Неправильно, наприклад, були кваліфіковані дії В. міським судом за ст. 17 і ч. 2 ст. 81. Винний намагався викрасти товари з магазину, але на зміг довести свій намір до кінця з не залежних від нього причин. На попередньому слідстві й у судовому засіданні В. пояснив, що дійсно мав намір вчинити цю крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався відповідальності й вийшов з магазину. Суд визнав ці показання правдивими. Проте всупереч цьому у вироку вказано, що В. залишив магазин, не довівши злочину до кінця тому, що почув шум автомобіля, який наближався, і злякався, що його затримають. Такий висновок суду, як зазначила в своїй ухвалі судова колегія Верховного Суду України, нічим не обгрунтований і суперечить показанням свідків Ч. і М. про те, що В. залишив магазин до прибуття автомашини з працівниками міліції. Він був затриманий лише через деякий час і не біля магазину, а за 300 м від нього. Таким чином, показання В. про те, що він добровільно відмовився від вчинення злочину, нічим не спростовані. Відповідно ж до ст. 18 особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності тільки в тому разі, коли фактично вчинене нею містить склад іншого злочину. На підставі цього судова колегія Верховного Суду України вирок про засудження В. за замах на вчинення крадіжки скасувала і справу закрила за відсутністю в його діях складу злочину .
Поняття "розкрадання" є родове, воно поєднує спільні ознаки цілої низки посягань на чужу власність — крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення тощо. Різноманітні види розкрадань відрізняються способом їх вчинення. Способи розкрадань визначені законом:
1) крадіжка — таємно (ст. 81, 140);
2) грабіж — відкрито та з застосуванням насильства (ст. 82, 141);
3) розбій — нападом (ст. 86, 142);
4) шахрайство — обманом (ст. 83, 143);
5) привласнення чи розтрата — зловживанням довір'ям відносно чужого майна (ст. 84);
6) вимагательство — психічним насильством у формі погроз та шантажу (ст. 862, 144).
7) зловживання службовим станом (ст. 84).
Чинне кримінальне законодавство України передбачає кваліфікуючі ознаки, за наявності яких розкрадання визнається вчиненим за обтяжуючих обставин.
Вказані ознаки можна розділити на дві групи: 1) загальні — притаманні всім розкраданням; 2) особливі — притаманні тільки деяким, окремим способам розкрадань.
Загальними кваліфікуючими ознаками розкрадань є:
а) повторність;
б) вчинення за попередньою змовою групою осіб;
в) вчинення у великих розмірах;
г) вчинення особливо небезпечним рецидивістом.
Особливими, чи спеціальними, кваліфікуючими ознаками розкрадань є:
а) вчинення з проникненням в приміщення чи інше сховище — ч. З ст. 81, ч. З ст. 82, ч. 2 ст. 86; з проникненням в житло — ч. З ст. 140, ч. З ст. 141, ч. З ст. 142;
б) вчинення з застосуванням насильства — ч. 2 ст. 82, ч. 1 ст. 86, ч. 2 і 3 ст. 862, ч. 2 ст. 141, ч. 1 ст. 142, ч. 2 і 3 ст. 144;
в) спричинення при його вчиненні тяжких тілесних ушкоджень — ч. 2 ст. 86, ч. З ст. 142;
г) заподіяння значної шкоди потерпілому — ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 143, ч. З ст. 144;
д) заподіяння великої шкоди потерпілому чи спричинення інших тяжких наслідків — ч. З ст. 86 , ч. З ст. 144;
е) особливо великі розміри — ст. 86';
є) вчинення організованою групою — ч.З ст. 8б2, ч. З ст. 144.
Повторність як кваліфікуюча ознака розкрадання передбачена другими частинами статей 81, 82, 83, 84, 86, 862, 140, 141, 142, 143, 144. Поняття повторності дається в ч. 1 примітки до ст. 81 та в примітці до ст. 140.
Розкрадання, вчинене способом крадіжки (ст. 81), грабежу (ст. 82), розтрати, привласнення чи зловживання службовим станом (ст. 84) та шахрайство (ст. 83) визнаються вчиненими повторно, якщо їм передувало вчинення цією особою якого-небудь із злочинів, передбачених ст. 69, 86, 861, 140—144, 223, 2283 та 2292.
Повторним у ст. 140—144 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або ст. 69, 81—84, 86, 861, 8б2, 223, 2283 та 2292.
Згідно з законом розкрадання визнається повторним:
1) у випадках закінчення попереднього злочину, готування до нього чи замаху на нього;
2) як тоді, коли винна особа була виконавцем попереднього злочину, так і тоді, коли вона брала в ньому участь у ролі пособника, підбурювача чи організатора;
3) незалежно від того, чи була особа притягнута до відповідальності за попередній злочин, чи була вона засуджена, чи відбувала за нього покарання і чи відбула його.
Розкрадання визнається повторним незалежно від того, від різних чи від одного власника вилучалось майно (гроші), окрім випадків, коли розкрадання було продовжуваним.
Продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне вилучення майна (чи заволодіння ним), якщо воно складалося з ряду тотожних дій, охоплювалося єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом.
Повторність розбою має особливості. Розбій (ст. 86 і 142) вважається повторним тільки тоді, коли йому передувало вчинення такого ж злочину (передбаченого ст. 86 або ст. 142) чи бандитизму (ст. 69).
Не утворюють повторності:
1) розкрадання, відносно яких закінчилися строки давності (ст. 48 і ст. 49) чи за які судимість знята або погашена (ст. 55);
2) продовжуване розкрадання, яке утворюють кілька тотожних дій, поєднаних єдиним умислом;
3) замах на розкрадання з наступною добровільною відмовою від завершення злочину (ст. 18);
4) повторения невдалої спроби викрасти те ж саме майно чи ту ж саму річ. Як вчинене за попередньою змовою групою осіб розкрадання кваліфікується тоді, коли в його вчиненні брали участь двоє або більше осіб, які попередньо, до початку розкрадання домовилися вчинити його спільно.
Крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство і вимагательство кваліфікуються як здійснені за попередньою змовою групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві чи більше особи.
Розкрадання не може кваліфікуватися як вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо воно було скоєне безпосередньо однією особою, а інші відіграли роль підмовника чи пособника.
Неправильно були кваліфіковані, наприклад, дії М-кова за ч. 2 ст. 81, а дії М. — за ст. 19 та ч. 2 ст. 81. Вони були засуджені за крадіжку за попередньою змовою державного майна (водій автомашини на прохання М. продав йому 400 л. бензину під час його перевезення з нафтобази до радгоспу). Із справи вбачається, і суд визнав це встановленим, що бензин украв М-ков, а М. безпосередньої участі у злочині не брав — він лише підмовив М-кова вчинити крадіжку і купив у нього цей бензин.
Президія обласного суду, розглянувши цю справу, зазначила, що розкраданням, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, є таке, в якому брали участь двоє або більше осіб, котрі заздалегідь домовились про це. Оскільки ж М. безпосередньої участі у злочині не брав, його дії і дії М-кова не можуть кваліфікуватися як крадіжка державного майна, вчинена за попередньою змовою групою осіб. На підставі наведеного президія обласного суду вирок змінила, і кваліфікувала дії М-кова як крадіжку державного майна у значних розмірах за ч. 1 ст. 81, а дії М. — як підмову до вчинення цього злочину за ст. 19 і ч. 1 ст. 81 КК.
Ця кваліфікуюча обставина характеризується двома ознаками:
1) вчинення розкрадання групою у складі щонайменше двох осіб, які безпосередньо брали участь у цьому злочині. Співучасть у розкраданні, яке було вчинене одним виконавцем злочину, не утворює групи. Для визначення групи не потрібно доводити її стійкості, міцної поєднаності та зорганізованості. Розкрадання кваліфікується як вчинене групою осіб безвідносно того, що інші учасники злочину на підставі ст. 10 чи ст. 12 не підлягають кримінальній відповідальності, незалежно від притягнення до кримінальної відповідальності інших членів групи;
2) наявність попередньої, до початку розкрадання, змови між членами групи про скоєнння цього злочину.
У разі сукупності цих двох ознак розкрадання кваліфікується як вчинене за попередньою змовою групою осіб за частинами другими статей 81—84, 86, 862, 140— 144 без застосування ст. 19.
Згідно з ч. 2 примітки до ст. 81 розкрадання визнається вчиненим у великих розмірах і вважається таким, що завдало великої майнової шкоди, якщо воно вчинено однією особою чи групою осіб на суму, яка в сто і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України.
Для визначення розміру розкрадання застосовуються державні роздрібні ціни, а при їх відсутності — ціни на аналогічні товари.
Крім вартості викраденого майна, враховуються також вага, обсяг, кількість викраденого та значущість його для власника. Але вирішальною є грошова вартість викраденого майна, оскільки в ній відбиваються й усі інші показники.
У справах про розкрадання державного майна, коли заподіяні матеріальні збитки стягуються у кратному обчисленні, дії винних за ознакою значного, великого або особливо великого розміру розкрадання в усіх випадках кваліфікуються виходячи із вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними, закупівельними або іншими цінами.
Вартість викраденого майна, визначена із застосуванням коефіцієнта, має враховуватись як при визначенні розміру матеріальних збитків, так і при кваліфікації злочину.
У тих випадках, коли збитки заподіюються розкраданням або нестачею м'яса, молока, м'ясних продуктів, розмір сум, що підлягають стягненню на відшкодування збитків, визначається за державними роздрібними цінами на ці товари із застосуванням коефіцієнтів: м'ясо і м'ясні продукти — 3, молоко і молочні продукти — 2,5. При кваліфікації дій осіб, винних у розкраданні, умисному знищенні, умисному псуванні, нестачі, або втраті м'яса, молока, м'ясних і молочних продуктів, необхідно виходити з одноразової вартості викраденого, такого, що “е вистачає, або втраченого майна.
Вартість продукції чи товарів, викрадених у підприємствах громадського харчування і комісійної торгівлі, визначається за цінами, встановленими для реалізації цих продукції чи товарів.