В юридичній літературі заподіяння шкоди виданням акта, визнаного недійсним, розглядається як деліктна відповідальність, настає за ст. 1175 ЦК України[30].
Думається, що для застосування власником перелічених засобів захисту своїх майнових прав необов'язковою є наявність ви державного органу. Головне, щоб був встановлений факт протиправного порушення цивільних прав. Власне до такого висновку можна дійти в результаті аналізу Роз'яснень Президії ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26 січня 2000 р.[31]. Згідно з п. 2 цих Роз'яснень підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення таким актом прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Тобто на ці відносини не повинні повністю поширюватися правила про деліктну відповідальність, зокрема в частині умови про вину.
Власник жилого будинку має право на компенсацію, пов'язану із зниженням цінності будинку, спричиненим діяльністю підприємств, установ, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території. У цьому разі власник майна має право на компенсацію зниження цінності будинку (ст. 53 Закону).
Відповідно до ст. 54 Закону у разі технологічних і екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 Закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.
Конституція і Закон України "Про власність" встановлюють гарантії від примусового вилучення майна у власників, зокрема громадян. Конфіскація може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Водночас Конституція України допускає можливість примусового сплатного вилучення майна. Так, це можливо щодо об'єктів права приватної власності лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, а також в умовах воєнного чи надзвичайного стану з наступним повним відшкодуванням вартості примусово відчужених об'єктів (ст. 41 Конституції).
У ст. 55 Закону України "Про власність" конкретизовано випадки позбавлення права власності і закріплено загальний принцип оплатності вилучення майна. Так, за обставин надзвичайного характеру (у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій) майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реалізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою його вартості. Допускається сплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи) в інших випадках, передбачених законом.
Закон України "Про власність" допускає конфіскацію майна не лише. за судовим рішенням, а й на підставі рішення компетентного органу (службової особи), що не узгоджується з Конституцією України.
Не викликає заперечень допустимість вилучення майна власника при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і в порядку, встановлених законодавством (ст.55 Закону України "Про власність").
В даній дипломні роботі, тема якої "Цивільно-правовий захист права власності", ми розглянули наступні питання: витребування майна власником з чужого незаконного володіння; витребування цінних паперів на пред’явника; захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння; інші засоби цивільно-правового захисту права власності. Висвітливши ці питання в даній дипломні роботі і давши визначення окремим поняттям можна зробити висновки про значення захисту права власності.
Захисту права власності наш законодавець завжди приділяв велику увагу, оскільки власність громадян, колективна та державна власність є основою розвитку Української держави. Отже, коли здійснюється захист зазначених форм власності, йдеться, по суті, про захист основ нашого суспільства, Необхідність всебічного захисту власності громадян зумовлюється ще й тим, що вона безпосередньо має задовольняти їхні матеріальні та культурні потреби.
Переважна більшість громадян виконують свої конституційні обов’язки: берегти і зміцнювати колективну та державну власність, поважати права та інтереси інших громадян, у тому числі їх право власності. Однак є ще багато осіб, які порушують зазначені обов’язки. До них застосовуються не тільки засоби виховного характеру, а й примусу.
Значне місце в Законі України “Про власність” посідають норми, які передбачають гарантії та захист права власності. В основному це цивільно-правові норми, які мають бути підставою для дальшого вдосконалення саме цивільно-правового захисту права власності.
Слід підкреслити, що на захист права власності спрямовані норми не тільки цивільного, а й інших галузей права, зокрема кримінального, адміністративного, трудового тощо.
Цивільно-правовий захист права власності здійснюється своїми особливими методами відмінними від кримінально - та адміністративно-правових. Цивільно-правовий захист крім загальної мети для всіх методів захисту права власності - виховання громадян у дусі дбайливого ставлення до власності - переслідує ще й особливі цілі, властиві саме цивільно-правовим методам захисту. Такою специфічною метою є прагнення відновити порушені права, попередній майновий стан особи, права якої порушено.
Якщо у власника вкрадено річ, він може пред’явити позов про її витребування. Коли хтось заважає власнику користуватися своєю річчю, він може пред’явити позов про усунення перешкод у користуванні нею. Якщо власник не може витребувати з якихось причин річ, що вийшла з його володіння, він може при наявності певних умов вимагати відшкодування завданих йому збитків і таким чином відновити свій попередній майновий стан. Отже, в усіх цих випадках йдеться про відновлення попереднього майнового стану особи, права якої порушено.
У цій галузі права розглянуті лише позови "речового" характеру, спрямовання на захист права власності, які на відміну від зобов’язально - правових характеризуються перед усім тим, що власник не перебуває з порушником його прав у договірних чи інших зобов’язальних правовідносинах.
1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України, 1996, № ЗО, ст. 141.
2. Цивільний процесуальний кодекс України, Закон Української РСР від 18 липня 1963 р. - Відомості Верховної Ради УРСР, 1963, № ЗО, ст. 464..
3. Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. - Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991, X" 20, ст. 249.43.
4. Про захист від недобросовісної конкуренції. Закон України від 7 червня 1996 р. - Відомості Верховної Ради України, 1996, № 36, ст. 164.
5. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі. Закон України від 15 грудня 1993 р. - Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 32
6. Про охорону прав на промислові зразки. Закон України від 15 грудня 1993 р. - Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34.
7. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг. Закон України від 15 грудня 1993 р. - Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7. Ст. 36.34.
8. Про авторське право і суміжні права. Закон України від 23 грудня 1993 р. - Відомості Верховної Ради України, 1994, № 13, ст. 64.65.
9. Про введення в дію Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності». Постанова Верховної Ради України від 28 лютого 1995 р. - Відомості Верховної Ради України, 1995, № 13, ст. 86.
10. Цивільний кодекс України К.: Школа, 2003р.
11. Цивільний Кодекс Української РСР. Затверджений законом від 18 липня 1963 року. Офіційний текст із змінами та доповненнями за станом на 4 березня 1996 року // Кодекс України. - 1996. №2.
12. Цивільне право. Частина перша. К.: Вентурі, 1997р.
13. Калмиков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. - Саратов., 1976.
14. Гражданское право. Ч. 1. - М.: Тейс, 1996р.
15. Цивільне право. Дзера О.В. Київ 2002р.
16. Цивільне право: навч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. А.О. Підопригора, Д.В. Боборова та ін. - К.: Вентурі., 1997р. - 544с.
17. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України: навч. посібник – К.:Наук.думка,2000
18. Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно – правові документи. – К.: Наук.думка,2000.
19. Гражданское и семейное право Украины: Учеб.-практич. Справочник / под ред. Е.А. Харитонова. – Х.: Одисей,2000.
20. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузніцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999
21. Власник і право власності. — К., 1994.
22. Гражданское право. — М., 1998. - 4.2.
23. Ромовская 3. В. Защита в советском семейном праве. — Львов, 1985.
24. Гражданское право. — М., 1998. — Ч. 1
25. Юридичний довідник. - К., 1996.
26. Елисейкин П. Ф. Правоохранительнне норми: Понятие, виды, структура // Защита субьективных прав и гражданское судопроизводство. — Ярославль,
27. Крашенинников Е. А. Структура субьекгивного права и право на защиту //;
28. Ромовская 3. В. Защита в семейном праве. — М., 1998.
29. Советское Гражданское право. — Харьков, 1983. — Ч. 1.
30. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності". — Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 2 квітня 1994 р.