Кожний виборець голосує на виборах особисто. Забороняється голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі (див. коментар до статей 71, 103 та 141).
Державна служба та служба в органах місцевого самоврядування, як вид трудової діяльності, відображає факт суспільного поділу праці, різноманітність її видів.
Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті, виконують завдання і функції держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Служба в органах місцевого самоврядування – це також професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які обіймають посади в органах місцевого самоврядування, але спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів державної виконавчої влади, наданих законом.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначено в Законі України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Проходження служби в органах місцевого самоврядування врегульоване Законом України від 7 червня 2001 р. «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Закони визначають основні принципи, на яких базуються названі види публічної служби, розвивають положення Основного Закону щодо рівного права на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території. Ними встановлюються вимоги до претендентів на службу в цих органах.
Не можуть бути прийняті на ці види служби особи, що визнані судом недієздатними; які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку; які відповідно до закону позбавлені права обіймати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого терміну; які в разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, що є близькими родичами чи сво-
206
яками. Інші обмеження, пов'язані із прийняттям і проходженням служби в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, встановлюються виключно законами України. До обмежувальних заходів можна віднести, наприклад, неподання декларації про доходи.
Вимоги, шо стосуються освіти і професійної підготовки, володіння державної мовою в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків, не належать до обмежувальних, оскільки держава забезпечує необхідні можливості всім громадянам щодо здобуття освіти, необхідного рівня професійної підготовки, освоєння державної мови.
Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації) про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров 'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Конституція України відповідно до інтересів громадян, з метою розвитку демократичних засад та укріплення державності гарантує громадянам України право на збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації, що є однією з форм безпосередньої демократії. Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням окремим громадянам чи їх об'єднанням будинків, вулиць, площ, парків та інших місць для проведення таких заходів. Одночасно в ч. І коментованої статті зазначається, що про проведення таких заходів потрібно завчасно сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. При цьому наголошується, що громадяни мають право збиратися мирно і без зброї.
На зборах громадяни вправі розглядати та вирішувати проблеми політичного, економічного, соціально-культурного характеру, питання, пов'язані з обговореннями проектів законодавчих актів, програм соціально-культурного розвитку, інших рішень органів державної влади, в тому числі місцевих органів публічної
207
Конституція України
Розділ II. Стаття 39
влади, питання, пов'язані з виборчим процесом, тощо. Таке право є однією із конституційних гарантій прав громадян на свободу світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації, в цілому на вільний розвиток своєї особистості.
Обмеження щодо реалізації права на збори згідно з ч. 2 коментованої статті можуть встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку–з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я або захисту прав і свобод інших людей. Таким чином при реалізації права на мирні збори мають враховуватися інтереси національної безпеки та громадського порядку, не повинно бути посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей, оскільки згідно зі ст. 68 Основного Закону України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України.
У зв'язку з цим слід зазначити, що нині в Україні немає закону, який би визначав критерії наявності національних інтересів чи громадської безпеки, терміни «завчасного» сповіщення про намір здійснити відповідні заходи та обов'язок громадян здійснювати таке сповіщення через організаторів масових зібрань. Звичайно, законом має бути встановлений граничний термін як повідомлення про намір провести зібрання, так і розгляду таких повідомлень, що дозволить з'ясувати умови проведення масових заходів, які відповідають чинному законодавству, визначитись стосовно заходів охорони правопорядку, прав і свобод громадян, гарантувати право на зібрання зацікавлених осіб.
Конституційний Суд України рішенням у справі щодо завчасного сповіщення про мирні збори від 19 квітня 2001 р. зазначив, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.
Право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в ст. 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України.
Завчасне сповіщення відповідних органів про проведення тих чи інших масових зібрань – це строк від дня такого сповіщення до дати проведення масового зібрання.
208
Тривалість строків завчасного сповіщення має бути в розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого ст. 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Такі строки мають служити гарантією реалізації цього права громадян. Строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону та в разі потреби згідно з ч. 2 с. 39 Конституції України звернутися до суду для вирішення спірних питань.
Конституційний Суд України вирішив, що положення ч. 1 ст. 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене ст. 39 Конституції України право громадян, а також мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.
Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.
Таким чином, порядок проведення зібрань громадян має регулюватися відповідним законом. Європейська конвенція про захист прав і особистих свобод людини дозволяє встановлювати в національному законодавстві обмеження щодо проведення масових заходів іноземцями та особами без громадянства, а також передбачати спеціальний порядок здійснення зібрань громадянами держави.