Загальність активного виборчого права означає, що усі громадяни, які відповідають кваліфікаційним вимогам (цензам), є виборцями і можуть, зокрема, голосувати на виборах. Рівність виборчого права зумовлює дві обставини: по-перше, кожний виборець має рівну кількість (один) голосів на виборах, по-друге, усі виборці подають свої голоси на виборах за юридично рівних умов. Остання теза насамперед віднесена до характеристики виборчих систем і зумовленого нею порядку визначення виборчих округів. Зокрема, за умов мажоритарних виборчих систем одномандатні (уніно-мінальні) виборчі округи повинні бути загалом рівними за кількістю мешканців. Прямий характер виборчого права означає, що виборці подають голоси на виборах безпосередньо за тих, хто обирається (балотується). Таким чином, Верховна Рада України формується шляхом загальних і прямих виборів.
Формування Верховної Ради України шляхом загальних і прямих виборів та функціонування на засадах колегіальності забезпечує її представницький характер. Політичне представництво через парламент ще наприкінці XVIII ст. набуло назву народного представництва насамперед через те, що способом його забезпечення були формально загальні (хоча тривалий час із значними цензами) вибори представників. Нерідко парламент у політичних і наукових колах називають органом народного представництва.
У Конституції України Верховна Рада України не визначена як представницький орган державної влади. Однак у Рішенні Конституційного Суду України у справі щодо повноважності Верховної Ради України від 17 жовтня 2002 р. констатовано: «Верховна Рада України як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Верховна Рада України за своєю природою є представ-368
нйііьким органом державної влади» (Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 5. - С. 16).
Визначаючи парламент як представницький орган державної влади, необхідно відмовитись від вживаного іноді терміна «представницька влада». Цей термін є хибним з огляду на конституційно прийнятий принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Такий поділ відображає функціональне призначення органів, які реалізують ту або іншу галузь (гілку) влади. Термін «представницька влада» може засвідчувати лише спосіб формування відповідних органів – виборність. У разі його прийняття концептуально невиправдано будуть поєднані органи державної влади (парламент) і органи місцевого самоврядування (місцеві ради). В ч. 2 ст. 5 Конституції України таке поєднання по суті заперечується: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
Виборне політичне представництво через парламент пов'язане у першу чергу з діяльністю депутатів (членів парламенту). Тому представницький характер парламенту є опосередкованим, і в його основу покладено мандат (мандати) депутатів. Депутат не є посадовою особою парламенту: зв'язки між ним і парламентом є іншими, ніж зв'язки між органом державної влади та його будь-якою посадовою особою.
Посадова особа органу державної влади не має власних повноважень, які б існували поза змістом повноважень відповідного органу. її повноваження по суті є похідними від повноважень органу. Нерідко повноваження посадової особи юридично не виокремлені з повноважень органу державної влади. Зв'язки між депутатом і парламентом багато в чому є протилежними. Ця протилежність зумовлена смислом мандату, який належить окремим Депутатам, а не парламенту в цілому. Як уже зазначалось, парламент є представницьким органом не тільки через його виборність, а й через колегіальність. Його представницький характер відбиває не суму мандатів депутатів, обраних до його складу, а природу депутатського мандата в колегіальному вимірі. Іншими словами, немає мандата парламенту, а є представницький характер цього органу, який він набуває завдяки наявності мандатів депутатів.
369
Інший зв'язок існує також у співвідношенні повноважень депутата і повноважень парламенту в цілому. Можливості реалізації повноважень парламенту залежать від виконання певних
24472
Конституція України
Розділ IV. Стаття 76
вимог, адресованих депутатам. Наприклад, у ст. 79 Конституції України визначена вимога складання народними депутатами Ук, раїни присяги і сформульоване застереження щодо втрати депутатського мандата в разі відмови скласти присягу. При цьому повноваження народних депутатів починаються з моменту складання присяги. На увагу також заслуговує положення ч. 2 ст. 82 Конституції України, згідно з яким Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. З іншого боку, реалізація повноважень депутатів є залежною від наявності уповноваженого парламенту: ч. 1 ст. 81 Конституції України встановлено, що повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.
Повноваження народних депутатів України, зокрема у Верховній Раді України, не складають у сумі повноваження парламенту. Зазначені повноваження певною мірою «розведені». Проте визначені в ст. 85 та інших статтях Конституції України повноваження Верховної Ради України об'єктивно можуть бути здійснені тільки за наявності кворуму і відповідної депутатської діяльності. Можна вважати, що здійснення парламентом своїх повноважень вимагає колективного здійснення депутатами їх повноважень у парламенті.
Ще більш «розведені» повноваження парламенту і повноваження депутатів у тих випадках, коли останні реалізуються поза безпосередньо парламентською діяльністю депутатів. Відповідні повноваження викладено в Законі України «Про статус народного депутата України». Прикладом таких повноважень є право на депутатське звернення. І хоча депутати зберігають свій статус виключно за умов існування уповноваженого парламенту, саме депутатські мандати є ключовим елементом у забезпеченні парламенту якості представницького органу державної влади.
В частині другій коментованої статті встановлено кваліфікаційні вимоги щодо кандидата в народні депутати України.
Найбільш загальною вимогою є наявність у кандидата громадянства України. Громадянство визначає постійний правовий зв'язок індивіда та держави, який знаходить вияв в їх взаємних правах та обов'язках. З такого зв'язку, зокрема, може випливати наявність у відповідного індивіда виборчого права. Виборче право іноді визнається одним з так званих власне політичних прав,
370
тобто таких прав, реалізація яких безпосередньо слугує формуванню певних ланок державного механізму. В ч. 2 ст. 81 Конституції України серед підстав дострокового припинення повноважень народного депутата України встановлено припинення його
громадянства.
Частина друга коментованої статті містить також вимогу наявності у кандидата в народні депутати України активного виборчого права, а також встановлює віковий ценз і ценз осілості.
Між активним і пасивним виборчим правом існує органічний зв'язок. Індивід, який не має права голосу на виборах, реально не може брати участь у здійсненні владарювання на основі виборного представництва. При цьому невдалим є формулювання щодо «права бути обраним», адже у виборців відсутній обов'язок обирати конкретну особу, яка балотується. Точніше було б говорити про право обиратися, тобто балотуватися на виборах.
Об'єктивною вимогою є віковий ценз для кандидата у народні депутати України. Такий ценз завжди зумовлювався необхідністю набуття відповідним громадянином життєвого досвіду, достатнього для активної політичної діяльності. Якщо віковий ценз для виборців традиційно пов'язувався із загальною правоздатністю особи, то межа вікового цензу для тих, хто балотується, значною мірою визначається суб'єктивно, виходячи з доцільності. Світовий досвід засвідчує, що віковий ценз для кандидатів У депутати визначається по-різному. В ряді країн він збігається з віковим цензом для активного виборчого права і становить 18 років. В інших країнах він більший і становить 21, 23 і 25 років відповідно. За радянських часів зазначені вікові цензи збігалися і Дорівнювали саме 18 років. Законом України «Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України» віковий ценз Для кандидатів у народні депутати України було визначено у 25 Років. Зниження вікового цензу для пасивного виборчого права за чинною Конституцією України створило юридичні умови для розширення кола тих, хто може балотуватися на виборах народних депутатів України, для участі молоді у виборчому процесі.
Ценз осілості не завжди передбачений конституціями стосовно парламентських виборів. Характерно, що вимога до кандидата У народні депутати України проживати в Україні протягом останніх п'яти років, яка вперше визначена саме в чинній Конституції, кореспондується передбаченій ст. 9 Закону України «Про
371
243-172
Конституція України
Розділ /V. Стаття 77
громадянство України» одній з умов прийняття до громадянсц України – безперервним проживанням на законних підставах ні території України протягом останніх п'яти років (так званні строк укорінення).
Віковий ценз і ценз осілості для кандидата у народні депу ти України в часі пов'язуються з датою (днем) виборів. Це озна-І чає, що особа, яка на початку виборчої компанії не відповідає зазначеним кваліфікаційним вимогам, може бути зареєстрована кандидатом у народні депутати України за умов відповідності тач ким вимогам у перспективі на день парламентських виборів] Днем виборів об'єктивно є день голосування виборців на виборах народних депутатів України.