Значення правосвідомості в сучастному середовищи (стр. 2 из 7)

Рис. 1.2. Елементи правової поведінки

Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб'єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Правова поведінка це всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомості на правомірну і протиправну. Правова настанова — готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив правової поведінки у правосвідомості суб'єкта. Від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова активність, правове порушення та ін.).

Таким чином, свідомість відображає об'єктивні потреби суспільного розвитку, а правосвідомість в свою чергу розглядається як система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом. У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи, як правова психологія, правова ідеологія і правова поведінка.

1.2 Підходи до класифікація форм правосвідомості. Функції правосвідомості і Ії призначення у праві

За суб'єктами правосвідомості розрізняють такі форми правосвідомості (рис.1.5)[6].

Рис. 1.5. Класифікація правосвідомості за суб'єктами правосвідомості

Розглянемо форми правосвідомості, які представлені на рис.1.5.

Індивідуальна правосвідомість — сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда. Групова правосвідомість — виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);

Суспільна правосвідомість — виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот.

Суспільна і групова правосвідомість проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру.

За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути (рис. 1.6.)[7].

Рис. 1.6. Класифікація правосвідомості за глибиною відображення правової дійсності

Розглянемо форми правосвідомості, які представлені на рис.1.6.

Повсякденна, непрофесійна правосвідомість — являє собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя.

Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства.

Професійна правосвідомість — спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор — обвинувачує, адвокат — захищає та ін.). Вона включає:

Наукова (теоретична) правосвідомість це правосвідомість учених, викладачів вузів. Практична правосвідомість це правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів та ін. Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому є детермінованою чинним правом.

Звернемося також до змісту функцій правосвідомості. Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому[8].

Основні функції правосвідомості представлені на рис. 1.7.

Рис. 1.7. Функції правосвідомості

Розглянемо докладніше функції правосвідомості, які представлені на рис.1.7.[9]

Когнітивна (пізнавальна, інформаційна) функція правосвідомості припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

Правостворююча (ціннісна, емоційна) функція правосвідомості припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

Регулююча (настановна) функція правосвідомості припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом відповідно до правових дозволень і заборон.

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін. Джерела правової інформації складаються з документованих юридичних актів і правових принципів (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти), а також повідомлень преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Юридичний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.).У правосвідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки (рис. 1.8)[10].

Рис. 1.8. Головні блоки правосвідомості людини

Роз’яснимо значення кожного блоку представленого на рис.1.8. Необхідність і обсяг правових знань особи обумовлені тим, наскільки особа залучена до системи правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи. Пройшовши через свідомість особи, правові явища викликають ціннісне до себе ставлення: оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особи до одержаних знань, а виникає їх переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цього виробляється правова настанова, яка відображає готовність до певної правової поведінки. Блок правових настанов містить також схильність до оцінки правових явищ, виходячи з напрямку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (ціннісну) функції правосвідомості[11].

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Роль правосвідомості в процесі правотворчосі і правореалізації виражається у нижчевикладеному на рис. 1.9 Додатка А[12].

Таким чином, має місто певна класифікація правосвідомості. Експерти показують важлива значення індивідуальної групової і суспільної правосвідомості. Кожна з форм має своє призначення і зміст, при цьому суспільна і групова правосвідомість виражають найзагальніші оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот. Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Серед функції правосвідомості найважливішими є когнітивна (пізнавальна, інформаційна), правостворююча (ціннісна, емоційна) і регулююча (настановна).

1.3 Аналіз філософсько-психологічних теорій правосвідомості

Правосвідомість є особливий різновид, особлива форма соціальної свідомості. Під свідомістю як таким розуміють людську здатність ідеального відтворення дійсності в плотських і розумових образах. З позицій традиційної для радянської Росії філософії (діалектико-матеріалістичною) свідомість є суб'єктивний образ об'єктивного світу, який виходить шляхом відображення об'єктивної дійсності у вигляді уявлень, думок, переживань, споглядань, ідей і інших духовних феноменів, з яких і складається зміст свідомості. Проте таке трактування свідомості зовсім не є єдино можливим[13].

Свідомість включає і ціннісний аспект, в якому виявляється вибірковість свідомості, його орієнтація на вироблені суспільством і прийняті суб'єктом свідомості цінності - філософські, релігійні, політичні, етичні і ін., у тому числі і правові. Тому під правосвідомістю слід розуміти усвідомлення правової дійсності, тобто її відображення в плотських і розумових образах. Сукупність найбільш характерних, типових образів правової дійсності утворює систему суспільної правосвідомості, або систему правосвідомості суспільства. Цінності, на відміну від знання, не підлягають раціональній, доказовій перевірці і обгрунтуванню. Вони є якимись нерозкладними (первинні) інтелектуально-емоційно сприймані даності, які спонукають суб'єктів до їх збереження, до володіння ними, до діяльності на їх основі, оскільки сприймаються як різноманітні блага. Всі цінності, які існують в суспільстві, розрізняються по своїй значущості і в сукупності складають ієрархічну систему, яка може в значній мірі відрізнятися від систем цінностей інших суспільств і від цінностей різних класів і груп усередині суспільства.Наприклад, в традиційних суспільствах, в яких релігія є центром соціального життя, саме релігійні цінності, якось: Бог, віра, заповіді і т.д., складають вищі цінності, що підпорядковують і визначають всі інші. У матеріалістичних суспільствах такими верховними цінностями можуть бути гроші, слава, задоволення, свобода і т.д. У всіх ієрархіях цінностей своє місце займає і право. Залежно від типу суспільства, це місце може бути першорядним або другорядним, але у будь-якому випадку сприйняття має рацію як цінності є необхідною умовою самого його (має рацію) існування. Правові цінності також різноманітні, як і інші соціальні цінності.Зокрема вони можуть зачіпати глибини емоційною, етичною, тобто духовному життю людини, і можуть залишатися на периферії його емоційної сфери, впливаючи головним чином на сферу інтелекту. У першому випадку правові цінності можна характеризувати як змістовні, а в другому - як цінності формальні. Формальні цінності не залежать від конкретного змісту розпоряджень і дозволів правових норм і властиві будь-якому праву як такому, оскільки визначаються його іманентними цілями і способом функціонування. Така цінність порядку, що встановлюється правом. Впорядкованість суспільних відносин завжди безладу і хаосу. Така цінність свободи, що гарантовано надається на основі існуючого правопорядку суб'єктам. Але зміст таких цінностей може бути різним.Рівність в праві може розповсюджуватися як на всіх, так і лише на окремі групи або соціальні шари. Свобода може розумітися як свобода для індивідуума і як свобода для суспільства, нації, або, знову-таки, класу. Відмінність в поглядах на меті і завдання права пояснюється відмінністю в ціннісних орієнтаціях членів суспільства[14].