При відсутності цін на майно його вартість визначають експерти.
Для кваліфікації дій винної особи за ч. З ст. 862 чи ч. З ст. 144 за ознакою заподіяння потерпілому великої шкоди необхідно довести, що така шкода дійсно мала місце.
Неправильно, наприклад, за ч. З ст. 144 були кваліфіковані дії М. і П. Судом було встановлено, що вони, погрожуючи застосувати насильство до потерпілого Д. і членів його сім'ї, вимагали у нього 15 тис. крб. На їх вимогу Д. поклав у обумовленому місці грошову "куклу", в якій фактично було 100 крб. Коли М. і П. забирали пакунок, їх затримали працівники міліції.
Президія обласного суду, розглянувши справу, зазначила, що каліфікація дій М. і П. як вимагательства, яке заподіяло потерпілому великої шкоди, є помилковою. Вимагательство є закінченим з моменту пред'явлення вимоги про передачу державного, громадського або індивідуального майна під загрозою заподіяти шкоду потерпілому або його близьким. Лише така кваліфікуюча ознака цього злочину, як заподіяння потерпілому великої шкоди, передбачає відповідно до ч. 3 ст. 144 настання реальних наслідків від злочинних дій винних осіб. Проте в даному випадку Д. матеріальної шкоди фактично не заподіяно, отже в діях засуджених немає зазначеної ознаки. На цих підставах президія обласного суду перекваліфікувала дії М. і П. за ч. 2 ст. 144 КК.
Здається, що кваліфікація дій М. і П. за ч. 2 ст. 144 теж неправильна. Адже судом і президією було встановлено, що М. і П. мали намір вчинити вимагання із заподіянням потерпілому великої шкоди (вимагання 15 тис. крб.), але цього наслідку не досягли з причин, від них не залежних, що, відповідно до ч. 2 ст. 17 КК, є замахом на злочин. Твердження президії обласного суду про те, що вимагательство вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги передати майно, відноситься лише до ч. 1 ст. 862 і ч. 1 ст. 144. Кваліфіковані види вимагательства чужого майна, відносно яких законом передбачено настання певних наслідків — знищення майна, велика шкода, інші тяжкі наслідки (ч. 2 і 3 ст. 862 і 144 — можуть визнаватися лише тоді, коли такі наслідки настали. Якщо ж винні прагнули досягти цих наслідків, мали намір заподіяти потерпілому великої шкоди, але досягти цього не змогли з причин, від них не залежних, то їх дії належить кваліфікувати як замах на цей злочин за ч. 2 ст. 17 і ч. 3 ст. 144. Кваліфікувати дії М. і П. за ч. 2 ст. 144 — значить безпідставно звільнити їх від відповідальності за більш тяжкий злочин, який вони в дійсності вчинили.
Іншими тяжкими наслідками стосовно ч. З ст. 862 і ч. З ст. 144 можуть бути: смерть або самогубство потерпілого чи близьких йому осіб, заподіяння їм тілесних ушкоджень, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, заподіяння смерті чи названих вище тілесних ушкоджень третім особам, заподіяння останнім великої шкоди, а також інші наслідки, які суд з урахуванням конкретних обставин може визнати тяжкими.
Якщо винна особа вчинила крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство, привласнення чи розтрату або вимагательство і в її діях є декілька кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті, вчинене кваліфікується за тією частиною, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин. При цьому всі кваліфікуючі ознаки злочину повинні бути осудні винному і вказані в усіх процесуальних документах — у постанові про притягнення як обвинувачуваного, обвинувальному висновку і в мотивувальній частині вироку.
Глава 3.
<І>
Кваліфікація інших злочинів проти власності
1. Кваліфікація заподіяння майнової шкоди
Заподіяння майнової шкоди державній чи громадській організації обманом або зловживанням довір'ям (ст. 87) полягає в тому, що винна особа не передає їм те майно чи кошти, які вона була зобов'язана передати.
Суспільну сутність цього злочину становить те, що винна особа збільшує свої прибутки за рахунок державної чи громадської організації, не виконуючи свого обов'язку передати їм певне майно чи гроші.
Майнова шкода може бути заподіяна внаслідок 1) використання ввіреного винному державного чи громадського майна для отримання незаконних прибутків і 2) ухилення від сплати обов'язкових платежів.
Використанням ввіреного винному державного чи громадського майна для отримання незаконних прибутків може бути, наприклад, перевезення вантажів державним автомобілем із зверненням оплати на свою користь, перевезення пасажирів у таксі без включення таксометра і привласнення оплати за ці послуги тощо.
Так, за ч. 1 ст. 83, ст. 87 і ч. 1 ст. 194 були кваліфіковані дії А. Він, з метою використання автомобіля в особистих цілях і розкрадання державних коштів обманом, надрукував на бланку РБУ фіктивний лист про відрядження його до м. Ялти для виконання будівельних робіт і підробив підпис начальника РБУ. На підставі цього листа А. на автомобілі ЗІЛ-130 з причепом був відряджений до м. Ялти. Однак він поїхав до Херсонської області, де завантажив автомашину помідорами і доставив їх для продажу в м. Рязань, одержавши за це певну суму грошей. Путьові листи про виконання робіт у м. Ялті з підробленими даними А. подав до бухгалтерії АТП, на підставі чого йому було незаконно нараховано заробітну плату і списано витрачений бензин. Використанням автомобіля в особистих цілях А. завдав автопідприємству значних збитків.
Ухиленням від сплати обов'язкових платежів є несплата податків, оплат за користування електроенергією, газом, жилою площею, зменшення вартості проданого майна з метою зменшення мита тощо.
При цьому майнові збитки заподіюються не викраданням майна із державних чи громадських фондів, а тим, що ці організації не отримують належного їм, того, що вони повинні були одержати.
Від розкрадання заподіяння майнових збитків відрізняється за змістом і сутністю шкоди.
Розкрадання спричиняє шкоду у вигляді прямих збитків, а злочин, передбачений ст. 87, спричиняє шкоду у вигляді нестриманих прибутків. При цьому майнові фонди державної чи громадської організації не зменшуються, наявне в них майно не вилучається.
Предметом злочину, передбаченого ст. 87, є майно, яке надходить, але ще не надійшло до фондів цих організацій.
З врахуванням цього злочин, передбачений ст. 87, можна визначити як злочинну непередачу державній чи громадській організації певного майна чи грошових коштів.
Тому кримінальній відповідальності за ст. 87 підлягають лише особи, які повинні були, мали обов'язок передати державній чи громадській організації певне майно чи гроші.
За ст. 87 кваліфікуються дії тільки приватних осіб. Посадові особи, які заподіяли майнову шкоду у вигляді нестриманих прибутків, підлягають відповідальності за ст. 165.
Способи заподіяння майнової шкоди — обман і зловживання довір'ям — такі ж, як і при шахрайстві (ст. 83 і ст. 143).
Заподіяння майнової шкоди вважається закінченим з моменту утримання, непередачі майна чи грошей, які винна особа була зобов'язана передати. З цього моменту державній чи громадській організації заподіюється майнова шкода.
<І>
2. Кваліфікація привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого майна
За ст. 88 кваліфікується привласнення, тобто звернення у свою власність винним чужого майна, яке завідомо для винного належить державній чи громадській організації або установі. Предметом привласнення може бути тільки цінне державне чи громадське майно, яке, як свідчить практика, має вартість, у кілька разів більшу мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України.
До предметів привласнення закон відносить два види майна (речей): 1) майно (річ) знайдене і 2) майно (річ) або гроші, які випадково опинилися у винної особи.
Знайти можна лише те, що було загублено. Не може вважатися знайденим те, що лежить на своєму місці, там, де воно завжди перебуває. Той, хто привласнює річ, яка знаходиться на своєму постійному місці, там, де завжди, визнається як такий, хто не знайшов її, а викрав.
Загубленою у кримінальному праві визнається річ (майно), яка:
1) вибула із володіння власника, охоронця або особи, якій вона була доручена, незалежно від того, чи знають ці особи, де вона знаходиться, чи ні;
2) знаходиться у випадковому місці, там, де вона звичайно не перебуває, не в місці свого постійного чи звичайного перебування (наприклад, гаманець з грішми на дорозі, золотий годинник в лісі на пеньку тощо).
Загубленим можна визнати лише те, що має сукупність цих ознак.
Деяке майно взагалі не може бути загублене, наприклад, будинок, автомобіль тощо.
Не визнається загубленим майно (річ), яке було залишене або забуте власником чи володільцем у громадському місці (у службовому приміщенні, у громадському транспорті, на пляжі, у кінотеатрі тощо) і його привласнення кваліфікується як розкрадання.
Привласнення худоби, яка знаходиться на пасовищі, хоча і була тимчасово залишена без догляду, теж кваліфікується як розкрадання за ст. 81 чи ст. 140, а не за ст. 87.
Таким же чином кваліфікується і привласнення майна, яке було викрадено й сховано іншими особами.
Цінне державне чи громадське майно може випадково опинитися у винної особи внаслідок помилки, яка була викрита винним потім, після отримання цього майна чи грошей. Такі помилки трапляються в роботі матеріально відповідальних осіб, які передають матеріальні цінності чи гроші зі складів, із кас, в підприємствах торгівлі тощо. Якщо особа, яка отримує майно чи гроші, зрозуміла помилку під час отримання-передачі їй майна чи грошей і змовчала про це, маючи намір привласнити те, що їй передали помилково, то її дії кваліфікуються як шахрайство, оскільки вона застосувала обман — не повідомила про обставини, для цього випадку істотні, обов'язкові.