Стосовно розміру допомоги слід зауважити, що Конвенція № 130 дозволяє визначати його відповідно до встановленої шкали або відповідно до шкали, що визначається компетентним державним органом за встановленими правилами. При цьому розмір допомоги може бути скорочений лише настільки, наскільки інші кошти сім'ї отримувача перевищують встановлені значні суми або значні суми, що визначаються компетентним державним органом відповідно до встановлених правил, а загальна сума допомоги повинна бути достатньою для підтримання здоров'я і належного матеріального становища сім'ї отримувача.
Стаття 26 передбачає, що допомоги на випадок хвороби виплачуються протягом усієї тривалості страхового випадку, за умови, що тривалість виплати допомог може бути обмежена періодом не менше ніж 52 тижня в кожному випадку непрацездатності, як це може бути встановлено. Водночас, якщо держава скористалася правом тимчасових винятків, тривалість виплат допомог на випадок хвороби може бути обмежена періодом не менше ніж 26 тижнів у кожному випадку непрацездатності, як це може бути встановлено.
Виплата допомоги за Конвенцією може бути призупинена настільки, наскільки це встановлюється національним законодавством:
а) на весь час відсутності цієї особи на території держави;
б) на весь час, протягом якого ця особа отримує відшкодування внаслідок того самого страхового випадку від третьої сторони в межах розміру такого відшкодування;
с) якщо ця особа намагалася шляхом обману отримати таку допомогу; сі
д) якщо страховий випадок викликаний кримінальними діями цієї особи;
є) якщо страховий випадок викликаний серйозним і навмисним вчинком цієї особи;
f) якщо ця особа без поважної причини нехтує медичною допомогою, а також послугами служби медичної реабілітації, наданими в її розпорядження, або не дотримується правил, встановлених для перевірки наявності страхового випадку чи правил поведінки отримувачів допомог;
g) щодо допомог на випадок хвороби, протягом усього часу, поки ця особа перебуває на державному утриманні або на утриманні установи чи служби соціального забезпечення;
h) щодо допомог на випадок хвороби протягом часу, поки ця особа отримує іншу грошову допомогу із соціального забезпечення, крім сімейної допомоги, за умови, що частина допомоги, виплата якої призупинена, не перевищує розміру іншої допомоги (ст. 28 Конвенції № 130).
Цей перелік дещо узагальнено встановлено й у національному законодавстві. Зокрема згідно з Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ст. 27) виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за якої настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (ст. 36) допомога по тимчасовій непрацездатності не надається: у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби; за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; у разі тимчасової непрацездатні у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням; за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.
Кожна держава, що ратифікувала Конвенцію, повинна забезпечити на своїй території для осіб, що не є громадянами країни і зазвичай проживають або працюють у ній, рівноправність зі своїми громадянами стосовно права на допомоги, передбачені цією Конвенцією.
Конвенція № 130 є результатом перегляду Конвенції 1927 р. про страхування на випадок хвороби в промисловості та Конвенції 1927 р. про страхування на випадок хвороби працівників У сільському господарстві. Держави, що ратифікували цю конвенцію, не застосовують розділ III Конвенції № 102 1952 р. про мінімальні норми соціального забезпечення.
Слід зауважити, що допомога з тимчасової непрацездатності за законодавством України і медична допомога за Конвенцією № 130 — це різні речі. Національне законодавство поки що не має спеціального закону щодо медичного страхування. Проект такого закону кілька років перебуває на розгляді у Верховній Раді України. Таким чином, офіційно медична допомога надається безоплатно. Питання платності та безоплатності медичних послуг були предметом розгляду Конституційного Суду України (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти" (справа про платні медичні послуги) від 25 листопада 1998 р.; Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно" (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29 травня 2002 p.).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955 було затверджено Програму подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги. Згідно з постановою медична допомога — це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства. Перелік видів безоплатної медичної допомоги, які надаються державними та комунальними закладами охорони здоров'я включає: швидку та невідкладну — на догоспітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини; амбулаторно-поліклінічну; стаціонарну — у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленнями медико-соціальних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій; невідкладну стоматологічну допомогу (у повному обсязі — дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до трьох років); долікарську медичну допомогу сільським жителям; санаторно-курортну допомогу інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях; утримання дітей у будинках дитини; медико-соціальну експертизу втрати працездатності.
Безоплатна медична допомога перелічених видів подається дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні протоколи, стандарти), включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, апаратуру, лабораторні та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази.
Держава гарантує надання медичної допомоги, передбаченої державними цільовими програмами.
Обсяг медичної допомоги, що надається населенню безоплатно, розраховується на підставі нормативів подання амбулаторно-поліклінічної, стаціонарної і швидкої медичної допомоги, з розрахунку на 1 тис. осіб, протягом року одним закладом охорони здоров'я.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1138 у редакції постанови від 11 липня 2002 р. № 989 затверджений Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах.
Допомога по тимчасовій непрацездатності за українським законодавством надається лише застрахованим особам у системі соціального страхування і з юридичного боку виконує функцію заміщення тимчасово втраченого заробітку. З огляду на те, що розмір допомоги не збільшується, а навпаки, зменшується порівняно з розміром зарплати, в структурі такої соціальної допомоги відсутні кошти на оплату медичних послуг. Натомість практика свідчить про недотримання законодавства про безоплатність медичних послуг, а фактична їх вартість така, що ніяка допомога по тимчасовій непрацездатності не спроможна їх покрити. Таким чином, залишається актуальним питання про прискорення ухвалення законодавчого акта щодо медичного страхування, який має визначити фінансові джерела на потреби охорони здоров'я в Україні.
Серед конвенцій МОП у сфері соціального захисту важливе місце належить Конвенції № 118 про рівноправ'я громадян країни та іноземців і осіб без громадянства в галузі соціального забезпечення (прийнята 28 червня 1962 p.; набула чинності 25 квітня 1964 p.).
4.4. Європейська соціальна хартія (переглянута) і законодавство України про соціальний захист
В Європі джерелами міжнародно-правового регулювання є акти, прийняті Радою Європи і Європейським Союзом.