У сучасних уявленнях законність виступає як метод здійснення влади і управління, форма державного керівництва суспільством, конституційний принцип діяльності всіх органів держави, громадських організацій, посадовців і громадян, невід'ємний елемент демократії, політико-правовий режим, соціальний стан, основа нормативного життя суспільства, його функціонування, вимога суворо дотримуватись, виконувати, застосовувати закони; найважливіша ланка правової системи.
Найповніше об'ємне визначення законності, на наш погляд, дано Н.Вопленком, який вважав, що це «реалізована у режимі... демократії система ідеологічних, психологічних і юридичних вимог правомірної поведінки всіх громадян, посадовців, органів держави і громадських організаційні. Таке визначення дозволяє побачити всю багатоаспектність даної правової категорії, її багатозначність і важливість.
З урахуванням мети статті слід визначитися стосовно питання вимог законності до правозастосовного процесу, в цілях вироблення практичних рекомендацій для підвищення його ефективності, усунення дефектів названої діяльності.
Тут слід вести мову про заходи і вимоги, які впливають на відповідність правозастосовної діяльності існуючим законодавчим актам. І проблеми зміцнення законності, на нашу думку, слід розглядати відповідно до структури механізму правозастосування, оскільки до кожного його елемента висуваються особливі вимоги.
Аналізуючи питання про шляхи і засоби впровадження режиму законності у правозастосуванні [2, ст. 62].
Правозастосовне рішення, оформлене у вигляді відповідного юридичного акта, повинно виноситися кваліфікованим, уповноваженим на те суб'єктом. Перевантаження роботою співробітників правоохоронних органів впливає на якість їх діяльності. Безперечно, що правозастосовне рішення повинно виноситися особою, яка має достатню теоретичну і практичну підготовку, кваліфікацію і професійні якості. Це можна розглядати як одну з вимог законності до правозастосовного процесу. Незважаючи на те, що законне правозастосовне рішення може бути винесене й особою недостатньо кваліфікованою, це носитиме одиничний, не системний характер, а, отже, необхідно прагнути до підвищення майстерності і досвіду працівників.
До питання зміцнення законності у правозастосовному процесі слід віднести також створення належних, реальних умов для здійснення зазначеної специфічної діяльності.
Тут необхідна належна правозастосовно-законодавча база, що, у свою чергу, потребує швидкого подальшого оновлення всієї системи законодавства відповідно до принципів справедливості, дотримання і поваги прав та свобод громадян. В умовах демократичної правової держави законність передбачає єдність її зовнішнього боку (строге виконання законів) і внутрішнього (наявність правових законів). Тому категорія «законність» повинна відображати не тільки процес застосування законів, а й забезпечення видання суто правових законів, тобто процес законотворчості. Цей шлях найбажаніший, але вимагає тривалого часу і постійного контролю за правильним віддзеркаленням у праві суспільних відносин [2, ст. 63].
Висновки
На сам кінець, я вважаю, що можна зробити короткі висновки по даній темі курсової роботи.
Отже, законність як вимога звернена до всіх суб'єктів права; й саме їх сукупними зусиллями і створюється згадане соціальне середовище. Водночас законність виступає передумовою реалізації їх власних суб'єктивних прав та законних інтересів.
Ця думка концентровано виражена в словах, що належать стародавньому римському політичному діячеві, оратору й філософу Марку Туллію Цицерону: "Щоб бути вільним, необхідно підкорятися законам".
Режим законності забезпечує правопорядок. Правопорядок - це такий стан суспільних відносин, який є сукупним результатом фактичного здійснення юридичних норм в умовах законності. Правопорядок - це законність у дії, це реалізована законність.
Правопорядок - ємне поняття. Його різновиди багатоманітні: громадський правопорядок (у громадських місцях), виробничий, трудовий, військовий, навчальний та ін.
Правопорядок виключно важливий у будь-якій сфері виробничого й взагалі суспільного життя. Не є винятком комерційна й банківська діяльність, торгівля й громадське харчування тощо. Хоча ці галузі, як раніше, в умовах колишньої "соціалістичної" країни, так і тепер, були і є особливо уразливими саме з погляду законності й правопорядку.
Правопорядок своїми неодмінними, необхідними передумовами має:
1. Досконале законодавство, що відображає потреби й інтереси громадян і суспільства, регулює відповідно до них суспільні відносини.
Сучасна практика парламенту - Верховної Ради України - як законодавчого органу переконливо й яскраво свідчить, наскільки це складна справа - законотворення, яке адекватно відбивало б нові умови життя суспільства;
2. Неухильне виконання чинного законодавства усіма й повсюдно. Лише у єдності ці передумови можуть створити надійні засади для правопорядку. Прийняття відповідного закону - це лише початок, лише одна з умов законності і правопорядку. Закон тільки тоді виконує свою соціальну службову роль (функцію), коли він виконується всіма без винятку і повсюдно. Не тільки історія тоталітарного суспільства, а й посттоталітарна дійсність переконливо це доводять. Нормальний стан суспільного буття немислимий без найсуворішого дотримання законів, що охороняють права громадян й інтереси суспільства, себто без правопорядку. На відміну від тоталітаризму, де законність відігравала роль ідеологічної прикраси, в нових умовах вона має підтримувати й зберігати демократію. Демократія без законності - річ неймовірна, бо законність - це принцип, глибинна сутність якого полягає у рівності всіх перед законом. Що стосується державної влади, то дія цього принципу поширюється на всі її відгалуження - виконавчу, судову, а рівно й законодавчу владу.
У теоретико-правовій літературі значне місце приділяється опрацюванню проблеми гарантій забезпечення законності та правопорядку. Ці гарантії, серед яких розрізняють об'єктивні та суб'єктивні гарантії, поділяються на такі групи: економічні, політичні, ідеологічні, юридичні, соціальні, організаційні.
Отже, пройшовши весь матеріал, можна для себе почерпнути нові знання, нові уявлення про законність і правопорядок, її роль для розвитку суспільстві та економічної та політичної стабільності, підвищення авторитету держави на світовій арені.
Список використаних джерел
1. Конституція України. – Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 року. Київ, Юрінком, 1996 р.
2. Право України. – №12, 2004 р. ст. 61-63.
3. Котюк О.В. "Основи держави і права", К., ВЕНТУРІ, 1996. – 207 с.
4. Комаров С.А., Малько А.В., "Теория государства и права", М., Норма, 2000. – 440 с.
5. Копєйчиков В.В. "Загальна теорія держави і права" , К. Юрінком, 1997. – 317 с.
6. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. М.: Зерцало, 2000р. – 611 с.
7. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси теорії права. К. – Видавництво „Книга”, 2004 р., 374 с.
8. Скакун О.Ф. „Теорія держави і права”. – Підручник. – Харків, „Консум”, 2001 р. – 656 с.