Конвенція передбачає такі види допомоги:
а) медичне обслуговування й аналогічну допомогу при хворобливому стані;
Ь) грошові допомоги щодо випадків, зазначених у підпунктах "Ь", "с" і "d" статті 6. Причому, як зазначено у Конвенції, право на одержання допомог у зв'язку з виробничим травматизмом не може бути зумовлене тривалістю трудового або страхового стажу або сплатою страхових внесків; проте відносно професійних захворювань може бути встановлений період піддання шкідливому впливу. Такі умови включено й до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання".
Стосовно надання медичної допомоги для національного законодавства України практичне значення має встановлений у цій Конвенції обсяг "медичного обслуговування та аналогічної допомоги", що надається особам, котрі отримали трудове каліцтво або професійне захворювання. Згідно зі ст. 10 Конвенції № 121 медичне обслуговування і аналогічна допомога мають включати:
а) загальну лікарняну допомогу і допомогу, яка надається фахівцями стаціонарним і амбулаторним хворим, включаючи візити вдома;
б) зуболікарську допомогу;
с) допомогу медичних сестер вдома або в лікарнях та в інших лікувальних закладах;
d) утримання в лікарнях, у будинках для одужуючих, санаторіях або інших лікувальних закладах;
є) зуболікарські, фармацевтичні та інші медичні й ортопедичні засоби, включаючи протезні пристосування, їх ремонт і нормальну заміну, і окуляри;
f) допомогу фахівців іншої професії, яка в законному порядку визнана суміжною з медичною, під наглядом лікаря або дантиста;
g) коли це можливо, проведення таких видів лікування на місці роботи:
і) невідкладна допомога особам, які постраждали від серйозного нещасного випадку;
іі) проведення курсу лікування тих осіб, які отримали незначні травми, які не спричинили припинення роботи.
Мінімальні норми соціального забезпечення, розділ VI і відповідні положення інших розділів названої Конвенції № 102 не застосовуються більше до члена Організації, який ратифікував цю Конвенцію № 121, від дати набирання нею чинності для нього.
Конвенція № 128 про допомоги по інвалідності, по старості і в разі втрати годувальника (прийнята 29 червня 1967 p.; набрала чинності 1 листопада 1969 р.) передбачає види зазначених допомог та механізм їх обчислення. Для національного пенсійного законодавства цікавими є стандарти МОП щодо пенсійного віку. Так, ст. 15 Конвенції встановлює: "Охоплюваним випадком є досягнення встановленого віку. Встановлений вік не перевищує 65 років. Проте компетентний орган влади може встановити більш високу вікову межу з належним урахуванням демографічних, економічних та соціальних критеріїв, підтверджуваних статистикою. Якщо встановлений вік дорівнює 65 рокам або старший, вік знижується за певних умов відносно осіб, котрі були зайняті на таких роботах, які для потреб надання допомоги по старості національне законодавство розглядає як важкі або шкідливі". Отже, МОП не тільки допускає пенсійний вік у 65 років, не тільки не розділяє його окремо для чоловіків та жінок, а й допускає встановлення більш високої вікової межі. Як, відомо, національне законодавство України передбачає різний вік виходу на пенсію для жінок і чоловіків — 55 і 60 років відповідно. А пропозиції щодо плавного підвищення пенсійного віку не були сприйняті Верховною Радою України при прийнятті Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Другою умовою призначення пенсії по старості є наявність 30-річного стажу сплати внесків або роботи за наймом або 20-річного стажу проживання в країні. Передбачено і мінімальний стаж сплати внесків або роботи за наймом — 15 років. За законодавством України передбачено мінімальний страховий стаж для призначення пенсії у солідарній системі — 5 років. Цікавим у плані порівняння нашого національного законодавства про пенсійне забезпечення є й положення ст. 31 Конвенції про те, що "виплата допомоги по інвалідності, по старості або у зв'язку з втратою годувальника може бути припинена за встановлених умов, коли одержувач займається діяльністю, що дає прибуток". Як відомо, законодавство України дозволяє одночасно отримувати пенсію і працювати. Важливим є й положення, згідно з яким пенсія не призначається у разі, якщо випадок, що охоплюється, настав внаслідок кримінального злочину, скоєного даною особою, або був умисно викликаний "серйозним проступком цією особи". Це принципове положення враховано в нашому законодавстві.
Виплату соціальних допомог у зв'язку з хворобою регламентує Конвенція про медичну допомогу та допомоги у випадку хвороби № 130 (Рекомендація до Конвенції від 25 червня 1969 p.). Держава, економіка та система медичного обслуговування якої не досягли достатнього розвитку, може шляхом мотивованої заяви, що супроводжує його документи про ратифікацію, скористатися можливістю зробити тимчасові винятки, що передбачено в підпункті і) пункту g) ст. 1, ст. 11, 14 і 20 і в параграфі 2 ст. 26. Будь-яка така заява має містити пояснення причин таких винятків. Проте за таких умов держава повинна у подальшому відповідно до умов такої заяви й наскільки дають можливість обставини надати докази, що вона: збільшує кількість працівників, що підлягають забезпеченню; розширює медичне обслуговування; збільшує термін виплати допомог у разі захворювання. Тобто має бути забезпечено поступальне збільшення рівня забезпечення.
До охоплених страхових випадків за ст. 7 належать такі:
а) потреба в медичному обслуговуванні лікувального і за встановлених умов потреба в медичному обслуговуванні профілактичного характеру;
б) непрацездатність внаслідок хвороби, пов'язана з призупиненням виплати заробітку згідно з тим, як вона визначається національним законодавством.
До осіб, що підлягають забезпеченню у разі настання випадку, передбаченого п. а) ст. 7, належать:
а) або всі, хто працює за наймом, включаючи учнів, а також їхні дружини та діти;
б) або встановлені категорії економічно активного населення, які становлять у загальній кількості не менше ніж 75 відсотків всього економічно активного населення, а також дружини та діти осіб, що належать до згаданих вище категорій;
с) або встановлені категорії жителів, що становлять у загальній кількості не менше ніж 75 відсотків усіх жителів.
Кожна держава, яка ратифікувала Конвенцію № 130, гарантує особам, що підлягають забезпеченню, відповідно до встановлених умов надання медичної допомоги лікувального або профілактичного характеру. Медична допомога, надається з метою збереження, відновлення або покращання здоров'я особи, що підлягає забезпеченню, а також її працездатності й здатності задовольняти свої особисті потреби.
Щодо обсягу поняття "медична допомога", то згідно зі ст. 1 термін "медична допомога" включає також пов'язані з нею послуги. Конкретизація цього положення передбачена ст. 13, де встановлено, що медична допомога щонайменше включає:
a) загальну лікарську допомогу, включаючи допомогу вдома;
b) допомогу, що надається спеціалістами стаціонарним або амбулаторним хворим, або допомога спеціалістів, яка може надаватися поза лікарнею;
с) видачу необхідних медикаментів за рецептом лікаря або іншого кваліфікованого спеціаліста;
d) госпіталізацію у разі необхідності;
є) стоматологічну допомогу, як це встановлено національним законодавством;
f) медичну реабілітацію, серед іншого надання ремонт і заміну протезів або ортопедичних пристроїв, як це встановлено національним законодавством.
Але якщо держава скористалася правом тимчасового винятку, то медична допомога має включати щонайменше:
а) загальну лікарську допомогу, включаючи по можливості відвідання вдома;
б) допомогу, що надається спеціалістами стаціонарним або амбулаторним хворим, і, наскільки це можливо, таку допомогу спеціалістів, яка надається поза лікарнями;
с) видачу необхідних медикаментів за рецептом лікаря або іншого кваліфікованого спеціаліста;
d) госпіталізацію у разі необхідності. Медична допомога надається протягом всієї тривалості страхового випадку.
Ставка допомоги, збільшена на суму будь-якої сімейної допомоги, що виплачується під час дії страхового випадку, становить для типового отримувача щонайменше 60 відсотків від загальної суми попередніх заробітків отримувача допомоги та суми будь-яких сімейних допомог, що виплачуються особі, яка підлягає забезпеченню і має однакову з типовим отримувачем кількість утриманців.
Цим положенням відповідає національне законодавство України. Відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах: 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років (тобто 60 % — це мінімальна межа); 80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років; 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років; 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, віднесеним до категорій 1—4 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Водночас допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) і не залежить від страхового стажу.