Наведене правило (аналогічне за змістом правило міститься в ст. 388 ЦК України) розповсюджується на віндикацію всіх форм власності. Отже, жодна з форм власності не користується правом необмеженої віндикації. Суть цього права була розкрита в ст. 1212 ЦК України. Державне майно, а також майно кооперативних та інших громадських організацій, неправомірно відчужене яким би то не було способом, могло бути витребуване відповідними організаціями від будь якого набувача: “витребування майна власником із чужого незаконного володіння”.
Таким чином, зазначене майно могло бути витребувано від всякого набувача: і недобросовісного і добросовісного. Важливо, щоб набувач був незаконним, а чи знав він (або повинен був знати) про незаконність свого володіння - це немало ніякого значення.
Не мало значення для вирішення питання про віндикацію зазначеного майна і те, яким способом воно вибуло з володіння відповідної організації: чи воно викрадене, чи загублене, чи добровільно за договором передане іншій організації або громадянину, а потім потрапило до рук незаконного набувача.
Так якщо громадянин брав на прокат в державній організації якусь річ, а згодом замість того, щоб повернути, продав її іншому громадянину, то ця річ могла бути витребувана у останнього прокатною організацією.
Віндикація державного майна, крім вищезазначеного, мала ще й таку особливість: до вимог державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння кооперативних, громадських організацій або громадян не застосовувались загальні правила дії позовної давності (ст. 268 ЦК України). Правда, це стосувалося лише державної власності. Щодо віндикації власність кооперативних та громадських організацій, а також власності громадян діяли загальні правила про позовну давність, встановлені гл. 18 ЦК України.
Все це свідчить про те, що вищезгадані форми власності і особливо державна власність користувалися перевагами в питаннях віндикації в порівнянні з особистою власністю.
Законом України "Про власність" ці переваги скасовані. В зв’язку з цим цивільне законодавство України, в тому числі Цивільний Кодекс України, приведені у відповідність із законом України “Про власність”.
Уніфікація правового режиму віндикації майна забезпечує рівноправність і змагальність зазначених форм власності, сприяє їх розвитку.
Аналіз ст. 388 ЦК України свідчить про те, що при наявності певних умов майно може бути витребуване і у добросовісного набувача. Це стосується всякого майна, всіх видів речей (незалежно від форми власності), за виключенням грошей та цінних паперів на пред’явника.
Порядок віндикації грошей та цінних паперів регламентуються ст. 389 ЦК України.
Особливістю віндикації грошей та цінних паперів на пред’явника є те, що вони ні в якому випадку не можуть бути витребувані від добросовісного незаконного набувача.
Так, не можуть бути витребувані гроші та цінні папери на пред’явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони були загублені власником чи вкрадені у нього.
Купив, наприклад, громадянин К. в ощадному банку облігації внутрішньої позики, а згодом з’ясувалося, що ці облігації були раніше вкрадені у якогось громадянина і продані банку. Незважаючи на те, що у даному випадку облігації вибули з володіння власника не з його волі, останній не може витребувати (як це було з усяким іншим майном), оскільки набувач - громадянин К. був добросовісним.
Гроші та цінні папери на пред’явника не можуть бути витребувані у добросовісного набувача навіть тоді, коли вони належали державній чи кооперативній або громадській організації і були незаконно відчужені будь-яким способом. Так, у вищенаведеному прикладі, коли б облігації були викрадені не у громадянина, а в ощадному банку і згодом добросовісно набуті громадянином, вони не можуть бути витребувані у нього на тій підставі, що на державне майно поширювався принцип необмеженої віндикації, оскільки цей принцип, що був закріплений у ст. 146 ЦК УРСР, стосувався всякого майна, за винятком грошей та цінних паперів на пред’явника.
Отже, гроші та цінні папери на пред’явника не можуть бути витребуванні власником від добросовісного набувача.
Від незаконного недобросовісного незаконного набувача гроші, а також цінні папери на пред’явника (як і всяке інше майно) можуть бути витребувані у всіх випадках.
Особливий порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред’явника встановлено з метою зміцнення та розвитку цивільного обороту. Кожний його учасник, одержуючи гроші та цінні папери на пред’явника, повинен бути певен, що вони не можуть бути витребувані від нього, що добросовісність їх набуття гарантує його від усяких випадковостей.
Порушення прав власника можуть полягати не тільки у позбавленні його володіння річчю. Як відомо, власнику крім права володіння належить ще й право розпорядження річчю. Ці права власника теж можуть бути порушені.
Можливі випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею.
Так, у судовій практиці зустрічаються справи за позовами, які пред’являють власники будинків до осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. У цих випадках власник продовжує володіти будинком, але йому перешкоджають користуватися якоюсь частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження.
Інший приклад. Судовий виконавець помилково включив в акт опису майна не тільки майно відповідача, а й майно іншого громадянина, наприклад, його сусіда. В результаті неправомірних дій судового виконавця власник помилково описаного майна позбавляється можливості розпоряджатися цим майном, хоча продовжує ним володіти та користуватися (зрозуміло, що йдеться про випадки, коли майно не було при цьому вилучене з володіння власника).
Коли хтось чинить перешкоди власнику у користуванні або розпорядженні річчю, власник може вимагати усунення порушень його права. Це право власника передбачене у ст. 48 Закону України “Про власність”. Відповідно до ст. 48 власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
У наведених випадках власник може звернутися до суду за позовом про усунення порушень його прав. Цей позов називається негаторним.
Отже, негаторний позов подається у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею. Характерною особливістю цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому Титулі. Тому, якщо між такими особами виникає спір з приводу належності майна, то у власника, якому чинять перешкоди у користуванні чи розпорядженні майном та заперечують його належність власникові, може виникнути потреба звернутися до суду з двома вимогами: визнати право власності на майно та усунути перешкоди у здійсненні щодо нього правомочностей.
Позивачем, тобто суб'єктом даного позову може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем (зобов'язаним суб'єктом) — лише особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користуватися чи розпоряджатися річчю.
Речево-правовий характер негаторного позову полягає в тому, що цей вид позову може бути поданий лише щодо індивідуаль-Но-визначеного майна, яке є об'єктом права власності як абсолютного права, від порушення якого мають утримуватися усі оточуючі особи.
Предметом негаторного позову є сама вимога позивача про усунення тих чи інших перешкод у здійсненні права власності, не поєднаних з позбавленням володіння.
Юридичною підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунути тривалі порушення зазначених повноважень власника, а не ті, які Мали місце у минулому, що зумовлює те, що на вимоги за негаторним позовом не поширюються строки позовної давності.
Складним є питання про умови чи підгтани для задоволення негаторного позову. На жаль, ні чинш' ;і;ікоііодавство, ні проект нового ЦК України не дають відповіді па це питання. Не запропонувала якихось рекомендацій щодо пиріпк'ння цієї проблеми і цивілістична наука, яка зосередила спої зусилля на обгрунтуванні підстав цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання (невиконання) договірних та позадоговірних зобов'язань. Відповідно в цивілістичній науці сформульовано домінуючу теорію про "склад цивільного правопорушення" як підставу цивільно-правової відповідальності, до якого мають входити, як правило, умови про: а) наявність протиправності в діях порушника (бездіяльності); б) наявність збитків чи іншого шкідливого результату; в) наявність причинного зв'язку між протиправними діями (бездіяльністю) та шкідливим результатом; д) вина правопорушника[13]. Отже перелічені окремі компоненти у своїй сукупності і становлять відповідно до традиційного цивілістичного підходу склад цивільного правопорушення, при виявленні якого цивільно-правова відповідальність може покладатися на правопорушника. Власне цю позицію відображено в цивільному законодавстві радянського періоду (зокрема, статті 203, 209 і 440 ЦК 1963 р.).