Оскільки демократичні перетворення не привели одразу до очікуваного негайного зростання добробуту, в суспільстві поширюється ностальгія за минулим зумовлена, зокрема, особливістю людської пам’яті зберігати з минулого здебільшого саме позитивні моменти. В Україні сталося те, що є своєрідною реакцією на невиправдані очікування – одночасне існування суспільства, яке намагається перейти до якісно іншої форми – від маси до громадянського суспільства, і особистості на яку тиснуть соціальні негаразди і яка сподівається знайти хоч би який захист від них у різних ціннісно-нормативних вимірах.
Парадоксальність української свідомості полягає в тому, що з погіршенням життя населення, з поглибленням незадоволення громадян своїм становищем, посиленням конфліктних очікувань реальна готовність особисто взяти участь у соціальних конфліктах, акціях протесту не тільки не зростає, але й істотно зменшується. Характер взаємодії держави та масової свідомості значною мірою визначає стан суспільної стабільності й безпеки, впливає на засади і підйоми авторитетності й легітимності влади.
Особливе місце серед чинників, що істотно впливають на масову свідомість, займають процеси масової комунікації, що є одним із найважливіших інститутів сучасного суспільства. Вони виконують різноманітні функції: інформують, рекламують, розважають і маніпулюють. Очевидно, що вони відіграють важливу роль у формуванні, функціонуванні й еволюції суспільної свідомості в цілому. Більш того, сприйняття й інтерпретація масовою свідомістю найважливіших явищ і подій, що відбуваються в країні й у світі в цілому, здійснюється через і за допомогою ЗМІ. Наявність розвинутих, демократично організованих засобів масової інформації, що об'єктивно висвітлюють події в Україні й за рубежем, формують культуру, сприяють утвердженню ринкової економіки - це одна з гарантій демократизації нашої держави, ефективності управління суспільством. і навпаки, невиконання ЗМІ своїх функцій у суспільно-політичному житті здатне суттєво спотворити суспільні цілі і цінності, послабити і підірвати життєздатність держави, перетворити демократію в ілюзію, в засіб для зміцнення панування правлячої еліти і кланів
Дуже багато експертів вважають, що соціальні чинники процесу зміну чинної форми правосвідомості українців завжди мають ціннісний-зорієнтований характер. Але негативні зміни в системі соціальних цінностей не є самостійним чинником зміни правосвідомості. Панування ринку, фактичне визнання суспільної нерівності, суперечність цієї нерівності з визнанням пріоритету гуманістичних і демократичних принципів розвитку суспільства, тільки загострили раніше існуюче протиборство цінностей, яке, проектуються на правосвідомість, будучи основою її суперечностей. Розвиток внутрішніх суперечностей в правосвідомості, який зумовлений різними соціальними чинниками, за умов перехідного періоду розвитку суспільства найбільш рельєфно виявляється в розвитку феномена соціальної аномії, який є і як наслідок суперечностей в правосвідомості, і як умова збільшення цих суперечностей[24].
Експерти припускають, що наступна "революція" (тобто масова громадська активність) буде пов'язана із забезпеченням вже не свободи, а верховенства має рацію і боротьбою з корумпованістю вищих державних структур - парламенту, уряду, президента. Проте не можна ігнорувати і ризики, що виникають із-за збереження величезного майнового розриву між окремими соціальними стратами. Кількість людей, що рахують себе знедоленими, ще достатньо велика, щоб популістські політичні сили могли розраховувати на успіх[25].
Таким чином, одним з основних факторів, що вплинули на свідомість громадян сьогоднішньої України, є наслідки ідеологічної обробки населення колишнього СРСР інституціями політичної соціалізації (від дитсадка і школи до вузу і парткому) та ЗМІ. З 1994-го по 2004-ій роки відбувалося накопичення протестного потенціалу. Вибори-2004 суспільство сприйняло як унікальну можливість змінити ситуацію в країні до кращого. По структурі політичної культури і політичній поведінці населення в той час (2004 рік) в термінології Карла Поппера Україна наблизилася до стандарту відкритого суспільства, тобто суспільства, де політична еліта може бути усунена від влади без кровопролиття. Дуже багато експертів вважають, що соціальні чинники процесу зміну чинної форми правосвідомості українців завжди мають ціннісний-зорієнтований характер. Але негативні зміни в системі соціальних цінностей не є самостійним чинником зміни правосвідомості.
2.2 Оптимізація процесів вдосконалення сучасної правосвідомості українського суспільства
Дослідження показали, що право, не задовільняючи потреби людей, не здатне бути цінністю, незалежно від рівня декларування цієї цінності. Отже, в межах вибраної демократичної моделі розвитку немає альтернативи обов'язковому співвіднесенню правових норм і тих потреб, які з їх допомогою задовільняються. Слід зазначити, що та або інша тенденція розвитку правосвідомості зумовлена і зростанням невизначеності соціальної системи за мірою її ускладнення. Правосвідомість, як більш інертний елемент правової системи включається в процес соціальних змін пізніше, ніж інші елементи системи права та значно пізніше, ніж різноманітні системи соціально-економічних відносин. Правосвідомість розвивається у меншій мірі завдяки своїм внутрішнім механізмам, більшою мірою - під впливом зовнішніх умов. Індивідуальний і колективний вибір правового орієнтиру більшою мірою носить ірраціональний характер, оскільки буденна правосвідомість не в змозі осмислити специфіку нестійкого функціонування правової системи за умов масштабних соціальних змін.
Основним психолого-правовим чинником, що пріоритетно впливає на типову зміну форм індивідуальної і групової правосвідомості, є колективно-психологічні процеси. Колективно-психологічний чинник зміни пріоритетной форми правової свідомості здійснює свій істотний вплив через правовий менталітет. Сучасні дослідженя показали, що в правовому українському менталітеті юридичні цінності не сприймалися і не сприймаються до цих пір як вкрай необхідні для його існування. Зазначено, що правосвідомість українців за низкою позицій ближче до ідеалів правової держави і цивільного суспільства, ніж діюча система позитивного права та чинна суб’єктивно-правова (позитивно-правова) форма державної правосвідомості[26].
Один з найбільш активних експертів української свідомості висловлює думку, що за умов істотної стабілізації соціальних відносин, за 2-3 року суспільство в структурному відношенні набуде більш впорядкованого характеру, досить чітко визначиться потенціали різних соціальних груп і страт в можливості задоволення своїх потреб, що постійно змінюються та збільшуються. Відповідно до таких змін приходить все більше та більше правоусвідомлення того, на задоволення яких потреб в рамках якого соціального прошарку можна розраховувати. При цьому чинне законодавство все більш впевнено закріплює ряд істотних соціальних гарантій за тією або іншою соціальною групою, а процес їх здійснення безпосередньо пов'язується з правомірними юридично-значущими відносинами між особою і суспільством. За всієї можливої недосконалості правових норм і механізмів їх реалізації, альтернатива вибору між правовими і не правовими засобами задоволення суспільно-зумовлених потреб втрачає свою колишню актуальність. Особливу увагу необхідно приділити такому чиннику змін форм правосвідомості, як розвиткова динаміка системи позитивного права.
Є істотні підстави говорити про пристосовну тенденцію розвитку правосвідомості, яка за умов жорсткої суперечності між неправовою реальністю соціальної практики та ідеалами правової держави, що офіційно визнаються, вимушена вдаватися до використання подвійної стандартизації. Традиційною тенденцією розвитку правосвідомості громадян України, яка проходить в своєму розвитку спіралевидний шлях, є зростання її суперечностей, де найважливіша суперечність формується між соціально-правовим ідеалом і соціально-правовою дійсністю. При цьому, виходячи з оцінки стійкого зростання управлінських можливостей держави, за умов стабільного розвитку соціальної системи, протиріччя, що знаходяться в основі цієї тенденції, повинні вирішуватися державою досить ефективно задля створення істотних передумов для адекватного управлінського впливу на становлення та розвиток української правосвідомост[27]і.
Окрім теоретичного, має істотне практичне значення використання спіралевидної моделі правосвідомості, що дозволяє з більшою або меншою часткою вірогідність прогнозувати розвиток правової системи суспільства, враховуючи не тільки циклічність, але й поступальність соціально-правового процесу.
Автор Дмітренко наголошує на тому, що право і соціальне життя є слабо інтегрованими сферами буття, в правосвідомості українців сформований і продовжує розвиватися алгоритм ухилення від актуальних правовідносин. Але сучасна правова політика в змозі оптимізувати існуючу систему соціально-правових відносин.
Оптимізація правової системи буде успішною у разі обґрунтованого цілями та цінностями сучасної демократії впливу на процес формування і розвитку правової соціалізації громадян України, тобто здійснення такої правової політики, яка буде націлена на задоволення зростаючих потреб людини і громадянина. Непослідовність і безсистемність правової політики, домінанта ідеологічної правосвідомості, загрожує самому існуванню правової системи, проте в даний час, за умов відносної стабілізації соціальної системи сучасного українського суспільства, створена значна кількість передумов для визначення найважливіших орієнтирів в правовій політиці, одним з яких повинна стати систематизований управлінський вплив на процес формування і розвитку нової деократичної української правосвідомості. В першу чергу правова політика в галузі вдосконалення правосвідомості повинна спиратися на принципи і закони управління. Потрібно формування спеціалізованої державної структури (державну службу, що здійснює роботу зі здійснення правової освіті і виховання населення), необхідно створювати нові методи та методології правової соціалізації, враховуючи, що існуючі державні структури в даний час цей вид управлінської діяльності виконують тільки в межах своєї юрисдикції. Закон інтеграції управління також зумовлює необхідність формування нової державної служби реалізації правової освіти та виховання, яка буде в змозі інтегрувати зусилля сім'ї, трудових та навчальних колективів, правозахисних та інших громадських організацій в справі опитмального формування і розвитку правосвідомості громадян. Ігнорування законів, що очевидно спостерігається за нашого часу, істотно знижує можливість управління індивідуальною і масовою правосвідомістю, ставлячи під загрозу правову політику сучасної української держави, яка переживає стадію свого перехідного, маргінально-правового становлення[28].