АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Науково-практичний коментар
| Харків «Право» 2003 | Київ Видавничий Дім «Ін Юре» 2003 |
2003
УДК 342. 4
ББК 67.300
К65
Редакційна колегія: д-р юрид. наук Тацій В. Я. (голова редколегії); канд. юрид. наук Битяк Ю. П. (відповідальний секретар); д-р юрид. наук Грошевой Ю. М; д-р юрид. наук Медведчук В. В.; д-р іст. наук Литвин В. М.; д-р юрид. наук Копиленко О. I.; д-р юрид. наук Петришин О. Д; д-р юрид. наук Погорілко В. Ф.; чл.-кор. АПрНУ Притика Д. М.\ д-р юрид. наук Свя-тоцький О. Д; канд. юрид. наук Селівон М. Ф.\ д-р юрид. наук Тодика Ю, М.\ д-р юрид. наук Шаповая В. М.\ д-р юрид. наук Шемшученко Ю. С.
Авторський колектив: д-р юрид. наук Авер'янов В. Б.; канд. юрид. наук Батанов О. В.; д-р юрид. наук Баулін Ю. В.\ канд. юрид. наук Битяк Ю. П.; канд. юрид. наук Борисова В. /.; д-р юрид. наук Буроменськип М. В.\ Воло-нець В. /.; д-р юрид. наук Воронова Л. К.\ д-р юрид. наук Георгіца А. 3.; д-р юрид. наук Гетьман А. /7.; д-р юрид. наук Грошевой Ю. А/.; канд. юрид. наук Жернаков В. В.; канд. юрид. наук Жигалкін П. /.; канд. юрид. наук Задихайло Д. В.; д-р юрид. наук Заєць А. И; канд. юрид. наук Ісаєва 77. К.\ канд. юрид. наук Капліна О. В.; д-р юрид. наук Козюбра М. І.; канд. юрид. наук Колісник В. П.; канд. юрид. наук Комаров В. В.; д-р юрид. наук Копиленко О. Л.\ канд. юрид. наук Крупчан О. Д.\ д-р юрид. наук Кучерявенко М. 77.; д-р іст. наук Литвин В. М.; канд. юрид. наук Любчен-ко 77. М.\ канд. юрид. наук Маринів В. І.; канд. юрид. наук Марочкін І. Є.; д-р юрид. наук Медведчук В. В.; д-р юрид. наук Петришин О. В,; д-р юрид. наук Погорілко В. Ф.; чл.-кор. АПрНУ Притика Д. М; д-р юрид. наук Рабінович 77. М.\ канд. юрид. наук Савенко М, Д; д-р юрид. наук Святоць-кий О. Д; канд. юрид. наук Сібільова Н. В.\ канд. юрид. наук Селівон М. Ф.\ канд. юрид. наук Семенов В. С; канд. юрид. наук Серьогіна С. Г.\ канд. юрид, наук Скомороха В. Є,; д-р юрид. наук Спасибо-Фатєєва І. В.; д-р юрид. наук Тацій В. Я.\ Тетюк М. О.; д-р юрид. наук Тихий В. И; канд. юрид. наук Ткаченко В. Д; д-р юрид. наук Тодика Ю. М.\ канд. юрид. наук Федоренко В. Л.; д-р юрид. наук Цвік М. В.; д-р юрид. наук Шаповал В. М.\ д-р юрид. наук Шемшученко Ю. С; канд. юрид. наук Шило О, Г:, д-р юрид. наук Шульга М, В.; канд. юрид. наук Яковюк І. В
.
© Академія правових наук України, 2003
© Видавництво "Право", 2003
ISBN 966-8467-00-0 © Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003
Конституція України
Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей,
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміицення громадянської злагоди на землі України,
прагнучи розвивати ізміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію – Основний Закон України.
Преамбула конституції - це звичайна для світової конституційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть з певним пафосом вступна частина до її основного змісту. Преамбула виконує переважно дві основні функції: по-перше, вказує на те, хто і в якому порядку прийняв конституцію, і, по-друге, містить коротку характеристику умов і мотивів прийняття конституції та цілей, які при цьому переслідуються. Положення преамбули мають істотне значення в соціальному, політичному,ідеологічному та юридичному аспектах. Вони допомагають краще зрозуміти зміст конституції, сприяють її правильному тлумаченню і застосуванню.
Ці риси преамбули властиві також невеликій вступній частині, якою відкривається Конституція України 1996 р. Преамбула є ЇЇ складовою частиною і має для законодавчої, виконавчої і судової влади не тільки моральну, а й юридичну силу.
На відміну від Конституції У РСР 1978 р., яка називалася «Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки» (після проголошення незалежності назву змінено на «Конституція (Основний Закон) України»), в назві чинної Конституції України термін «Основний Закон» не використовується. Зовнішні термінологічні зміни певною мірою відображують якісні зрушення в самих основах соціально-політичного розвитку та статусу України як незалежної держави, невід'ємним атрибутом суверенності якої є Конституція.
Проте справа не тільки в цьому. Поняття «Конституція» і «Основний Закон» у сучасній юридичній науці і практиці вживаються як тотожні. З цього виходить і Конституція України, фіксуючи цю тотожність не в назві (внаслідок тавтології), а в завершальних рядках преамбули (ч. 9). Як Основний Закон Конституція України становить ядро національної правової системи, є юридичною базою для розвитку всього українського законодавства.
Преамбула виходить з того, що Конституція України є актом установчої влади Українського народу. Від його імені цю установчу владу реалізувала Верховна Рада України, прийнявши Конституцію.
У преамбулі (ч. 1) констатується, що, приймаючи Конституцію, Верховна Рада діяла від імені Українського народу, виражаючи його суверенну волю, а не від власного імені як органу законодавчої влади. При цьому під Українським народом як основоположною категорією Конституції слід розуміти не національно-етнічну спільність, а сукупність громадян України всіх національностей. Поняття «Український народ» (преамбула) і «народ» в подальшому тексті Конституції вживаються як юридично тотожні.
Положення преамбули, відповідно до яких саме народу як суверену належить установча влада, знайшло своє поглиблене розкриття. Зокрема, в Рішенні Конституційного Суду України у справі щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України наголошено на тому, що прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття.
Преамбула акцентує увагу на історико-політичних і юридичних підставах виникнення України як незалежної держави. Ними є багатовікова історія українського державотворення та невід'ємне право української нації на самовизначення, яке історично здійснено усім Українським народом.
Саме на основі такого правового підґрунтя була реалізована ідея щодо прийняття Конституції України як Основного Закону незалежної держави.
В преамбулі зазначається також безпосереднє правове джерело, керуючись яким Верховна Рада України прийняла Конституцію. Ним є Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., схвалений 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням.
Преамбула стисло визначає генеральні цілі, задля досягнення яких приймається Конституція:
забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;
зміцнення громадянської злагоди на землі України;
розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правовоїдержави.
Всі названі цілі визначають цінності, які посідають провідне місце в усій ієрархії суспільних цінностей, а тому слушно вважаються загальнолюдськими, загальноцивілізаційними. Будучи закріпленими у преамбулі Конституції України, вони становлять ціннісну основу як її самої, так і всього суспільного ладу.
У формулі преамбули «усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями» відображена воля як Верховної Ради України, так і всього Українського народу взяти на себе відповідальність за стан справ у країні, за долю Вітчизни. І хоча відповідальність, про яку йдеться в даній частині преамбули, за своєю сутністю є відповідальністю морально-політичною, не юридичною (той, хто знехтував нею, може бути судимий лише судом історії), все ж не слід применшувати значення цієї конституційної формули. її втілення в практичні дії органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій та інших громадських об'єднань, всіх громадян України - вагома гарантія того, що майбутнє України стане таким, яким його хоче бачити Український народ.
Положення преамбули в концентрованому вигляді виражають вихідні політико-правові ідеї, які пронизують весь зміст Конституції. Вона є єдиним, цілісним за своєю юридичною природою документом, а тому відривати преамбулу від основного змісту Конституції, а тим більше протиставляти йому юридичну природу преамбули, як це інколи трапляється в літературі, немає підстав. Як і інші положення Конституції, положення її преамбули мають нормативний характер, хоча їх нормативність виражена в найзагальнішій формі. Інша справа, що механізм реалізації положень преамбули має істотні особливості порівняно з іншими положеннями Конституції.
Преамбула насамперед є орієнтиром у практичній діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, посадових і службових осіб та громадян, визначає загальну лінію правотворчої діяльності, вказує стратегічний напрям конституційного і нормативно-правового регулювання в цілому.
Положення преамбули сприяють більш глибокому з'ясуванню літери і духу Основного Закону України, що особливо важливо при його тлумаченні, а відтак, більш послідовному втіленню конституційних норм, а також приписів конкретизуючого їх законодавства в життя.