Згідно з Правилами характер і ступінь тілесних ушкоджень визначаються за трьома критеріями:
1) патологічним (головним). Ним визначаються небезпечність тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характер і ступінь порушень цілісності і функцій тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров'я;
2) економічним (додатковим). Він визначає ступінь втрати працездатності;
3) естетичним (додатковим). Він визначає факт знівечення обличчя потерпілого.
Згідно з законом тяжкими тілесними ушкодженнями визнаються такі з них, які були небезпечними для життя в момент їх заподіяння або спричинили втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя (ч. 1 ст. 101).
Розглянемо ознаки тілесних ушкоджень, викладені в Правилах.
Небезпечними для життя є ушкодження, котрі в момент їх заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після їх заподіяння, має перебувати з ними у прямому причин-но-наслідковому зв'язку.
До ушкоджень, небезпечних для життя, належать:
а) ті, що проникають у черепну порожнину, в тому числі й без ушкодження мозку;
б) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа;
в) забій головного мозку тяжкого ступеня як із здавлен-ням, так і без здавлення головного мозку; забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки (при судово-медичній оцінці ступеня тяжкості струсу і забою головного мозку належить керуватися діючими методичними рекомендаціями, що затверджуються Міністерством охорони здоров'я України);
г) ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ (субарахноїдальний крововилив, який був підтверджений люмбальною пункцією, без відповідної клінічної симптоматики не може бути віднесений до ушкоджень, що небезпечні для життя);
д) ті, що проникають у канал хребта, в тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок;
е) переломо-вивих та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг І або ІІ шийних хребців, а також переломи зубовидного відростка ІІ шийного хребця (в тому числі без порушення функції спинного мозку);
є) підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи;
ж) закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі;
з) перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або з наявністю клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня (рефлекторне порушення функцій — рефлекторний спазм чи розслаблення сфінктерів, рефлекторне порушення ритмів серця, дихання тощо — не є підставою для віднесення ушкоджень до загрозливих для життя);
и) закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів;
і) ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того з боку шкіряних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні;
ї) закриті переломи під'язичної кістки, закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитовидної, паращитовидної, вилочкової — у дітей) — все за наявності загрозливих для життя явищ;
й) поранення грудної клітки, котрі проникли в плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, в тому числі і без ушкодження внутрішніх органів (підшкірна емфізема, що виявляється при пораненнях грудної клітки, не може розглядатись як ознака проникаючого ушкодження в тих випадках, коли явища гемопневмотораксу відсутні, емфізема має обмежений характер і нема сумнівів у тому, що рановий канал не проникав у плевральну порожнину);
к) ушкодження живота, котрі проникли в черевну порожнину, в тому числі й без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри) (відкриті ушкодження нижньої третини прямої кишки, піхви, сечовипускного каналу належить відносити до небезпечних для життя тільки за наявності загрозливих для життя явищ);
л) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнин, органів заочеревного простору, порожнини таза — все за наявності загрозливих для життя явищ (проведення діагностичної лапаротомії, якщо відсутні ушкодження органів черевної порожнини, при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не враховується);
м) відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегневої та великогомілкової кісток (відкриті переломи інших від ділів і закриті переломи будь-яких відділів названих кісток, а також відкриті й закриті переломи променевої, ліктьової та малогомілкової кісток можуть бути зараховані до небезпечних для життя за наявності загрозливих для життя явищ;
н) переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ;
о) ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонального і органного кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мають підтверджуватись об'єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень;
п) ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, підклубової, стегнової, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять (ушкодження інших периферичних судин — голови, обличчя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, стопи — кваліфікуються у кожному випадку залежно від спричинених ними конкретних загрозливих для життя явищ);
р) загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ:
термічні опіки ІІІ—ІV ступенів з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки ІІІ ступеня понад 20% поверхні тіла; опіки ІІ ступеня понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ;
с) ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми — всі за наявності загрозливих для життя явищ;
т) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (в тому числі і харчової токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища;
у) усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом розладів функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю, за умови, що це встановлено об'єктивними клінічними даними.
Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій визнається тяжким тілесним ушкодженням при повному фізичному відділенні органа від тіла людини, а також тоді, коли настав повний чи частковий параліч цього органа. Це може бути втрата язика, ока, руки, ноги, мови, голосу або їх параліч, втрата здібності народжувати дітей тощо. Як свідчить слідча та судова практика, частіше втрачаються при тілесних ушкодженнях очі, ніс, вуха, руки та ноги.
Згідно з Правилами втрата зору, здатності бачити світ визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо настала повна сліпота особи на обидва ока або виник такий стан зору, що людина не може бачити оточуючих її предметів на відстані двох метрів (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче).
Втрата зору на одне око або втрата ока теж визнається тяжким тілесним ушкодженням, бо в цьому разі настає втрата працездатності більше ніж на одну третину або непоправне знівечення обличчя, якщо це поєднано з вилученням ока.
При повній втраті зору на одне око це ушкодження буде тяжким незалежно від того, чи ока зовсім немає, чи воно є і має здоровий вигляд, рівно як і від того, коли око було втрачено — в момент заподіяння тілесного ушкодження чи при лікуванні. Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від розладу здоров'я.
Втрата потерпілим голосу, слуху, мови визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо він не може спілкуватися з іншими людьми без допомоги технічних чи спеціальних засобів (коли потерпілий не чує розмови на відстані 3—5 см від вуха).
Під втратою язика (мовлення) треба розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення.
Під втратою руки, ноги треба розуміти відокремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність). Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів; усі інші випадки мають розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.
Під втратою репродуктивної здатності треба розуміти втрату здатності до злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).