234
шують права людини; оголошені без додержання найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами положень порядку розгляду колективного трудового спору чи розпочаті з порушенням порядку проведення страйку; які оголошені та/або проводяться під час здійснення примирних процедур), визнати страйк незаконним може тільки суд. Заява власника або уповноваженого ним органу (представника) про визнання страйку незаконним розглядається в судовому порядку. Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.
Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Право на відпочинок безпосередньо пов'язане з правом на працю. Продуктивна праця можлива лише за умови збереження працездатності працівника, якому для відновлення сил потрібен відпочинок. Реалізація права на відпочинок пов'язана з детальною регламентацією в законодавстві про працю, в якому встановлено такі види відпочинку, як перерви протягом робочого дня, вихідні, святкові та неробочі дні, відпустки тощо.
Стаття 67 КЗпП встановлює, що при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з профспілковим комітетом підприєм-
235
Конституція України
Розділ //. Стаття 46
ства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
Святковими днями є І січня – Новий рік; 7 січня – Різдво Христове; 8 березня – Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня – День Перемоги; 28 червня – День Конституції України; 24 серпня – День незалежності України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня – Різдво Христове; один день (неділя) – Великдень; один день (неділя) – Трійця. За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. У дні, зазначені в частинах 1 і 2 цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.
Відпустки як вид відпочинку регулюються не тільки Кодексом законів про працю, а й Законом України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки». Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Щорічні відпустки тривалістю не менш як двадцять чотири календарних дні за відпрацьований робочий рік із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати надаються громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю тридцять один календарний день. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки.
Стаття 51 Кодексу законів про працю передбачає, що скорочена тривалість робочого часу встановлюється: а) законодавством –
236
для неповнолітніх працівників (віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років – тридцять шість годин на тиждень, віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років – двадцять чотири години на тиждень); для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не більш як тридцять шість годин на тиждень. Законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
Відповідно до ст. 54 КЗпП при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (п. 2 ч. 1 і ч. З ст. 51). Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема в безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Де право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Одним з пріоритетних напрямів політики України як соціальної держави є створення умов для реалізації права на гідне існування осіб, які втратили працездатність.
237
Конституція України
Розділ //. Стаття 46
За роки самостійного розвитку вітчизняного законодавства створено розгалужену систему нормативних актів, які встановлюють багато видів соціального забезпечення на засадах соціального страхування, державного забезпечення та державної підтримки вразливих верств населення. Зараз в Україні триває реформування системи соціального забезпечення, основною організаційно-правовою формою якого стає загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Три види страхування із зазначених вже діють, а з 1 січня 2004 р. набирає чинності Закон України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Завершено роботу над законопроектом з медичного страхування.
Прийняття Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» означає, по суті, створення нової сучасної пенсійної системи, яка враховує загальноприйняті європейські стандарти та базується на принципах соціальної справедливості, фінансової стабільності пенсійної системи та сприяння економічному зростанню. Реформування пенсійної системи полягає в забезпеченні принципів соціальної рівності, поступовому підвищенні розмірів пенсій відповідно до державних соціальних стандартів, ліквідації соціальних пільг і привілеїв. Закон встановлює обов'язкову (для всіх працюючих) і добровільну участь населення України в загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні. Пенсії визначатимуться на страховій основі виключно за даними системи персоніфікованого обліку страхових внесків. Поступово країна перейде з солідарної на накопичувальну пенсійну систему, що дозволить стимулювати трудову активність працівників, зацікавлених у високій офіційній заробітній платі, з якої обчислюються страхові внески. При збереженні пенсійного віку (для чоловіків – 60, а для жінок – 55 років) запроваджуєте
238
ся прогресивне підвищення пенсії для стимулювання пізнішого виходу на пенсію.
Забезпечення населення України пенсіями може здійснюватися і за межами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Стаття 2 Закону України від 9 липня 2003 р. «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлює, що система недержавного пенсійного забезпечення є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного соціального страхування пенсійних виплат.