Захист цивільних прав (права власності) — це заходи чи сукупність заходів (способів), що їх застосовують у разі порушення цих прав, або сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, застосовуваних у зв'язку зі здійсненням проти цивільних прав порушень і направлених на відновлення або захист майнових інтересів їх володільців[10]. Проте і в цій позиції є вразливе місце, оскільки захист цивільних прав тут проявляється лише у стадії реалізації права та ототожнюється із засобами, спрямованими на відновлення порушеного права (інтересу).
Поняття "захист права власності" завжди посідало важливе місце в юридичній науці взагалі і в цивілістичній зокрема, адже на захист права власності прямо чи опосередковано спрямовані норми багатьох галузей права (цивільного, кримінального, адміністративного та ін.). При цьому погляди вчених на це поняття виявилися надто неоднорідними, що зумовлено відмінністю цивільно-правових засобів захисту від інших засобів (кримінально-правових, адміністративно-правових тощо), відсутністю однозначності у законодавчому Врегулюванні захисту права власності, наявністю розбіжностей у тлумаченні понять "правовий захист" і "правова охорона" та іншими обставинами.
Цивільно-правовому захистові притаманні свої специфічні методи та засоби, які істотно відмінні від існуючих в інших галузях права. Безперечно, цивільне право, як і інші галузі права, має загальноправову мету виховання громадян і юридичних осіб в дусі поваги до власності інших осіб, утримання від порушень прав власників. Ця мета досягається за допомогою спеціальних цивільно-правових методів та засобів.
Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності є віндикація - витребування власником майна з чужого незаконного володіння. Воно здійснюється пред’явленням позову в суд чи арбітраж. Такий позов називається віндикаційним. Отже, віндикаційний позов - це позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").
Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими .договорами (майнового найму, підряду, зберігання, застави та ін,), особи, які володіють майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом (ст. 48 Закону України "Про власність"). Зрозуміло, що позивач має підтвердили своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, поговір тощо). Не є безспірним доказом належності майна юридичній особі на праві власності, на праві повного господарського відання чи праві оперативного управління перебування майна на - балансі, оскільки останній є формою ведення бухгалтерського обліку[11], а не правовстановлювальним документом, що безпосередньо засвідчує право власності. Однак факт перебування майна на балансі підприємства (організації) суди можуть розглядати один з доказових засобів з урахуванням правової підстави врахування його на баланс, особливостей майна та інших обставин.
Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна, тобто особа, яка володіє майном позивача без правових підстав. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, як придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала прав ним розпоряджатися.
Віндикаційний позов має ґрунтуватися не лише на нормах матеріального права. Він повинен відповідати також вимогам процесуального права, зокрема ст. 137 ЦПК України та ст. 5^ АПК України, якими визначаються процесуальні вимоги Д( будь-якого позову. Це дані про: суд, позивача і відповідача; зміст позовних вимог; обґрунтування позовних вимог; докази, що підтверджують позов.
Юридична наука виділяє два основні елементи, що визначають сутність будь-якого позову: предмет і підставу[12]. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, підставою посилання на належне йому право, юридичні факти що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Таким чином, предметом віндикаційного позову є вимога не володіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому май на з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володінь позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З пози цій процесуального права ці та інші обставини становлять пред мет доказування.
Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є від сутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна, що однак не завжди враховується в судовій практиці.
У ст. 32 вищезгаданого Закону України “Про власність” зазначено, що власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Таким чином, якщо якась річ вибула з володіння власника, останній може витребувати її в особи, що нею володіє. Але витребувати річ він тільки може у незаконного володільця, тобто від такого, який володіє річчю без законних підстав. Підставою може бути, наприклад, договір або адміністративний акт.
Отже, якщо власник передав свою річ у тимчасове користування за договором майнового найму наймачеві, останній не може бути відповідачем по віндикаційному позову, оскільки користується річчю на законній підставі - на підставі укладеного з власником договору майнового найму.
Незаконним володільцем буде особа, що вкрала річ або купила її не у власника ( наприклад, у громадянина, до якого річ перейшла за договором майнового найму, договором схову тощо), оскільки продавець за договором купівлі-продажу не міг передати покупцеві те, чого не мав сам - права власності на продану річ.
За віндикаційним позовом власник може витребувати свою річ у натурі. Тому віндикаційний позов не може бути задоволений, коли у відповідача речі вже немає. Наприклад, коли річ вкрадено і встановлено, хто це зробив, віндикаційний позов може мати місце тоді, коли особа, що вкрала річ, ще володіє нею. Якщо ж річ уже передано невідомо кому або знищено, не можна одержати задоволення й по віндикаційному позову, бо за цим позовом можна вимагати саме майно, що належить власникові.
Коли в особи, що вкрала річ, речі немає, до неї теж можна пред’явити вимоги, про те тут йтиметься не про повернення речі, а про відшкодування заподіяної шкоди. Отже, буде мати місце не віндикаційний позов, а позов зобов’язального характеру - про відшкодування заподіяної шкоди, і суд буде керуватися ст. 1166 ЦК України.
Не може бути витребувана річ і у випадку, коли незаконний її володілець настільки її змінив, що, по суті, вона вже перетворилася на зовсім іншу річ.
Отже, коли речі немає, не можна вимагати її повернення від особи, що нею володіла. Проте виникає запитання - чи завжди власник, дізнавшись, що його річчю незаконно володіє якась особа, має пред’явити саме віндикаційний позов, тобто позов витребування її у натурі з чужого незаконного володіння, чи він може якось інакше захистити свої інтереси?
Коли майно належить кооперативній або громадській організації чи громадянинові, то кожний з цих власників за своїм бажанням може пред’явити або віндикаційний позов, або позов про відшкодування збитків.
Відносно державних організацій вирішення цього питання безпосередньо пов’язано з їхніми правами щодо розпорядження закріпленим за ним майном. Якщо згідно із законом державна організація не може самостійно розпоряджатися майном даного виду, то у разі перебування такого майна у незаконного володільця ( наприклад, у кооперативної організації громадянина ) вона повинна пред’явити саме віндикаційний позов.
Предметом віндикаційного позову може бути витребування індивідуально визначеної речі, що визначається кількістю, мірою, вагою (наприклад, цукор, борошно, картопля тощо, тобто речі, що визначаються родовими ознаками) за умови, що вони якось індивідуалізовані ( наприклад, картопля у мішку, який має штамп, напис тощо). В зв’язку з тим, що власник за віндикаційним позовом може вимагати повернення саме своєї речі, вона мусить бути індивідуально визначеною. Відносно родових речей не можна встановити, чи це саме ті речі, що належали власникові, чи якісь інші.
Власник відповідно до ст. 390 ЦК України має право вимагати не тільки повернення свого майна, а й повернення або відшкодування всіх доходів, які незаконний володілець дістав чи повинен був дістати від користування майном. Причому вирішення питання про те, з якого часу доходи мають бути повернені власникові, залежить від того, чи був володілець добросовісним чи недобросовісним.