Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" у ст. З передбачає: "Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України". При цьому нічого не конкретизовано стосовно іноземців та осіб без громадянства. Це, вважаємо, недолік національного законодавства, оскільки реалізація цього права такими суб'єктами на практиці стикається з труднощами.
Не зважаючи на те, що найбільш сучасний Закон України "Про соціальні послуги" у ст. 6 встановлює рівні права для іноземців, осіб без громадянства, у тому числі біженців, у користуванні соціальними послугами, можна передбачити, що на практиці реалізація цього Закону викличе труднощі для трудящих-мігрантів. Визначення поняття соціальних послуг у зазначеному Законі надто широке, його не можна визнати досконалим, за такого підходу воно поглинає всі види соціального захисту, а це не узгоджується з іншими чинними законами у сфері соціального захисту. Адже кожний із видів соціального захисту регламентується спеціальним актом. Отже, для приведення законодавства у відповідність до вимог Хартії необхідно в кожному законодавчому акті чітко визначити правовий статус мігрантів, передусім передбачити право трудівників-мігрантів на соціальну допомогу у зв'язку з малозабезпеченістю.
Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного страхування України та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2004 р. та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Водночас у загальному пенсійному законодавстві не передбачено механізму зарахування страхового стажу для іноземців.
Україна уклала низку Угод щодо працевлаштування і соціального захисту громадян з Урядами інших держав: Російської Федерації (14 січня 1993 p.), Республікою Молдова (12 грудня 1993 p.), Республікою Польща (16 лютого 1994 p.), Литовською Республікою (28 березня 1995 p.), Республікою Білорусь (17 червня 1995 p.), Республікою Вірменія (17 червня 1995 p.), Латвійською Республікою (21 листопада 1995 р.), Чеською Республікою (21 березня 1996 p.), Соціалістичною Республікою В'єтнам (8 квітня 1996 p.). Також укладено Угоди щодо співробітництва в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів (СНД, 15 квітня 1994 p.), з незаконною міграцію (в рамках СНД, 6 березня 1998 p., ратифіковано Законом України від 17 березня 1999 р.) тощо.
Договірна Сторона також має турбуватися про надання необхідної допомоги і сприяння у транспортуванні до держави походження тіл трудящих-мігрантів у разі смерті внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Кожна Договірна Сторона гарантує трудящим-мігрантам режим, не менш сприятливий, ніж режим, що надається її власним громадянам у питаннях судочинства. Трудящі-мігранти мають право на тих самих умовах, що і громадяни країни перебування, на всебічний правовий та судовий захист їхньої особистості та їхнього майна, а також їхніх прав і інтересів; зокрема так само, як і громадяни, вони мають право на звернення у компетентні суди та адміністративні органи відповідно до законодавства приймаючої держави, а також право на отримання допомоги з боку будь-якої особи на їхній вибір, яка має право надавати таку допомогу згідно із законодавством цієї держави, наприклад у спорах з роботодавцями, членами їхніх сімей або третіми сторонами. Кожна Договірна Сторона повинна надавати трудящим-мігрантам правову допомогу на таких самих умовах, як і власним громадянам, а у випадку цивільного чи кримінального судочинства — можливість отримання допомоги усного перекладача, якщо вони не розуміють мову, що використовується у суді, або не розмовляють нею.
Проблема трудової міграції розглядається у комплексі міграційних процесів. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2003 р. № 1296 затверджено Програму регулювання міграційних процесів на 2003—2005 роки, де серед іншого передбачено створення правових і соціально-економічних засад регулювання трудової міграції та розвиток міжнародного співробітництва у сфері міграції. Передбачається розробка проектів нормативно-правових актів про врегулювання процесів трудової міграції та порядку використання в Україні іноземної робочої сили з метою захисту національного ринку праці, забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за її межами.
4.4.9. Право осіб похилого віку на соціальний захист (ст. 23).
Згідно зі ст. 23 Хартії право осіб похилого віку на соціальний захист має гарантуватися зобов'язаннями Сторін, самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями, вживати відповідних заходів або заохочувати відповідні заходи, зокрема для надання особам похилого віку можливості якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства, шляхом забезпечення достатніх ресурсів, які б давали їм змогу жити на задовільному рівні та брати активну участь у суспільному, соціальному і культурному житті; забезпечення інформації про послуги і програми, які є для осіб похилого віку, а також про можливості їх використання такими особами; надання таким особам можливості вільно обирати спосіб свого життя і незалежно жити у знайомому для них оточенні так довго, як вони забажають і зможуть, шляхом забезпечення житла, пристосованого до їхніх потреб і стану здоров'я, або шляхом надання належної допомоги для реконструкції їхнього житла; забезпечення медичного обслуговування та послуг, яких вимагає їхній стан здоров'я; забезпечення особам похилого віку, які проживають у будинках для престарілих, гарантії надання відповідної допомоги з повагою до їхнього особистого життя і гарантій участі у прийнятті рішень, що стосуються умов життя у їхньому будинку для престарілих.
Нині в Україні частка осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4 % і є однією з найвищих у світі.
Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р. № 3721-ХИ визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року. Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, надання різних видів допомоги шляхом: реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я; забезпечення пенсіями і допомогою; надання житла; створення умов для підтримання здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів. Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади і місцевого та регіонального самоврядування зобов'язані розробляти і здійснювати цільові державні галузеві та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку.
Законодавством України встановлюється необхідний рівень гарантій прав громадян похилого віку в усіх сферах життя суспільства. Законодавствостом передбачено, якщо міжнародним договором або угодою України встановлено більш високі вимоги щодо гарантій соціального захисту ветеранів праці та громадян похилого віку, ніж ті, які передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.
Громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами, яке додатково гарантується державними програмами зайнятості населення. Забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку. Відповідно до положень цього Закону були внесені зміни до ст. 40 Кодексу законів України про працю і скасовано п. 1-1, який передбачав таку підставу для розірвання трудового договору, як досягнення працівником пенсійного віку.