У коментованій статті визначаються суб'єкти призначення всеукраїнського референдуму, його проголошення за народною ініціативою.
Призначення, організація і проведення референдумів в Україні здійснюються, як і вибори, на основі демократичних засад відповідно з нормами Конституції України та Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Право призначення всеукраїнського референдуму належить Верховній Раді України або Президенту України відповідно до їх повноважень, визначених Конституцією. Згідно з статтями 73 І 85 Конституції України Верховна Рада призначає всеукраїнський референдум з питання про зміну території України, а Президент України призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції і проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою.
Згідно із Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» всеукраїнський референдум міг призначатися тільки Верховною Радою України, а нині це й прерогатива Президента України відповідно до його повноважень. Це відповідає світовій практиці, оскільки президенти, глави держав у зарубіжних країнах, як правило, наділені цим правом.
354
Суттєве значення має встановлення на конституційному рівні положення про те, що згідно з ст. 106 Конституції України Президент України проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою. 3 цього випливає, що народна ініціатива щодо проведення всеукраїнського референдуму з відповідних питань загальнодержавного значення не може бути реалізована без указу Президента України про проведення такого референдуму. Видання такого указу є юридичним фактом, який має суттєве значення для врахування волі народу, ЇЇ втілення в державно-правову практику. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою може проголошуватися Президентом України за наявності декількох умов: якщо така ініціатива підтримана не менш як трьома мільйонами громадян України, які мають право голосу, якщо підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей; якщо в кожній з цих областей зібрано не менш як по сто тисяч підписів. Це обов'язкові умови, недодержання яких не дасть можливості провести всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Право ініїхіативи у збиранні підписів під вимогою проведення всеукраїнського референдуму належить громадянам України, які мають право на участь у референдумі. Збирання підписів організують і здійснюють ініціативні групи всеукраїнського референдуму, що утворюються на зборах громадян, у яких беруть участь не менш як 200 осіб, що мають право на участь у референдумі. Такі групи складаються не менш як з 20 громадян. Вони реєструються Центральною виборчою комісією. Від дня одержання свідоцтва про реєстрацію ініціативна група має право організовувати та безперешкодно здійснювати збирання підписів на листах для підписів громадян під вимогою проведення референдуму. Загальний строк збирання підписів про проведення всеукраїнського референдуму не повинен перевищувати трьох місяців. У разі, коли у цей строк під вимогою про проведення референдуму не зібрано достатньої кількості підписів громадян України, всеукраїнський референдум не проводиться.
Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Коментовану статтю присвячено закріпленню виключного права Українського народу на зміну державної території шляхом референдуму.
355
23-3472
Конституція України
Розділ ПІ. Стаття 73
Конституція України і Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» до предмета всеукраїнських референдумів відносять питання загальнодержавного характеру, зокрема затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до неї змін і доповнень, прийняття, зміну або скасування законів України чи їх окремих положень, прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів. На всеукраїнський референдум можуть виноситися тільки питання, віднесені Конституцією до відання України. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про реалізацію права Українського народу на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них.
Згідно з коментованою статтею тільки виключно всеукраїнським референдумом можуть вирішуватися питання про зміну території України. Це означає, що ні Верховна Рада України, ні Президент України, ні Кабінет Міністрів України, ні інші органи державної влади або органи місцевого самоврядування не мають права на зміну території держави.
Територія держави – це територія, що знаходиться у межах державних кордонів, на яку поширюється повна і виключна влада держави. Територіальна цілісність – визначальна ознака державного суверенітету. Державна територія – це національне надбання і простір проживання народу в межах державних кордонів кожної конкретної держави, який є повноправним і єдиним її власником. Це передбачає право народу на володіння, користування і розпорядження як самою територією, так і її природними ресурсами. Державна територія – це матеріальна база і екологічне середовище народу і його держави, частина земної кулі, в межах якої держава від імені свого народу реалізує територіальне верховенство, яке є невід'ємною ознакою державного суверенітету. До складу державної території входять: сухопутна територія в межах державного кордону і на островах; водна територія, яка включає в себе водний простір, що знаходиться на сухопутній території і островах (озера, ріки, канали, водосховища), і водні простори всередині морських вод і територіального моря; повітряна територія, що включає до себе повітряний простір над сухопутною і водною територією держави; надра, розташовані під сухопутною і водною територією держави.
356
З огляду на принцип народного суверенітету, який є визначальним принципом основ конституційного ладу, зміна території України може проводитись тільки відповідно з волевиявленням народу, вільно вираженим на всеукраїнському референдумі. Іншого шляху вирішення цієї проблеми законодавство не передбачає. Україна як суверенна держава сама визначає порядок зміни території. Територіальне верховенство народу і держави передбачає виключну і повну владу народу в межах державної території і відповідно право прийняття державними органами законів і правил, що регулюють режим державної території та окремих її частин, питання громадянства, в'їзду в країну осіб та виїзду з її території. Реалізація принципу народного суверенітету в даній сфері суспільних відносин означає, що тільки народ, який проживає на території Української держави, має право вирішувати свою політичну долю і долю території, на якій він проживає. Це невід'ємне право народу, яке випливає і з норм міжнародного права.
Питання зміни території держави є прерогативою народу, а не окремої його частини, державних органів чи органів місцевого самоврядування. Так, винесення такого питання на місцеві референдуми або на референдум Автономної Республіки Крим, відповідні рішення щодо цього питання місцевих органів державної влади або органів місцевого самоврядування будуть незаконними і не матимуть ніяких юридичних наслідків.
Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» чітко визначає, які питання можуть бути предметом розгляду на всеукраїнському, а які – на місцевому референдумі. Виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницях вирішуються питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр. Закон встановлює, що проведення референдумів з питань, що не належать до відання Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіальних одиниць в Україні, не допускається, а результати таких референдумів визнаються такими, що не мають юридичної сили.
Призначення всеукраїнського референдуму з питань зміни території України згідно з п. 2 ст. 85 Конституції України належить до повноваження Верховної Ради України. Процедура проведення такого референдуму регулюється Законом України «Про
357
Конституція Україна
Розділ НІ. Стаття 74
всеукраїнський та місцеві референдуми». Але Закон не визначає суб'єктів ініціювання проведення такого референдуму. Ними могли б бути громадяни України відповідно до порядку, передбаченого ч. 2 ст. 72 Конституції України, або народні депутати України у порядку, визначеному ст. 14 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Ці та інші питання організації і проведення всеукраїнських та місцевих референдумів у чинному законодавстві належним чином не врегульовано. Тому це законодавство потребує істотного вдосконалення відповідно до норм Конституції України і вимог сучасного етапу державотворення.
Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопр ектів з питань податків, бюджету та амністії.
Коментована стаття встановлює заборону щодо проведен референдумів з питань податків, бюджету та амністії.
Закріплення в ст. 5 Конституції України положення про те, що народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, не означає, що народ, населення відповідної території можуть безпосередньо через всеукраїнські і місцеві референдуми вирішувати всі питання. Народ як суб'єкт конституційно-правових відносин також повинен діяти в межах Конституції і законів. Відповідно до ст. 74 Конституції України референдум не може проводитися щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії, тобто ці питання не є предметом всеукраїнського референдуму.