Складом злочину, передбаченого ч. З ст. 101, є особливий, виділений законодавцем окремий вид необережного заподіяння смерті.
Законодавцем всі види тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть, розділені на три групи.
1. Всі умисні тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, яку винний передбачав і бажав чи погоджувався з її настанням, утворюють умисне вбивство (ст. 93—96 КК).
2. Умисні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть з необережності, утворюють необережне вбивство, яке кваліфікується за ч. З ст. 101 КК.
3. Всі інші види тілесних ушкоджень — тяжкі необережні, а також середньої тяжкості, як умисні, так і необережні, рівно як і умисні легкі, — внаслідок яких сталася смерть з необережності, утворюють необережне вбивство, яке кваліфікується за ст. 98 КК.
Тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, заподіяні в стані сильного душевного хвилювання, кваліфікуються за ст. 103 КК.
Заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень і залишення його в небезпечному для життя становищі, якщо внаслідок цього сталася смерть особи, залишеної без допомоги, кваліфікується лише за ч. 1 чи 3 ст. 101. Додаткова кваліфікація таких злочинів ще і за ч. 2 ст. 111 буде зайвою, бо залишення в небезпеці в такому разі є лише продовженням злочину проти особи, а тому воно сукупності злочинів не утворює.
Тяжке тілесне ушкодження визнається особливо кваліфікованим, якщо воно спричинене особою, яка вже до вчинення цього злочину була визнана судом особливо небезпечним рецидивістом.
Умисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне замахові на вбивство. Різниця між цими злочинами міститься в суб'єктивних ознаках їх: в спрямованості умислу і в змісті його інтелектуального моменту. Розмежування між замахом на вбивство і тілесними ушкодженнями має складність лише в тих випадках, коли тілесні ушкодження вчинені були з прямим умислом, оскільки замах на вбивство з непрямим (побічним) умислом неможливий.
Для вияснення змісту умислу винного враховуються всі обставини злочину, засоби і знаряддя, кількість, характер і місця ран, спрямованість ударів у життєво важливі органи людини, причини припинення злочинних дій, а також попередня поведінка винного і потерпілого, їх взаємовідносини.
Якщо між тілесними ушкодженнями та настанням смерті й був якийсь час, навіть тривалий, то це ще не свідчить про те, що смерть заподіяна необережно.
При навмисному тілесному ушкодженні (легкому, середньої тяжкості і тяжкому), на відміну від замаху на вбивство, настання смерті не охоплюється умислом винного: він або не передбачає її настання або розраховує на те, що зуміє її відвернути.
Але найважливішою розмежовуючою ці злочини ознакою є передбачення чи непередбачення винним смерті потерпілого. Якщо винний, спричиняючи тілесні ушкодження, передбачав настання смерті, то, незалежно від фактичних наслідків, його дії утворюють посягання на життя — вбивство чи замах на вбивство.
Кримінальна відповідальність за середньої тяжкості тілесні ушкодження передбачена в ст. 102, 103 та 105.
Умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження мають такі ознаки: а) в момент їх заподіяння не є небезпечні для життя потерпілого; б) не дають наслідків, передбачених ст. 101 КК; в) спричиняють тривале порушення функцій будь-якого органу; г) спричиняють інший тривалий розлад здоров'я.
Порушеннями функцій будь-якого органу Правила називають послаблення функцій органів людини (мови, зору, слуху, рук, ніг тощо). Це можуть бути й випадки повної, але тимчасової втрати органом його функцій.
До іншого тривалого розладу здоров'я належать випадки заподіяння шкоди здоров'ю, якщо вона не була пов'язана з порушенням функцій якого-небудь органу, але викликала втрату працездатності менше ніж на одну третину (наприклад, зараження якоюсь хворобою).
Тривалим вважається таке порушення функцій органів чи інший розлад здоров'я, для поновлення яких необхідно більше трьох тижнів (понад 21 день).
Згідно з Правилами тривалими визнаються й такі тілесні ушкодження, які викликали тимчасову втрату працездатності на строк понад 21 день або постійну втрату працездатності менше однієї третини (від 10 до 33%).
Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, настання якої винний не передбачав, кваліфікується за ст. 98 як необережне вбивство. При наявності ознак як тяжкого, так і середньої тяжкості тілесних ушкоджень скоєне має бути кваліфікованим за статтею КК, яка передбачає відповідальність за найбільш тяжкий їх вид, наприклад, за ч. 1 ст. 101, якщо тілесне ушкодження має ознаки тяжкого і середньої тяжкості, оскільки тяжке тілесне ушкодження завжди містить в собі й ознаки тілесного ушкодження середньої тяжкості. На цій підставі такі випадки не утворюють сукупності злочинів.
Відповідальність за тілесні ушкодження середньої тяжкості настає з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 10).
Примітка до ст. 102 законодавче вирівнює тотожні вирази "середньої тяжкості тілесне ушкодження" і "менш тяжке тілесне ушкодження", яке застосовано в ст. 238 КК. Хоча ці терміни й тотожні (що ніде і ні у кого не викликало сумніву), але вираз "середньої тяжкості тілесне ушкодження" більш точний і вірніше визначає суть злочину, на відміну від беззмістовного "менш тяжке", адже і легке тілесне ушкодження менш тяжке відносно тяжкого і середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке було заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи винного потерпілим, визначається законодавцем як зподіяне при пом'якшуючих відповідальність обставинах (п. 4 ст. 40) і тому кваліфікується за ст. 103. Обставини, що пом'якшують відповідальність, у складі злочину, передбаченого ст. 103, є обов'язковою ознакою.
Протизаконне насильство може бути фізичним — удари, побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі, зв'язування тощо, або психічним — погроза заподіяти фізичну чи майнову шкоду і т.ін. Таке насильство має бути істотним, тобто здатним викликати сильне душевне хвилювання, реальним, а не уявним.
Для застосування ст. 103 треба довести, що насильство було протизаконним. Насильство співробітників органів правоохорони відносно злочинця, незалежно від його психічного стану, не може бути визнане таким, що здатне викликати сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект).
Тяжка образа потерпілим винного — це будь-яке істотне приниження честі і гідності, зроблене в непристойній формі; такою теж може бути образа, яка здатна викликати сильне душевне хвилювання.
Як свідчить слідча та судова практика, найбільш часто така образа спричиняється приниженням національної гідності, релігійного почуття, подружньою зрадою тощо.
Протизаконне насильство чи тяжка образа можуть відноситися як до того, хто заподіяв тілесне ушкодження, так і до інших осіб.
Наприклад, Верховний Суд України визнав правильною кваліфікацію за ст. 103 дій К., який обухом сокири заподіяв 3. тяжке тілесне ушкодження за те, що 3. побив його матір.
При застосуванні ст. 103 важливо визначити два часових інтервали:
а) час між протиправним насильством чи тяжкою образою і виникненням сильного душевного хвилювання. Цей час може бути коротким і тривалим. Юридичного значення ця обставина не має: сильне душевне хвилювання може бути викликане протизаконним насильством (чи тяжкою образою), яке було вчинене як нещодавно, так і давно;
б) час між виникненням сильного душевного хвилювання і заподіянням тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Для злочину, передбаченого ст. 103, характерною ознакою є негайне виникнення наміру заподіяти шкоду потерпілому, бо вона може визнаватися як заподіяна за обставин, що пом'якшують відповідальність, лише тоді, коли була вчинена в стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту).
Сильне душевне хвилювання — це така душевна буря, таке сильне психічне напруження всіх сил людини, яке не може бути тривалим. Як свідчить практика, такий стан триває не більше кількох хвилин. Тільки в цей час заподіяна шкода може бути визнана як вчинена в стані сильного душевного хвилювання і кваліфікуватися за ст. 103.
Ст. 103 передбачає відповідальність лише за умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження. Відповідальність за необережно заподіяні такі тяжкі тілесні ушкодження і за таких же обставин настає за ст. 105.
Як зазначив Верховний Суд України, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, але скоєне в стані сильного душевного хвилювання, підпадає під ознаки ст. 103, а не ч. З ст. 101 КК.
Якщо тяжкі тілесні ушкодження були заподіяні в стані сильного душевного хвилювання, але з метою захисту від небезпечного нападу і з перевищенням меж необхідної оборони, то вони кваліфікуються не за ст. 103, а за ст. 104, оскільки ця остання має більш пом'якшуючу відповідальність обставину.
Відповідальність за тілесні ушкодження середньої тяжкості, заподіяні в стані сильного душевного хвилювання і в стані необхідної оборони, незалежно від інших обставин, за чинним законодавством не настає.
Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, навіть за обставин, що обтяжують відповідальність (внаслідок якого настала смерть потерпілого, чи заподіяне особливо небезпечним рецидивістом, чи внаслідок якого настало переривання вагітності тощо), кваліфікується за ст. 103, а не за ст. 101 КК.
Кримінальна відповідальність за заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання настає з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 10 КК).