Реквізиція передбачена і новим ЦК України. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника - зазначається в ст. 355 нового ЦК, - на підставі та в порядку, встановлених законом за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. При цьому майно переходить у власність держави або знищується (залежно від підстави реквізиції).
Конфіскація - це примусове безоплатне вилучення державою майна в особи як санкція за правопорушення (ст. 141 ЦК УРСР). Правопорушення, за які застосовується конфіскація, визначаються кримінальним, адміністративним, цивільним законодавством. КК України передбачає застосування конфіскації за здійснення корисливих злочинів, тяжких та особливо тяжких (ст. 59). Відповідно до ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення може застосовуватись конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення (наприклад, при порушенні правил полювання, занятті забороненим промислом, незаконних операціях з іноземною валютою і платіжними документами). Поширеною є конфіскація товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовлених сховищ (тайників), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю. Конфіскація цих товарів застосовується судом не залежно від того, чи є ці товари власністю особи, яка вчинила правопорушення (ст.322, 326 Митного Кодексу України від 11 липня 2002 p.).
Нині конфіскаційні та деякі інші відносини, пов’язані із особливими підставами переходу майна до держави, врегульовано спеціальними нормативними актами. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. затверджено Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним. Положення цього нормативного акта поширюються, зокрема, на: 1) майно, конфісковане на основі рішень суду; 2) майно, термін зберігання якого під митним контролем закінчився, а власник не звернувся за ним у встановлений Митним кодексом України термін; 3) товари з обмеженим терміном зберігання, вилучені правоохоронними органами чи затримані митними органами як предмети порушення митних правил, у тому числі товари, затримані у справах про контрабанду; 4) майно, визнане безхазяйним; 5) предмети-знахідки, предмети та цінності, втрачені чи залишені в готелях, транспорті, театрах, інших громадських місцях, якщо вони не були витребувані їх власниками протягом встановленого законом терміну; 6) скарби, передані фінансовим органам; 7) майно, яке у порядку спадкування перейшло у власність держави; 8) майно, подароване державі власником; 9) невручені міжнародні і внутрішні поштові відправлення, а також грошові перекази після перебігу строків зберігання підприємствами зв’язку, визначених законодавством, у разі неможливості видати їх одержувачам і повернути відправникам; 10) валютні цінності, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях з порушенням нормативних актів Всесвітнього поштового союзу і законодавства України; 11) знаряддя незаконного добування природних ресурсів і незаконно добуті природні ресурси чи продукти, виготовлені з них, або їх вартість.
Від конфіскації як міри кримінального покарання та конфіскації як міри адміністративного стягнення слід відрізняти випадки судового обернення у доход держави об’єктів безпідставного збагачення (хабарів, прибутків від незаконної підприємницької діяльності тощо), звернення стягнення на майно боржника чи заподіювача шкоди тощо.
Думається, що існуюча в Україні законодавча конфіскаційна політика має бути переглянута і приведена у відповідність зі ст. 41 Конституції України, відповідно до якої конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
У цивільному законодавстві, у статтях, які встановлюють санкції у вигляді безоплатного стягнення майна у доход держави за допущене правопорушення, не застосовується термін "конфіскація".
Кримінальним, адміністративним, цивільним законодавством, а також іншими галузями законодавства у багатьох випадках передбачається застосування до правопорушників штрафних санкцій у вигляді відповідних грошових сум. При стягненні їх у доход держави також поповнюється державна власність.
Однією з підстав виникнення права державної власності є визнання майна безхазяйним. Так, відповідно до ст. 137 ЦК УРСР майно, яке не має власника або власник якого невідомий, надходить у власність держави (безхазяйне майно, яке належало колгоспному двору, ставало власністю колгоспу). Безхазяйне май-но надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської ради народних депутатів, ухваленим за заявою фінансового органу. Заява про визнання майна безхазяйним може бути подана не раніше року після прийняття майна на облік відповідним фінансовим органом або виконкомом селищної, сільської ради народних депутатів. Фактами, які свідчать про безхазяйність майна, можуть бути: неможливість виявити власника при вилученні у злочинців викраденого майна, в разі стихійного лиха, при втраті права на майно у зв’язку з плином позовної давності для його витребування тощо. Вказані наслідки не застосовуються, якщо власник відомий, але з певних причин відсутній або визнаний безвісно відсутнім.
Майно, визнане у встановленому порядку безхазяйним, зараховується безпосередньо у державний бюджет (грошові суми в українській або іноземній валюті, платіжні документи, облігації та ін.). Нині в Україні ці відносини регламентуються вищезгаданим Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, яке переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (з наступними змінами) від 25 серпня 1998 р.
Визнання майна безхазяйним і навіть наступна його реалізація не виключає можливості пред’явлення відповідних майнових вимог власником (правонаступником), який після цього з’явився. Він має право вимагати від органу, рішенням якого майно визнане безхазяйним, повернення майна або грошової компенсації у розмірі сум, отриманих від реалізації, за вирахуванням здійснених у зв’язку з цим витрат. Спори щодо таких вимог можуть розглядатися у судовому порядку з додержанням правил про позовну давність.
Однак новим ЦК України передбачено новий підхід до визначення правових наслідків визнання майна безхазяйним (ст. 337). Так, безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені, про що робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених законом.
З додержанням правил ст. 138 ЦК УРСР у власність держави може перейти знахідка - майно, втрачене власником (володільцем) поза його волею і знайдене іншою особою. Громадянин, який знайшов загублену річ, зобов’язаний негайно повідомити про це особу, що загубила її, повернути їй знайдену річ або заявити про знахідку і здати річ до міліції чи до виконкому селищної, сільської ради народних депутатів, а коли річ знайдено в установі, підприємстві або на транспорті, здати її адміністрації відповідної організації. Адміністрація, не виявивши у двотижневий строк законного володільця, негайно повинна здати загублену річ міліції або виконкому. Органи транспорту зберігають і реалізують здані їм речі відповідно до чинних на транспорті правил. Міліція або виконком зберігають здані їм речі протягом 6 місяців. Якщо за цей період власника не буде виявлено, речі переходять у власність держави. Для цього не потрібно спеціального судового чи іншого рішення.
Інший правовий режим знахідки визначено новим ЦК України (статті 339 - 341). Зокрема, передбачається, що особа, яка знайшла загублену річ, набуває після спливу шести місяців з моменту повідомлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування право власності на неї, якщо не буде встановлено власника знахідки, а якщо така особа відмовиться від цієї речі, то знахідка переходить у власність територіальної громади.
Статтю 139 ЦК УРСР присвячено правовим наслідкам виявлення бездоглядної худоби. Вона встановлює обов’язок громадянина, який затримав бездоглядну або приблудну худобу, негайно повідомити про це власника і повернути йому худобу або повідомити у 3-денний строк міліцію чи виконком селищної, сільської ради народних депутатів про цей факт. Зазначені органи вживають заходів до розшуку і на цей час передають худобу на утримання і у користування найближчому радгоспові або колгоспові. У разі невиявлення у встановлені цією статтею строки власника (протягом 6 місяців - власника робочої або великої рогатої худоби і 2 місяців - власника дрібної худоби з дня прийняття її на утримання) худоба переходить безоплатно у власність колгоспу, а худоба, що утримувалася у радгоспі, - у власність держави і включається до складу майна цього радгоспу (нині - КСП).
За новим ЦК України бездоглядна домашня тварина, власник якої не виявлений, може перейти з додержанням спеціального порядку у власність її утримувача чи користувача, а у разі їх відмови - до відповідної територіальної громади (статті 342 - 343).
Скарб, тобто зариті у землю або приховані іншим способом валюта, валютні та інші цінності, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право, повинен бути зданий особою, що його виявила, фінансовому органові і переходить у власність держави (ч. 1 ст. 140 ЦК УРСР). Державна власність у такому разі виникає автоматично без спеціального судового чи іншого рішення. Особі, яка виявила і здала скарб фінансовому органові, видається винагорода у розмірі 25 відсотків вартості зданих цінностей. Не виплачується винагорода особам, у коло службових обов’язків яких входять розкопки і розшуки відповідних цінностей. Вони можуть бути заохочені при виявленні цінностей на загальних підставах (грошовою премією, цінним подарунком тощо). Відносини, пов’язані з виявленням скарбу та його здачею, регулюються також вищезгаданою Інструкцією про порядок обліку, оцінки і реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, яке перейшло за правом спадкування до держави, і скарбів.