Поняття неосудності (стр. 2 из 4)

Насамперед слід зазначити, що переважна більшість країн світу, такі як Болгарія, Велика Британія, Голландія, Ізраїль, Румунія, США, Узбекистан, не визнають обмежену осудність. [ 7 ]

Розділ 2. Суб’єкт злочину, загальна характеристика:

2.1. Поняття суб’єкта злочину:

У нормах кримінального закону термін “суб’єкт злочину” не вживається. У багатьох статтях Кодексу вживаються більш широкі за змістом терміни: “особа, яка вчинила злочин”, “особа, винна у вчиненні злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка засуджена” тощо. [ 2 ]

У Кримінальному кодексі України 2001 року приписи щодо суб’єкта злочину об’єднані в окремому IV- му розділі, який має назву “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)”. У цьому розділі використано відомі науці кримінального права два види суб’єкта злочину: загальний і спеціальний, а також дано визначення кожного з цих видів і зазначено ознаки (критерії), які характерні для кожного виду суб’єкта злочину. [ 4 ]

Відповідно до ч. 1 ст. 18 КК “Суб’єктом злочину є фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.” [ 1 ]

Спеціальним суб’єктом злочину, говориться в ч. 2 ст. 18, є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути певна особа. [ 4 ]

Таким чином, спеціальний суб'єкт – це особа, яка крім обов’язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб’єкта конкретного складу злочину. [ 3 ]

2.2. Ознаки суб’єкта злочину:

Отже, в ст. 18 КК визначені загальні ознаки (критерії) настання кримінальної відповідальності, які характеризують суб’єкт злочину, а саме: 1) фізична особа;

2) особа, яка досягла до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку;

3) осудна особа.

Ці загальні ознаки характерні і для спеціального суб’єкта злочину, який ще володіє додатковими ознаками, виписаними в окремих нормах Особливої частини кодексу, зокрема такими, як громадянство, посадове становище, виконання професійних чи спеціальних функцій. Наприклад, суб’єктом злочину одержання хабара (ст. 368) може бути лише посадова особа, суб’єктом військових злочинців – лише військовослужбовець, суб’єктом державної зради (ст. 111) – лише громадяни України, суб’єктом порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271) лише особа, на яку були покладені обов’язки щодо відповідальності за додержання правил про охорону праці на виробництві тощо. [ 4 ]

У теорії кримінального права особу зі спеціальними ознаками суб’єкта, передбаченими у конкретній кримінально-правовій нормі, прийнято називати спеціальним суб’єктом, на відміну від поняття “загальний суб’єкт”, для якого характерними ознаками завжди є осудність і певний вік. [ 2 ]

Окремо зазначимо, що встановлення кримінальної відповідальності з вчинений злочин лише фізичних осіб означає, що суб’єктом злочину не може бути юридична особа (установи, організації. підприємства)[1]. За злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння. Це. Зокрема, може бути керівник (голова, начальник, уповноважений тощо), його заступник або керівник відповідного підрозділу чи галузі, який використав певні повноваження юридичної особи і безпосередньо вчинив злочин. Наприклад, за випуск на товарний ринок або іншу реалізацію споживачам неякісної продукції, що створює при наявності відповідних ознак склад злочину, передбачений ст. 227, підлягає кримінальній відповідальності лише особа, на яку покладено обов’язки щодо випуску продукції належної якості або контролю за її випуском або реалізацією.

Суб’єктом злочину вважається фізична особа, що вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наступати кримінальна відповідальність, і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним.

Схема 1

Суб’єкт злочину, його види та ознаки

У теорії кримінального права прийнято розрізняти такі поняття, як “суб’єкт злочину” і “особа злочинця”. Суб’єкт злочину – це один із елементів будь-якого складу злочину. Як уже зазначалося, складовими поняття “суб’єкт злочину” вважаються фізична особа, її осудність, вік, а в деяких випадках ще й спеціальні ознаки суб’єкта, які можуть стосуватися різних властивостей особи (громадянство, посадове становище тощо). Поняття “особа злочинця” охоплює широке коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психофізичні), тобто комплекс його ознак: особливі властивості, його зв’язки та стосунки з іншими людьми, його моральний і духовний світ, індивідуальні особливості, його життєві настанови. Врахування ознак, властивих злочинцеві, є однією з умов призначення судом справедливого покарання. Поняття “особа злочинця” широко користується наука кримінологія.

Сучасне міжнародне кримінальне право визнає лише індивідуальну кримінальну відповідальність фізичних осіб за вчинення ними злочинів проти миру і безпеки людства. Якщо злочинні дії таких осіб були пов’язані зі злочинними діями держави, остання має відповідати за загальними нормами міжнародного права (застосування до такої держави економічної блокади, виключення її представників з міжнародних організацій, розрив дипломатичних відносин тощо), а фізичні особи – кримінальну за нормами міжнародного кримінального права.

Офіційний статус особи (голова держави або уряду) не може бути підставою для звільнення її від кримінальної відповідальності за злочини проти миру і безпеки людства.

Водночас у багатьох кримінально-правових нормах як Загальної, так і Особливої частини кодексу, вживаються щодо суб’єкта злочину спеціальні дефініції різноманітна термінологія, що відповідає змісту такої норми і з якою кримінальний закон пов’язує певні юридичні наслідки. Мова йде про вживання таких дефініцій і термінів: А) особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин; Б) особа, яка вчинила умисний злочин; В) особа, яка вчинила злочин з необережності; Г) особа, яка вчинила злочин у віці від 14 до 16 років; Д) особа, яка повторно вчинила умисний злочин і має судимість за умисний злочин (рецидив злочину); Е) особа, до якої застосовується примусові заходи медичного характеру (ст. 93); особа до якої застосовується примусове лікування (ст. 96); Ж) особа, що раніше була судима за вчинення певного злочину тощо.

У статтях Особливої частини КК суб’єкт злочину частіше за все не означено тому, що суб’єкт злочину – це людина, і лише вона може вчинити й нерідко вчиняє діяння, що заборонено кримінальним законом. Водночас у Загальній частині кодексу дано визначення суб’єкта будь-кого злочину. Іншими словами, суб’єкт злочину є обов’язковим елементом кожного конкретного, виписаного в Особливості частині кримінального кодексу складу злочину. [4]

. Розділ 3. Загальна характеристика осудності суб’єкта злочину:

3.1. Осудність: поняття та риси:

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа. Осудність особи є однією з обов'язкових умов кримінальної відповідальності за вчинення передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння і водночас однією із загальних ознак суб'єкта злочину. Поняття осудності дано вч. 1 ст. 19 КК: «Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

Осудність пов'язана з психікою людини, а психіка — це функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність.

Отже, осудність в широкому її розумінні - це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характерповедінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками.

Злочинні дії, як і всі інші вчинки людей, визначаються і контролюються психічною організацією людини, її свідомістю і волею.

Психічні прояви людини полягають у повній спроможності (осудності) чи зменшеній спроможності (обмежена осудність) або неспроможності (неосудність) усвідомлюватисвою поведінку або керувати своїми діями.

При вчиненні злочину особа розуміє зміст і значення с поведінки та свідомо спрямовує її на досягнення бажаних длянеї результатів. Осудна особа завжди має свободу вибору своєї поведінки й спроможна обирати правомірне рішення. Сама здатність людини усвідомлювати характер і наслідки своїх дій та свідомо керувати ними відрізняє осудну особу від неосудної.

Осудність — це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідомо керувати ним і пов'язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин.

При сумніву щодо психічного стану особи, яка вчинила злочин, слідчий, прокурор або суд, відповідно до кримінально процесуального законодавства, призначають проведення судово-медичної експертизи щодо осудності такої особи. Суд перевіряє висновок експертизи і дає йому оцінку разом із іншими доказами по справі та приймає остаточне рішення щодо осудності або обмеженої осудності чи неосудності особи, яка вчинила злочин.

Особа, не здатна усвідомлювати фактичний характер чи суспільну небезпечність своєї поведінки, або ж, при збереженні такої здатності, керувати нею, не може визнаватись осудною. [ 5 ]

3.2. Обмежена осудність:

Якщо встановленням неосудності особи під час вчинення нею передбаченого КК суспільно небезпечного діяння вирішуються питання про відсутність вини, самого суб'єкта злочину і підстав для притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, то визнанням особи обмежено осудною вирішуються лише питання про можливість пом'якшення покарання за вчинений нею злочин та застосування до неї примусового заходу медичного характеру.