Стосовно першого питання слід зазначити, що термінові «довкілля» кореспондує більш вживаний у нашому екологічному законодавстві термін «навколишнє природне середовище». Відповідно до Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» під навколишнім природним середовищем розуміється «...сукупність природних і природи о-соціальних умов та процесів» (ст. 5). Іншими словами, навколишнє природне середовище, а отже і довкілля, – це сукупність природних і природно-антропогенних умов та процесів, які оточують людину і є сферою її життя та діяльності. Ці умови та процеси справляють як позитивний, так і негативний вплив на життя і здоров'я людини, тобто характеризують довкілля з точки зору його якості.
Тепер щодо другого питання. У найзагальнішому значенні безпечним є довкілля, яке негативно не впливає на здоров'я людей. Більш конкретизоване визначення даної дефініції пов'язане з критеріями безпечності довкілля для життя і здоров'я людини. Такими критеріями є встановлені у законодавчому порядку екологічні нормативи. До них, зокрема, належать: нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у довкіллі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на довкілля, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування; гранично допустимі викиди та скиди у довкілля забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів (ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Законодавством України можуть встановлюватися й інші екологічні нормативи. Відповідність довкілля вказаним нормативам свідчить про безпечну, а невідповідність – про небезпечну якість довкілля для життя і здоров'я людини. Отже, право громадяни-
256
на на безпечне для його життя і здоров'я довкілля – це, по-суті, його право вимагати від відповідних суб'єктів додержання встановлених еколого-правових нормативів.
Недодержання цих нормативів є підставою для притягнення відповідних осіб до кримінальної, адміністративної та інших видів відповідальності, а також передбаченого ч. 1 ст. 50 Конституції відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Таке відшкодування здійснюється у встановленому цивільно-процесуальному порядку.
Крім того, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля забезпечується у нас комплексом взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, правових та інших заходів.
Особливе значення має інформація про стан довкілля. Частина 2 ст. 50 закріплює і гарантує, по-перше, право вільного доступу громадян до інформації про стан довкілля, а також про якість харчових продуктів і предметів побуту, по-друге – право на поширення відповідної інформації. Джерелами такої інформації є документи та інші носії інформації, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи тощо. Вільний доступ до цих джерел означає можливість ознайомлення з ними громадян без будь-яких спеціальних дозволів, оскільки ця інформація за Конституцією України не може бути віднесена до секретної. Порядок одержання, використання, поширення та зберігання екологічної інформації, як і всіх інших видів інформації, регулюється Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» та іншими законодавчими актами. Держава зобов'язує органи державної влади і органи місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення, створювати у державних органах спеціальні інформаційні служби або системи, які у встановленому порядку забезпечували б доступ до екологічної інформації. На Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях та інші спеціально уповноважені державні органи покладений обов'язок по підготовці та поданню щорічно Верховній Раді України Національної доповіді про стан довкілля в країні, а також забезпечення громадян та юридичних осіб інформацією екологічного характеру.
257
До гарантій, закріплених у ч. 2 ст. 50 Конституції України прав, належить також державний контроль за додержанням законодавства про інформацію, а також юридична відповідаль-
П 5-472
Конституція України
Розділ 11. Стаття 51
ність за порушення відповідних правил. Зокрема, за ст. 238 України кримінально караними визнаються приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.
Законодавчо встановлені, крім того, дисциплінарні санкції і заходи цивільно-правової відповідальності за матеріальну і моральну шкоду, завдану особі внаслідок порушення правил щодо екологічної інформації.
Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Коментована стаття встановлює основні принципи регулювання сімейних відносин, які знаходять своє втілення в нормах оновленого сімейного законодавства, зокрема, в новому Сімейному кодексі України, який прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 р. (далі – СК).
Частина 1 коментованої статті закріплює принципове положення, за яким шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Це положення повністю відтворено в ч. 1 ст. 24 СК. Згода особи не вважається вільною тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Не може бути ніякого примусу щодо взяття шлюбу. Незгода батьків (усиновлю-
258
вачів). опікунів (піклувальників), патронатних вихователів не має значення при вступі в шлюб. Шлюб, вчинений без вільної згоди жінки або чоловіка, визнається недійсним за рішенням суду (ч. 1ст.40СК).
Принциповим положенням є також і те, що кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у сімейних відносинах. Це правило знайшло своє втілення в ч. 6 ст. 7 СК. Так, дружина та чоловік мають право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку, на зміну прізвища, на особисту свободу, на визначення порядку користування майном, на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Майно, яке було набуте подружжям за час шлюбу, включаючи і речі для професійних занять одного з них, незалежно від того, що один з подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не випливає із шлюбного контракту або судом не був встановлений режим окремого проживання подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження таким майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності.
259
Частина 2 коментованої статті встановлює, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей. За умови, що батьки спроможні на це, на них покладається також і обов'язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і через це потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років (ст. 199 СК), а також повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198 СК). Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; наприклад, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері батька і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим, за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Батьки зобов'я-
17-3472
Конституція України
Розділ //. Стаття 52
зані брати участь і у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно.
Частина 2 коментованої статті закріплює також обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги. Непрацездатність батьків може бути пов'язана або з досягненням пенсійного віку, або з інвалідністю. При цьому батьки повинні потребувати матеріальної допомоги через відсутність джерел для існування, утому числі через відсутність пенсії або незначний її розмір. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку (доходу) сина, дочки з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. Повнолітні діти можуть бути залучені до участі і у додаткових витратах, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю батьків. Проте діти можуть звільнятися від обов'язків по утриманню своїх батьків, які були позбавлені батьківських прав відносно них і ці права не були поновлені, а також якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Між тим і неповнолітні діти повинні піклуватися про своїх батьків.