Стаття 20. Обмежена осудність
1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. [ 1 ]
Обмежена осудність визначається за допомогою тих же критеріїв, які використовуються при вирішенні питання про осудність чи неосудність, тобто медичного (біологічного) та юридичного (психологічного). Йдеться про оцінку впливу психічних розладів на сферу свідомості та волі особи, а саме про врахування ступеня здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
Медичний (біологічний) критерій обмеженої осудності означає, що особа страждає певним психічним розладом, а юридичний (психологічний) - що в неї зменшена здатність повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або при збереженні такої здатності в повній мірі) ослаблена здатність керувати ними.
До психічних розладів відносяться аномалії психіки, що є наслідком психопатій, неврозів, невротичних та неврозоподібних реакцій, затяжних соматичних захворювань (скажімо, грипу, герпесу), а також психопатоподібні стани, залишкові явища черепно-мозкової травми, глибока акцентуація характеру (тобто посилення певних психічних властивостей, наприклад, істерії). Це можуть бути й хронічний алкоголізм, олігофренія в стадії дебільності тощо.
Прерогатива встановлення наявності у особи під час вчинення нею злочину психічного розладу належить слідчим органам, прокурору, суду, які мають оцінювати висновки комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. До питань, які ставляться перед експертами, відноситься не лише питання про наявність у підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) того чи іншого психічного розладу, а й про вплив на злочинну поведінку особи, характер такого впливу.
Особа, яка в стані обмеженої осудності вчинила злочин, залишається його суб'єктом та підлягає кримінальній відповідальності. Мова йде лише про зменшену винуватість і можливість пом'якшення покарання та застосування примусового заходу медичного характеру.
З законодавчого формулювання (ч. 2 ст. 20) можна зробити висновок про обов'язковість врахування судом факту визнання особи обмежено осудною при призначенні покарання, хоча не обов'язково наслідком такого врахування має бути пом'якшення покарання. Серед пом'якшуючих покарання обставин, перелічених в ст.66, вчинення злочину обмежено осудною особою не фігурує.
Смисл вперше введеної до КК України норми про обмежену осудність полягає в послідовному втіленні принципу справедливості. При вирішенні питання призначення покарання обмежено осудній особі суд має вичерпно ретельно його індивідуалізувати. Призначаючи покарання такій особі, суд має враховувати не лише ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65), а й наявність (чи відсутність) факту впливу психічного розладу на вчинення злочину, ступінь можливої обумовленості злочину таким розладом (суттєвість ролі психічного розладу як ланки в загальному ланцюгу причинного зв'язку між таким розладом і вчиненням злочину), ступінь звуження можливостей усвідомлювати фактичний бік вчинюваного діяння, його соціального значення та (або) керування ним, причини виникнення (етнологію) психічного розладу - був він викликаний об'єктивними чи суб'єктивними факторами, залежними від самої особи (зокрема, чи не був такий розлад наслідком анти суспільної звички чи аморальної поведінки особи, скажімо, її схильності до зловживання алкоголем). Потрібно враховувати і характер впливу психічного розладу на злочинну поведінку. Так, навряд чи є підстави для пом'якшення покарання, коли такий вплив проявився в особливій жорстокості під час вчинення злочину.
Визнання особи обмежено осудною може бути (але не обов'язково є) підставою для застосування до неї одного з примусових заходів медичного характеру, види яких перелічені в ч. 1 ст. 94. Враховуючи, що серед підстав звільнення від кримінальної відповідальності (ст. ст. 44-49) відсутня така, як вчинення злочину обмежено осудною особою (навпаки, в ч. 1 ст. 20 підкреслюється, що "підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною"), а також положення ч. 2 ст. 20, примусовий захід медичного характеру має призначатись одночасно з призначенням покарання. У разі призначення такого заходу він має виконуватись паралельно з виконанням покарання. Це може бути перш за все надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (п. 2 ст. 93, п. 1 ч. 1 ст. 94) - безвідносно до виду призначеного покарання. КК України, на відміну від КК Російської Федерації (ч. 2 ст. 99), не виключає призначення обмежено осудним особам примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу з різними типами нагляду, коли покарання пов'язане з позбавленням волі. [ 5 ]
3.3. Неосудність:
Неосудність- це зумовлена розладом психічної діяльності нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК. Вчинення такого діяння в стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності особи у зв'язку з відсутністю її вини. В той же час таке діяння залишається кримінально протиправним (природно, якщо відсутні обставини, що виключають злочинність діяння, перелічені в статтях 36-43 КК). З урахуванням протиправності та суспільної небезпечності діяння неосудної особи запобігання вчинення нею інших суспільно небезпечних діянь та її лікування до такоїособи судом може бути застосовано примусовий захід медичного характеру надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку або госпіталізація до психіатричного закладу з одним із трьох видів нагляду.
Стаття 19. Осудність
1. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
2. Не підлягає кримінальний відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлений вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню. [ 1 ]
Неосудність в коментованій статті визначається за допомогою використання двох критеріїв: медичного (біологічного) та юридичного (психологічного), перший з яких вказує на обумовлюючі її фактори, а другий - на недоліки в психічній діяльності особи.
Медичний (біологічний) критерійнеосудності характеризується наявністю у особи одного з чотирьох різновидів хворобливого стану психіки, про які йде мова в ч. 2 ст. 19. Під хронічним психічним захворюваннямрозуміються важко виліковні хронічні захворювання, що мають довготривалий характер і тенденцію до наростання хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч, маніакально-депресивний психоз, атеросклеротичний і старечний психози, інфекційні психози з затяжним протіканням тощо. Тимчасовий розлад психічної діяльності- це психічні захворювання, які характеризуються раптовим початком, швидким розвитком, відносно нетривалим протіканням і звичайно закінчуються повним одужанням особи: гострий алкогольний психоз, реактивний , тобто хворобливий розлад психіки, викликаний тяжким душевним потрясінням, так звані виняткові стани, що викликають затемнення свідомості на короткий час (патологічне сп'яніння, патологічний афект тощо). Недоумство- це розумова недорозвиненість, яка може бути вродженою (олігофренія) чи набутою (деменція) внаслідок перенесениххвороб. Воно характеризується зменшенням або повним занепадом інтелектуальних здібностей особи, що пов'язано з необоротними дефектами центральної нервової системи. Найтяжча форма олігофренії - ідіотія, середня - імбецильність, найлегша - дебільність. Остання не завжди пов'язана з втратою здатності розуміти суспільну небезпечність діяння, що залежить від глибини ураження центральної нервової системи та змісту діяння. До іншого хворобливогостану психікивідноситься розлад психічної діяльності, що не підпадає під ознаки перших трьох категорій: тяжкі форми психопатій, стани, що виникають внаслідок марення при тяжких інфекціях (наприклад, тифі), черепно-мозкових травмах (травматична енцефалопатія), пухлинах мозку, явища абстиненції при наркоманіях (морфійного голодування), аномалії психіки у глухонімих тощо. [ 5 ] Для наявності медичного критерію достатньо одного із зазначених видів психічного розладу здоров’я людини.[4].
Юридичний (психологічний) критерійнеосудності охоплює дві ознаки: інтелектуальну - нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність), коли вона не розуміє фактичний бік своєї поведінки або не може усвідомлювати її суспільну небезпечність, а також вольову - нездатність керувати своїми діями (бездіяльністю), передбаченими КК як суспільно небезпечні і кримінально карані (наприклад, піроман не є подолати непереборного хворобливого потягу до підпалів, хоча й розуміє суспільно небезпечний характер такої поведінки). Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо однієї ознаки - інтелектуальної або вольової. Якщо особа не втратила жодної з названих ознак, вона не може бути визнана неосудною. Так, у вироку в справі А., засудженого Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 101 КК зазначається, що відповідно до висновку стаціонарної судово-психіатричної експертизи А. “виявляє ознаки олігофренії з помірно вираженими вольовими порушеннями. Однак у той період часу, до якого належать інкриміновані йому діяння, ... А. не виявляв якогось душевного розладу психічної діяльності, був здатний віддавати собі звіт у своїх діях і керувати ними, а тому А. стосовно вчиненого осудний” (ЮП. - Грудень 1996. - №23 (33).