272
Розділ //. Cmtunnui 54
тавлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або в колекціях; відтворення з інформаційною метою в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення прилюдно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою; вільне відтворення творів у особистих цілях тощо. Дозволяється й таке використання об'єктів права промислової власності, якщо воно здійснюється без комерційної мети, з науковою метою або в порядку експерименту, за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) та в інших випадках, передбачених законодавством.
Сприяння державою розвитку науки є її важливим соціальним завданням. Засоби та напрямки державного сприяння містяться в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність», яким визначаються правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку цієї сфери. Державними органами, враховуючи пропозиції науковців та промисловців, формуються державні, галузеві, регіональні та інші програми, проводиться фінансування з бюджету наукових розробок та закладів, випрацьовуються засоби підтримки венчурного бізнесу. Здійснення цієї діяльності відбувається й у структурах Національної академії наук України та галузевих академій наук (Української академії аграрних наук, Академії медичних наук України, Академії педагогічних наук України, Академії правових наук України, Академії мистецтв України), у системі вищої освіти, через громадські наукові організації.
Глобалізаційні світові процеси, що впливають на економіку, політику і право, передусім відбиваються й на науці, якій завжди притаманні інтеграційні засади. Сьогодні вони набули ще більш значущого характеру і відбуваються на різних рівнях міждержавного співробітництва. Державою підтримуються відносини суб'єктів наукової та науково-технічної діяльності із іноземними структурами, міжнародними науковими товариствами і об'єднаннями. Таке співробітництво здійснюється проведенням спільних досліджень та розробок, взаємним обміном інформацією, проведенням міжнародних заходів (конференцій, конгресів, симпозіумів) тощо. Держава піклується як про збереження унікальних наукових об'єктів, колекцій, інформаційних фондів, дослідних установок та обладнання, а також заповідників і дендропарків, наукових
273
18 3-472
Конституція України
Розділ II. Стаття SS
полігонів тощо, що мають виняткове значення для української та світової науки, так і про культурну спадщину. У зв'язку з цим в Україні створюється Державний реєстр наукових об'єктів, що становлять національне надбання, та Державний реєстр національного культурного надбання, до якого заносяться пам'ятки історії, археології, містобудування і архітектури, мистецтва, документальні пам'ятки тощо. Законодавством України забороняється приватизація об'єктів культурного надбання, їх вивезення на межі України, крім випадків експонування за кордоном з додержанням установленого порядку отримання дозволу на не. Загальне регулювання відносин у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей, правових, економічних, соціальних, організаційних засад розвитку культури в Україні міститься в Основах законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. Вжиття заходів щодо повернення на Україну культурних цінностей відбувається на підставі Закону від 21 вересня 1999р. «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» через сукупність дій по організації звернень та пред'явлення позовів Україною, іншими державами, відповідними уповноваженими органами щодо повернення вивезених з території України на території інших держав культурних цінностей.
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права І свободи від порушень І протиправних посягань.
Коментована стаття визначає механізми захисту прав і свобод людини і громадянина. Наявність таких механізмів – одна з обо-
274
в'язкових ознак справді демократичної держави. Особлива роль у захисті прав і свобод належіть суду. Це обумовлено демократичністю і професіоналізмом судового розгляду, який базується на незалежності суду, гласності, змагальності, безпосередності, усності судового процесу, необхідності пред'явлення доказів тощо.
Зміст ст. 55 відповідає міжнародно-правовим стандартам щодо гарантованого захисту основних прав і свобод людини. Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголошує, що «кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення ЇЇ основних прав, наданих їй конституцією або законом», а п. а ст. З Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в імперативній формі вимагає від кожної держави – учасниці цього Пакту «забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».
Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплене в ч. 1 коментованої статті універсальним юридичним засобом відстоювання людиною свого правового статусу в будь-якій конкретній життєвій ситуації, зокрема пов'язаній з незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, у тому числі адміністрації державних установ та підприємств, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службовців
названих структур.
Судовий захист прав і свобод людини здійснюється в процесуальних формах, передбачених чинним законодавством, а саме в порядку цивільного, кримінального, адміністративного, а також конституційного судочинства.
Найбільш місткою формою, пристосованою для безпосереднього захисту порушених прав, є цивільне судочинство. В Цивільному процесуальному кодексі України межі права на звернення до суду в порядку цивільного судочинства визначені досить широко. Стаття 4 ЦПК України передбачає, що «усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, зверну-
275
18-3-172
Конституція України
Розділ П. Стаття SS
тися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу».
Законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок розгляду по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та колгоспних правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження (ст. 1 ЦПК). Конституційні правовідносини в цьому переліку не вказані. Але, зважаючи на статус Конституції України як нормативного акта прямої дії, видається, що до розробки спеціальних конституційно-процесуальних нормативних актів судовий захист прав і свобод, що випливають з конституційних правовідносин, може здійснюватися в порядку цивільно-процесуального судочинства із застосуванням аналогії права.
Гарантоване в ч. 2 ст. 55 Конституції право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є важливою віхою в розвитку законодавчого врегулювання цього питання. Цьому принциповому конституційному положенню передували зміни до ЦПК України, зокрема глава 31-А ЦПК України отримала назву «Скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».
Оцінюючи переваги, що надає частина друга ст. 55 Конституції та згаданий вище закон, порівняно з раніше діючим законодавством, слід зазначити, що тепер значно розширено коло осіб, чиї неправомірні дії у сфері управлінської діяльності можуть бути оскарженими до суду. Якщо раніше скарги до суду могли подаватись лише на дії службових осіб, то тепер у порядку ст. 248і ЦПК України скарги до суду можуть подаватись, якщо «рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової і службової особи порушено його права, свободи чи законні інтереси». До того ж, якщо раніше могли оскаржуватись лише дії, то тепер предметом оскарження є і дії, і бездіяльність, і рішення в управлінський сфері.
За новою редакцією статті 2482 ЦПК України «до рішень, дій або бездіяльності, що підлягають оскарженню, належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв'язку з якими особа вважає, що порушено або порушуються її права, свободи чи законні інтереси; створено або створюються перепони для 276
реалізації нею своїх прав, свобод чи законних інтересів або що вжиті заходи щодо реалізації її прав є недостатніми; покладено на неї обов'язки, не передбачені законом або передбачені законом, але без урахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом; її притягнено до відповідальності, яку не передбачено законом, або до неї застосовано стягнення за відсутності передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи органом».