Частина З коментованої статті встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист сім'ї державою – важливий соціально-правовий інститут, який впливає на стабільність і міцність сімейних відносин і включає проведення широкого кола економічних, соціальних і правових заходів. Це не випадково, бо сім'я захищається державою як природний і основний осередок суспільства, що має значення як для кожної людини, так і для суспільства в цілому. Держава проявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку мережі пологових будинків, дитячих ясел, садків, інших дитячих закладів, встановлення пільг та різних видів допомоги сім'ям з дітьми. Так, за Законом України від 22 березня 2001 р. «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлені такі види державної допомоги: по вагітності та пологах; одноразова допомога при народженні дитини; по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням; допомога одиноким матерям; допомога малозабезпеченим сім'ям з
260 .......
дітьми. Відповідно до Закону України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» встановлена відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Причому ця відпустка може бути використана повністю або частинами не тільки матір'ю, а й батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла дитину під опіку.
Чинне законодавство охороняє і захищає права дитини. Зокрема, КХ України містить ряд статей, що передбачають кримінальну відповідальність за вчинення злочину проти дитини (статті 137, 148, 150, 155, 156, 164, 166, 169 тощо). Згідно із статтею 67 ККдо обставин, що обтяжують відповідальність за вчинення злочину, належать: вчинення злочину щодо малолітнього, вчинення злочину з використанням малолітнього. Крім цього, КК як обставини, що обтяжують відповідальність за конкретні види злочинів, передбачає їх вчинення проти дитини (ч. 2 ст. 136, ч. 2 ст. 146, частини 2 та 3 ст. 149, частини 3 та 4 ст. 152 тощо).
Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від поход' ження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Згідно з ч. 1 коментованої статті діти рівні в своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі або поза ним. Новий Сімейний кодекс України (далі – СК) відтворює загальне правило, за яким права та обов'язки матері, батька і дитини пов'язані із походженням дітей, засвідченим у встановленому законом порядку. Законом закріплено дві рівнозначні за своєю правовою силою підстави виникнення батьківських правовідносин.
Якщо батьки дитини перебувають у зареєстрованому шлюбі, то її походження визначається на підставі Свідоцтва про шлюб батьків та документа закладу охорони здоров'я. Наявність зареєстрованого шлюбу є передусім підставою для презумпції (припу-
261
Конституція України
Розділ Н. Стаття 52
щення) батьківства чоловіка матері дитини. Жінка, яка перебувала у шлюбі на час зачаття чи народження дитини, звільняється від обов'язку доводити походження дитини від свого чоловіка і може записати його батьком її дитини у Книгу реєстрації народжень незалежно від його волі. Припущення батьківства дає право і чоловікові зареєструвати себе батьком дитини, народженої у шлюбі, без згоди від матері. Запис батьківства може бути проведений і після смерті чоловіка, розірвання шлюбу або визнання його недійсним, якщо дитина народилася не пізніше 10 місяців з дня смерті чоловіка, розірвання з ним шлюбу або визнання шлюбу недійсним. Законом встановлюється особливий порядок визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка (ст. 123 СК), а також визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу її матір'ю ( ст. 124 СК).
Походження дитина від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, визначається: за заявою матері та батька дитини; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини: за рішенням суду (ст. 125 СК), тобто існує добровільна і судова процедура визнання батьківства. Жінка, яка народила дитину, та чоловік, який вважає себе батьком цієї дитини, мають право подати заяву до органу реєстрації актів цивільного стану (далі – РАЦС) як до, так і після народження дитини. Така заява може бути подана і неповнолітнім, а орган РАЦСу повинен повідомити батьків (опікуна, піклувальника) про запис його батьком дитини. Вказана заява може бути подана особисто, через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення.
При відсутності заяви батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Встановлення батьківства допускається лише щодо дітей, які народилися після 1 жовтня 1968 року. Інтереси дітей, що народилися до цієї дати, охороняються наданням права добровільно встановлювати батьківство. Для встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., суд бере до уваги «спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства». Відповідно до нового СК батьківство щодо дитини встановлюється на підставі будь-яких відомостей, що
262
засвідчують походження дитини від певної особи і зібрані відповідним чином.
Частина 2 коментованої статті забороняє будь-яке насильство над дитиною та її експлуатацію, що повністю відповідає положенням Конвенції про права дитини, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. і забороняє економічну, сексуальну та інші види експлуатації дитини, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини (статті 32, 34, 36 та ін.). Закон України від 15 листопада 2001 р. «Про попередження насильства в сім'ї» визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім'ї, включаючи і попередження насильства над дитиною; органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї. Законодавство України захищає дитину від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для її здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвиткові. З цією метою встановлюється мінімальний вік для прийому на роботу, визначаються необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умов праці, а саме забороняється застосування праці неповнолітніх на тяжких роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на підземних роботах. Держава захищає дітей від всіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень, здійснює необхідні заходи для запобігання викраданню та торгівлі дітьми. Якщо батьки жорстоко поводяться з дітьми (застосовують тілесні покарання, вдаються до психічного насильства, прилучають дитину до вживання наркотичних засобів тощо) або коли вони вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, вони можуть в судовому порядку за позовом відповідних осіб бути позбавлені батьківських прав. До осіб, які мають право звернутися з позовом до суду, закон відносить не тільки одного з батьків, а й опікунів, піклувальників, осіб, у сім'ї яких проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурора, а також і саму дитину, яка досягла чотирнадцяти років. Позбавлення батьківських прав – це виключна міра відповідальності, яка призводить до повного припинення батьківських правовідносин. Зокрема, така особа втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від
263
Конституція України
Розділ //. Стаття S3
обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати у майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Між тим така особа не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Частина 3 коментованої статті покладає на державу обов'язок по утриманню, вихованню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Сирітство – тяжке соціальне лихо, бо завжди негативно позначається на фізичному, розумовому, духовному розвиткові дітей. Діти-сиріти і діти, позбавлені батьківського піклування, як правило, виховуються в дитячих закладах: школах-інтернатах, дитячих будинках тощо, адміністрація яких виконує функції опікуна і піклувальника щодо них. Постійно збільшуються норми матеріального забезпечення таких дітей. При цьому держава не лише піклується про таких дітей, а й заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо них, а також сприяє встановленню різних форм влаштування таких дітей. До таких форм належать усиновлення, опіка та піклування, патронат. Кожна з вказаних форм спрямована на поліпшення долі дітей і має свої особливості.