Вимоги до програм, що створюються за спонсорської підтримки, визначено статтею 17 Директиви про транскордонне телебачення. Змістовно ця стаття відтворена у законах про рекламу та телерадіомовлення всіх країн Євросоюзу. Згідно з вимогами цієї статті телепрограми, що створюються за участі спонсорів, мають відповідати таким вимогам: 1) означені як такі шляхом включення найменування або фірмового знаку спонсора на початку та/або в кінці програми; 2) не створюватись за підтримки спонсорів, основна діяльність яких полягає у виробництві та розповсюдженні тютюнових виробів; 3) зміст і місце передачі в програмі мовника не повинен зазнавати впливу спонсора, 4) передача не повинна спонукати до придбання або оренди товарів, робіт, послуг спонсора чи третіх осіб шляхом вказівки на специфічні та такі, що сприяють продажу, властивості товарів, робіт, послуг; 5) спонсорська підтримка виробництва програм компаніями, які виробляють або розповсюджують товари або послуги медичного призначення, може мати місце лише за умови вказування найменування або товарного знаку відповідної компанії, без реклами окремих медичних товарів або послуг. Крім того, Директива забороняє спонсорську підтримку новин та політичних інформаційних програм.
Всі наведені вимоги закріплено і в українському Законі „Про рекламу” (ст. ст. 5, 22). Так, Закон встановлює до програм та передач, які створюються за спонсорської підтримки наступні вимоги: 1) означеність спонсорства на початку програми, передачі, підготовленої за спонсорської підтримки в початку та/або наприкінці (за допомогою титрів чи дикторського тексту); 2) заборона спонсорства осіб, як виробляють товари, виробництво або реклама яких є забороненими; 3) заборона впливу спонсора на зміст та час виходу програми в ефір; 4) заборона наведення інформації рекламного характеру; 5) заборона спонсорства програм і передач новин.
В узагальненій формі основні вимоги до спонсорування програм в Україні та країнах ЄС наведено у таблиці.
13. Пропозиції щодо адаптації українського законодавства про рекламу до права ЄС
- В частині загальних вимог до реклами, підходів до регулювання реклами алкогольних напоїв, реклами, споживачами якої є або можуть бути неповнолітні, українське законодавство повністю відповідає нормам, закріпленим у Директиві про транскордонне телебачення.
- На відміну від більшості країн ЄС, українське законодавство про рекламу не містить поняття „телеторгівлі”. Між тим, практика діяльності багатьох телерадіоорганізацій показує, що сфера застосування телеторгівлі постійно розширюється. У зв’язку з цим Закон України „Про рекламу” варто було б доповнити положеннями, які знайшли відображення у Директиві про транскордонне телебачення, зокрема – визначенням поняття телеторгівлі та засад її квотування (тривалість трансляції блоками – не менше 15 хвилин, кількість трансляцій – не більше 8 на добу, загальна тривалість трансляції – до 3 годин на добу або менше)
- У всіх досліджених країнах ЄС законодавство не містить поняття соціальної реклами. На інформацію, яку український законодавець відносить до соціальної реклами, в країнах ЄС поширюються ті ж вимоги, що і на комерційну рекламу. Винятком із загального правила є лише анонси власних програм мовника, безкоштовні оголошення, які мають загальносуспільне значення, а також заклики до пожертвувань на благодійні цілі – на них не поширюється дія рекламних квот. Українське законодавство в частині регулювання соціальної реклами не відповідає підходам країн ЄС та положенням Директиви про транскордонне телебачення, оскільки, як випливає зі статті 13 Закону „Про рекламу”, на соціальну рекламу не поширюється дія не тільки квот, але і ряду інших вимог до розміщення (приміром, щодо періодичності переривання рекламою трансляції художніх та телевізійних фільмів, розміщення реклами виключно в перервах між програмами, передачами тощо). Тому до Закону „Про рекламу” варто внести зміни, які передбачатимуть застосування до соціальної реклами тих самих положень стосовно розміщення, що і для комерційної реклами, за винятком норм щодо обмеження часу на рекламу квотами.
- Правове регулювання реклами тютюнових виробів не узгоджується з Директивою 2003/33/EC. До Закону „Про рекламу” слід внести зміни, які заборонятимуть зовнішню рекламу тютюнових виробів та рекламу тютюнових виробів в усіх друкованих ЗМІ (за винятком тих, які видаються за межами України, а також ЗМІ, призначених для фахівців у сфері реалізації тютюнових виробів).
- Рекламна політика стосовно обмеження реклами алкогольних напоїв в Україні не суперечить вимогам Директиви про транскордонне телебачення. Більше того, український Закон „Про рекламу” (як і закони багатьох інших країн ЄС) в частині обмеження реклами алкогольних напоїв містить положення, які встановлюють більш жорсткі вимоги до реклами алкогольних напоїв, порівняно з Директивою про транскордонне телебачення. Разом з тим, обмеження реклами в цій сфері є більш ліберальними порівно з деякими іншими державами-членами Євросоюзу, наприклад – Болгарією, Польщею та Швецією, де реклама алкогольних напоїв в ЗМІ та на зовнішніх носіях заборонені взагалі.
- В частині реклами продуктів харчування та харчових добавок українське законодавство не суперечить вимогам права ЄС. Чи не єдина відмінність між вітчизняним регулюванням та законодавством Євросоюзу полягає у тому, що Директивою 2000/13/ЕС більш чітко визначено вимоги до достовірності реклами продуктів харчування. З метою приведення національного законодавства у повну відповідність до Директиви 2000/13/ЕС, в Законі „Про рекламу” слід передбачити, що реклама продуктів харчування не повинна вводити споживача в оману в частині характеристик продуктів (походження, властивостей, складу, кількості, тривалості зберігання, методів виробництва), шляхом присвоєння рекламованим продуктам властивостей, яких вони не мають, підкреслення певних властивостей продукту як унікальних (в умовах, коли інші продукти мають аналогічні властивості).
- Передбачені Законом „Про рекламу” обмеження щодо реклами лікарських засобів не суперечать Кодексу Спільноти щодо лікарських засобів, призначених для використання людиною, затвердженому Директивою 2001/83/ЕС. Директива містить лише три норми, які варто було закріпити в статті 21 Закону „Про рекламу” – щодо заборони реклами лікарських засобів, призначеної виключно або переважно для дітей; щодо заборони у рекламі тверджень про те, що безпечність та ефективність лікарського засобу зумовлена його природним походженням; щодо заборони в рекламі посилань на факт допуску лікарського засобу до реалізації на ринку.
- Частина друга статті 13 Закону „Про рекламу”, яка передбачає можливість збільшення частки реклами в астрономічній годині фактичного мовлення з 20% до 25% за рахунок політичної реклами, не відповідає вимогам Директиви про транскордонне телебачення і суперечить практиці країн ЄС. До Закону „Про рекламу” слід внести зміни, які обмежуватимуть частку реклами 12 хв. протягом астрономічної години, як і передбачено Директивою про транскордонне телебачення.
- Вимоги до переривання рекламою художніх та телевізійних фільмів, закріплені в Законі „Про рекламу”, є більш ліберальними у порівнянні з вимогами Директиви про транскордонне телебачення, а отже – суперечать праву ЄС. В Законі слід прямо закріпити положення Директиви, за яким художні фільми та телефільми можуть перериватись рекламою не більше 1 разу протягом 45 хвилин за умови, що тривалість фільму перевищує 45 хвилин, а наступні перерви на рекламу допускаються за умови, коли тривалість фільму на 20 хвилин перевищує число, кратне 45 хвилинам.
[1]Council Directive 89/552/EEC of 3 October 1989 on the coordination of certain provisionslaid down by Law, Regulation or Administrative Action in Member States concerning thepursuit of television broadcasting activities – http://europa.eu.int/eur-lex/lex/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31997L0036:EN:NOT
[2]Directive 97/36/EC of the European Parliament and of the Council of 30 June 1997 amending Council Directive 89/552/EEC on the coordination of certain provisions laid down by law, regulation or administrative action in Member States concerning the pursuit of television broadcasting activities. – http://europa.eu.int/eur-lex/lex/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31997L0036:EN:NOT
[3]Directive 2005/29/EC of the European Parliament and of the Council of 11 May 2005 concerning unfair business-to-consumer commercial practices in the internal market and amending Council Directive 84/450/EEC, Directives 97/7/EC, 98/27/EC and 2002/65/EC of the European Parliament and of the Council and Regulation (EC) No 2006/2004 of the European Parliament and of the Council (‘Unfair Commercial Practices Directive’) . – http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2005:149:0022:0039:EN:PDF