Кошти, одержані від окремих громадян особами, уповноваженими державною або громадською організацією на одержання таких коштів від громадян як плату за надані послуги чи перевезення пасажирів чи багажу транспортом, розглядаються як державне або громадське майно, а їх розкрадання такими особами кваліфікується як привласнення чи розтрата за ст. 84 КК.
Працівники транспорту, що не мають зазначених повноважень, які одержали від громадян та обернули на свою користь гроші за безквитковий проїзд або незаконне, без оформлення документів, перевезення багажу, несуть відповідальність за заподіяння майнової шкоди державній або громадській організації засобом обману за ст. 87 КК.
Вантажі та багаж, прийняті до перевезення від громадян транспортними підприємствами або організаціями, перебувають під їх охороною і вони несуть перед власником відповідальність за збереження цих товарно-матеріальних цінностей, а тому заволодіння ними кваліфікується як розкрадання державного майна.
Предметом розкрадань можуть бути: 1) майно, 2) гроші, 3) цінні папери.
Як предмет розкрадання розглядається майно, яке:
а) уже знаходилось у майнових фондах організації, установи чи підприємства, уже перейшло у власність особи на законних підставах чи фактично було в її володінні. Не може бути предметом розкрадання те майно (речі), яке ще не надійшло до фондів організації, а лише повинно бути їй передано (податок, мито тощо), або такі речі, які вже вибули з цих фондів на законних підставах;
б) передане організацією-власником для тимчасового користування посадовим або приватним особам, чи для службового користування, чи для перевезення, переробки, ремонту тощо;
в) вилучене із фондів організації чи іншої особи без законних підстав (викрадене; тому розкрадання викраденого — теж розкрадання);
г) вилучене із природного стану із застосуванням і витратами праці, яке має грошову вартість та ціну (видобуте з надр, виготовлене, вирощене тощо). Не можуть бути предметом розкрадання дикорослі рослини та їх плоди, не вилучені з природного стану корисні копалини, дикі тварини, птахи;
д) перебуває в індивідуальній власності громадян і було передане на зберігання, для перевезення або з іншою метою організації чи установі, які несуть за нього матеріальну відповідальність.
Предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й право на нього (надання права вимагати виконання зобов'язань, документи, які надають право на отримання майна, тощо), а вимагання — і будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від них, відмова від права на майно тощо).
Не можуть бути предметом розкрадань:
1) речі, які були викинуті власником через відсутність потреби в них, тобто як речі, йому не потрібні (деякі відходи виробництва, не здатні задовольнити якусь потребу в них, тощо), не маючі ніякої економічної, господарської або культурної чи іншої корисної цінності. Заволодіння такими речами розкраданням не визнається, оскільки відносин власності не порушує;
2) документи, які не є цінними паперами — квитанції, накладні, чеки, вимоги тощо. У певних випадках викрадення такого документа може бути готуванням до розкрадання майна. За відповідних умов викрадення документа кваліфікується за ст. 193;
3) речі, вилучені з цивільного обігу — зброя, наркотики, радіоактивні матеріали, а також предмети, що знаходяться в могилі чи на могилі. Викрадення цих предметів утворює самостійний злочин і кваліфікується за ст. 212, 223, 2283, 2292.
Таким чином, предметом розкрадання може бути майно, як сукупність речей, що мають матеріальну цінність, грошову оцінку (ціну) і знаходяться в цивільному чи матеріальному обігу, а також гроші та цінні папери.
Важливою ознакою об'єктивної сторони розкрадання є настання злочинних наслідків — зменшення майна власника, з одного боку, і збагачення за його рахунок злодія — з другого, тобто обов'язковою об'єктивною ознакою розкрадання є заподіяння майнової шкоди власникові.
Об'єктивно розкрадання являє собою протизаконне і безоплатне привласнення чужого майна. Ознака проти-правності розкрадання стверджує те, що винний не має ні дійсного, ні уявного права на оволодіння цим майном. Скоюючи розкрадання, він усвідомлює, що це майно чуже, що воно йому не належить і він захоплює його проти-законно.
Не можуть кваліфікуватися як розкрадання дії особи, яка має право на отримання певного майна, але порушує встановлений порядок його передачі-отримання. Не утворюють розкрадання і випадки помилки.
Наприклад, неправильно були кваліфіковані за ч. 2 ст. 84 дії 3., засудженого за те, що він за попередньою змовою з С. викрав пиломатеріали, які відвіз собі на дачу. Судова колегія Верховного Суду України в своїй ухвалі зазначила, що народний суд не зібрав достатньо доказів про намір 3. викрасти пиломатеріали. У ході попереднього слідства і в судовому засіданні 3. послідовно твердив, що не знав, яким чином буде оформлено їх одержання, не знав їх вартості. Ще до початку робочого дня він приїхав до С. і в службовому кабінеті вручив йому гроші для оплати зазначених матеріалів. У справі встановлено, що всі дії по одержанню і списанню пиломатеріалів проведено за вказівкою С., а 3. лише придбав їх з порушенням встановленого порядку оплати, а це не може свідчити про наявність у нього умислу на їх розкрадання за змовою з
Інших доказів причетності 3. до розкрадання зазначених матеріальних цінностей у справі немає. Отже, в діях 3. відсутній склад злочину.
Опанування чужим майном визнається неоплатним, якщо воно було не оплачене зовсім, або була оплачена лише його частина, або оплата була значно нижчою за його дійсну вартість. Коли була оплачена частина привласненого майна, то викраденою визнається неоплачена частина.
Неоплатним визнається привласнення і тоді, коли винна особа замінила майно на менш цінне з метою привласнити більш цінне.
З неоплатністю розкрадання тісно пов'язана корислива мета цих злочинів.
Корисливістю в кримінальному праві називається прагнення до матеріального надбання, бажання винного звернути майно у свою власність назавжди, без наміру колись повернути його власнику чи відшкодувати його вартість.
Корисливий мотив — обов'язкова ознака розкрадання. Без корисливості розкрадання немає. Корисливий мотив не виключається й тоді, коли викрадене майно передається іншим, третім особам, і тоді, коли інші особи (при викраденні групою осіб) діяли за іншими спонуканнями.
Розкрадання вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди власнику, тобто з того моменту, коли власник втрачає можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. зазначив, що крадіжка і грабіж вважаються закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо) .
Вимагательство вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднання з погрозою застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети3.
Якщо розкрадання чиниться з території, що охороняється, то воно вважається закінченим з того моменту, коли викрадене майно було винесене за межі території, оскільки воно вже вилучене з володіння власника і винна особа має реальну можливість ним користуватися чи розпорядитися (продати, віддати, поміняти і т.ін.). Доки така можливість не настала, суб'єкт не може вважати, що він уже виконав усі дії, необхідні для досягнення наслідків — збагатіти за рахунок чужого викраденого майна.
Коли ж наслідки не настали за обставин, від винного не залежних, то його дії кваліфікуються як незакінчений замах за ч. 2 ст. 17.
Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного з застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
Таким чином, у всіх випадках, крім розбою та вимагательства, розкрадання визнається закінченим за наявності двох умов:
1) заподіяння власникові майнової шкоди (майна немає, відсутня можливість його використовувати чи розпорядитися ним);
2) незаконного збагачення винного за рахунок чужого (викраденого) майна.
Розкрадання можна визнати закінченим тоді, коли винний повністю реалізував свій намір — заволодіти чужим майном. Якраз тоді він і має можливість розпорядитися ним чи використати його.
Якщо винний не зміг здійснити свій намір з обставин, від нього не залежних, то його дії кваліфікуються як замах на розкрадання. Наприклад, коли майно чи гроші були відсутні або коли він не зміг подолати перешкод (відчинити двері, виламати грати, знайти сховище, відчинити сейф тощо), або йому перешкодили здійснити намір інші особи (охоронці, власники та ін.).
Наприклад, неправильно були кваліфіковані дії П. за ч. 4 ст. 81. Органи попереднього слідства і суд визнали, що П. вчинив крадіжку державного майна у великих розмірах. Але їх висновки, що крадіжка була закінченою, не підтверджуються доказами у справі. Як зазначила президія обласного суду, з матеріалів справи видно, що П. був затриманий працівниками міліції, коли знаходився у приміщенні магазину. Частину викрадених товарів було знайдено у нього, а частину — біля магазину. Оскільки П. Був затриманий на місці злочину і не встиг розпорядитися викраденим, його дії не можна розгладити як закінчену крадіжку. На підставі цього президія обласного суду перекваліфікувала дії П. з ч. 4 ст. 81 на ст. 17 і ч. 3 ст. 81 як замах на крадіжку державного майна у значних розмірах з проникненням у приміщення.
Якщо особа вчинила замах на розкрадання і від завершення злочину добровільно відмовилась, то вона не підлягає відповідальності за замах на розкрадання.