Правове регулювання реклами і спонсорства в ЗМІ (стр. 1 из 8)

Правове регулювання реклами і спонсорства в ЗМІ:

стандарти ЄС, досвід країн-членів Євросоюзу та українська практика

Підготовлено Інститутом прикладних правових досліджень „Право” в рамках проекту „Розробка пропозицій щодо адаптації інформаційного права України до вимога права ЄС”

КИЇВ – 2007

ЗМІСТ

1. Вступ. Регулювання реклами і спонсорства: загальний огляд права ЄС та тенденцій його розвитку..................................................................................................	3
2. Загальні вимоги до реклами.............................................................................................	3
3. Неправомірні порівняння в рекламі................................................................................	4
4. Квоти на рекламу/телеторгівлю......................................................................................	5
5. Вимоги до розміщення реклами /телеторгівлі на телебаченні і радіо.........................	7
6. Соціальна реклама............................................................................................................	8
7. Політика у сфері реклами алкогольних напоїв..............................................................	9
8. Політика у сфері реклами тютюнових виробів..............................................................	12
9. Рекламахарчових продуктів і харчових добавок..........................................................	13
10. Реклама лікарських засобів..............................................................................................	14
11. Реклама і діти....................................................................................................................	16
12. Спонсорство......................................................................................................................	16
13. Пропозиції щодо адаптації українського законодавства про рекламу до права ЄС.......................................................................................................................................	17

Створення цієї публікації стало можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду "Відродження" та Офісу з питань демократичних і соціальних перетворень, Бюро по країнах Європи та ННД Агентства США з міжнародного розвитку в рамках Контракту № 121-A-00-03-00004-00 з Інтерньюз Нетворк. Висловлені тут погляди належать авторам та необов’язково відображають точку зору Агентства США з міжнародного розвитку або Міжнародного фонду "Відродження"

МІЖНАРОДНИЙ ФОНД „ВІДРОДЖЕННЯ”	АГЕНТСТВО З МІЖНАРОДНОГО РОЗВИТКУ США

Правове регулювання реклами і спонсорства в ЗМІ:

стандарти ЄС, досвід країн-членів Євросоюзу та українська практика

1. Вступ. Регулювання реклами і спонсорства: загальний огляд права ЄС та тенденцій його розвитку

Основою політики ЄС стосовно реклами на сьогоднішній день є Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 5 травня 1989 року, на базі якої у 1989 році Радою ЄС було схвалено Директиву 89/552/ЕЕС, більш відому як Директиву про транскордонне телебачення[1]. Регулюванню відносин у сфері реклами присвячено четвертий розділ Директиви, положення якого знайшли відображення у законодавстві всіх країн ЄС та, до певної міри, і України. З моменту прийняття ця Директива переглядалась лише один раз (у 1997 році[2], коли до неї було внесено ряд суттєвих змін, зумовлених внутрішніми процесами в Євросоюзі, розвитком рекламного ринку країн-членів ЄС тощо), насамперед тому, що через суперечності навколо базових положень Директиви країн-членам досить складно визначити напрями її подальшого удосконалення. В частині перегляду положень Директиви, присвяченим регулюванню реклами, консенсус відсутній і нині – приміром, низка держав-членів (Бельгія, Данія, Греція, Італія, Польща, Словаччина, Франція, Швеція) виступають за те, щоб регулювання реклами було максимально лібералізоване, тоді як інші впливові члени Євросоюзу (Німеччина, Великобританія), навпаки, прагнуть встановлення більш жорстких обмежень стосовно реклами і спонсорства. Бельгія, Німеччина, Угорщина, Словенія і Швеція наполягають на запровадженні обмежень на розміщення реклами в дитячих передачах, тоді як представники ряду інших країн ЄС вважають, що існуючі положення Директиви в повній мірі захищають дітей від впливу рекламодавців.

Окрім Директиви про транскордонне телебачення, відносини у сфері реклами регулюються низкою інших правових актів Євросоюзу. Серед них, зокрема – Директива 2005/29/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року („Директива про недобросовісні комерційні практики”), яка передбачає уніфікацію законодавств країн-членів в частині захисту прав споживачів від нечесних комерційних практик (у тому числі – недобросовісної реклами), Директива 2003/33/EC Європейського Парламенту та Ради від 26 травня 2003 року про зближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів у сфері реклами та спонсорства тютюнових виробів, яка забороняє рекламу тютюнових виробів в друкованих ЗМІ (за окремими винятками, про що йтиметься далі), Директива 2000/13/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 20 березня 2000 року про зближення законів країн-членів стосовно маркування, представлення та реклами продуктів харчування тощо.

2. Загальні вимоги до реклами

Загальні вимоги до реклами в ЄС встановлено статтею 12 Директиви про транскордонне телебачення . Зокрема, реклама не повинна принижувати людську гідність, містити ознаки дискримінації за расовою, статевою та іншими ознаками, обмежувати релігійні та політичні переконання, заохочувати поведінку, яка може призвести до заподіяння шкоди здоров’ю, безпеці, довкіллю. Крім того, забороняється прихована реклама (ч. 4 статті 10 Директиви), використання в процесі створення реклами технічних засобів, що впливають на підсвідомість (ч. 3 ст. 10 Директиви), переривання рекламою богослужінь та окремих видів передач тривалістю до 30 хвилин (ч. 5 ст. 11 Директиви). У статті 10 Директиви також встановлено обов’язковість означення реклами як такої, відмежування її від інших частин програми візуальними або акустичними засобами. Всі ці принципи знайшли відображення в Законі України „Про рекламу”.

Таблиця 1. Загальні вимоги до реклами в ЄС та в Україні

Заборони / Вимоги	Директива про транскордонне телебачення	Україна
Заборона приниження людської гідності	+	+
Заборона реклами з ознаками дискримінації	+	+
Заборона реклами, що принижує політичні та релігійні переконання	+	+
Заборона впливу на підсвідомість	+	+
Заборона прихованої реклами	+	+
Заборона недобросовісної реклами	+	+
Заборона використання зображення особи або її імені без її згоди	-	+
Означення використання/невикористання фонограм під час реклами послуг, пов’язаних з концертною, гастрольною, фестивальною тощо діяльністю	-	+
Заборона реклами, яка не відповідає принципам добросовісної конкуренції (недобросовісної реклами)	Директива 2005/29/ЕС	+
Заборона використання в рекламі державних символів	-	+
Заборона використання реклами з елементами жорстокості, насильства, порнографії, приниження честі і гідності	-	+
Заборона реклами товарів, виробництво або обіг яких здійснюється на дозвільній основі, вимоги наведення реквізитів дозволів/ліцензій	Директива 2005/29/ЕС	+
Відмежування реклами як такої	+	+
Заборона реклами з ознаками непристойності, використання зображень, які порушують норми етики, моралі, гуманізму	-	+
Заборона реклами товарів, виробництво, обіг, ввезення яких заборонено	Директива 2005/29/ЕС	+
Заборона переривання трансляцій роботи органів державної влади та виступів офіційних осіб держави	-	+

3. Неправомірні порівняння в рекламі

Визначення поняття порівняльної реклами дається у статті 1 Закону „Про рекламу”. Згідно з нею, порівняльна реклама – це реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи. Стаття 11 цього ж Закону забороняє неправомірне порівняння в рекламі, однак не дає відповіді на питання про те, яке саме порівняння в рекламі є неправомірним. Очевидно, що дати відповідь на нього мав би Закон „Про захист економічної конкуренції” (як і передбачено ч.1 ст. 11 Закону „Про рекламу”), але і він залишає критерії „неправомірності” згаданих порівнянь поза межами регулювання.

Між тим, в Європейському Союзі цим критеріям відведено окрему статтю Директиви про недобросовісні комерційні практики[3]. Так, за загальним правилом, порівняльна реклама повинна відповідати таким обов’язковим вимогам: 1) не вводить споживача в оману, 2) передбачає порівняння товарів (послуг), на які існує приблизно однаковий попит або які використовуються для однакових цілей; 3) передбачає порівняння змістовних, таких, що піддаються перевірці, еквівалентних (порівнюваних) і специфічних властивостей товарів і послуг, 3) не дискредитує і не поширює недостовірну інформацію про торгові марки, торгові найменування товари роботи і послуги учасників конкурентного ринку; 4) щодо продуктів із зазначенням походження –стосується продуктів з ідентичним походженням; 5) не зображує товари, роботи і послуги в якості імітацій або копій товарів, робіт і послуг, що виробляються під захищеними торговими марками або торговими найменуваннями; 6) не призводить до створення плутанини між виробниками (постачальниками), між споживачами та конкурентами, між торговими марками, торговими найменуваннями рекламодавця та його конкурента.