КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Поняття, ознаки та сутність права
ПЛАН
Стор.
Вступ 3
Розділ 1. Поняття права 5
1.1 Різноманітність підходів до розуміння права 5
1.2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття 8
3.1 Право як формальна рівність 19
3.2. Право як свобода 21
3.3 Право як справедливість 25
Висновки 28
Право, як і держава, належить до числа не тільки найважливіших, але і найскладніших суспільних явищ.
Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль в житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу на те, що воно не вичерпується одним яким-небудь визначенням. Право вживається щонайменше в двох значеннях. По-перше, право означає те, що „завжди є справедливим і добрим", тобто природне право. По-друге, право — це те, що „корисне комусь або всім в якій-небудь державі, як цивільне право".
У міру розвитку суспільства і держави у людей, звичайно, змінювалось і уявлення про право. З’явилася безліч різних правових ідей, теорій,думок. Проте початкові основи, закладені римськими юристами, особливо в такій галузі права, як цивільне, хоча і в модернізованому вигляді, але збереглися. В першу чергу це торкається таких правових інститутів, як власність, спадкоємство, купівля-продаж, і багатьох інших.
Слід зазначити, що багато інститутів римського права як своєрідне першоджерело постійно використовувалися і продовжують використовуватися при розробці цивільних кодексів і інших нормативно-правових актів і в інших країнах.
Повною мірою зберегли свою значущість і актуальність, наприклад, положення, сформульовані давньоримськими і старогрецькими юристами про нерозривний зв'язок права і справедливості, права і добра.
Будучи „регулюючою нормою політичного спілкування", право, як відзначав ще старогрецький мислитель Арістотель, повинне служити „критерієм справедливості". Для того, щоб знати, що таке право, писав давньоримський юрист Ульпіан, потрібно зрозуміти, з чим, з якими явищами воно зв'язано і звідки воно береться. Потрібно пам'ятати, перш за все, що
Як бачимо, питання праворозуміння є важливим, складним і багатоаспектним, воно завжди привертало до себе увагу не тільки юристів, а й філософів, соціологів, психологів.
Сьогодні воно є в центрі їхньої уваги і в Україні, де, з одного боку, конституційне проголошена правова держава, принцип верховенства права, а з другого боку, ще не подоланий правовий нігілізм, тобто спроба вирішення певних питань поза правом, а часом і всупереч йому.
Метою даної курсової роботи є спроба з'ясувати на основі опрацьованого наукового матеріалу суть поняття „право", його ознаки, розглянути напрямки історичного розвитку, збагнути його роль у врегулюванні суспільних відносин.
Розділ 1. Поняття права
1.1 Різноманітність підходів до розуміння права
Питання про те, що таке право, має для філософії права таке ж фундаментальне значення, як і питання "що таке істина" для філософи і людського пізнання в цілому. Адже й у випадку з правом мова теж йде про істину — про шукану правову істину, про істину стосовно до права. І саме тому, що мова йде про істину, питання "що таке право?" залишається актуальним і відкритої для подальших пошуків, незважаючи на безліч (минулих і сучасних) глибоких відповідей, що наближають до шуканої істини, але не вичерпних її і не завершальний процес пізнання.
З позицій сформульованого нами предмета філософії права істотне значення має та обставина, що у всіх відповідях на це фундаментальне питання з необхідністю присутня (чи усвідомлено фактично) такий визначальний для права-розуміння момент, як чи ототожнення розрізнення права і закону (офіційно встановленого, діючого, "позитивного" права Власне цей момент чи розрізнення ототожнення права і закону і позначає принципова відмінність між двома протилежними типами праворозуміння, які можна назвати відповідно юридичним і легістським [13, с.163].
Власне кажучи саме для юридичного праворозуміння питання "що таке право?" є справжнім питанням, дійсною проблемою. Для легістського ж підходу такого питання в справжньому змісті не існує, оскільки для нього право — це вже офіційно дане, діюче, позитивне право. У легізмі тут немає проблем, у нього є лише труднощі з визначенням (дефініцією) того, що вже є і відомо як право Труднощі ці головним чином полягають в тому, що визначення позитивного права (як визначена погоджена, несуперечлива, узагальнена характеристика мінливого і суперечливого емпіричного матеріалу діючого права) повинне і відповідати обумовленому об'єкту, і разом з тим бути вільним від його протиріч, виключень і особливостей, що саме й істотні для діючого права. Звідси і та велика обережність, з якою римські юристи відносилися до визначень І узагальнених характеристик діючого права і його інститутів [15, с.134].
Виділення на основі розрізнення права і закону двох типів праворозуміння (юридичного і легістського), що охоплюють усі можливі трактування права, включаючи і різні колишні і сучасні філолофсько-правові концепції поняття права, не означає, звичайно, заперечення значних розходжень між різними підходами і концепціями усередині самих цих типів праворозуміння. Цю обставини необхідно особливо відзначити в зв'язку з розповсюдженим забобоном, начебто будь-який варіант розрізнення права і закону носить природно-правовий характер і виходить з визнання тієї чи іншої версії природного права. Насправді право в його розрізненні з законом -— це не обов'язково саме природне право, так що природно-правова концепція — лише окремий випадок (історично найбільш розповсюджений, але далеко не єдиний) юридичного типу праворозуміння, подібно тому як розрізнення природного права і позитивного права — теж лише одна з багатьох можливих версій розрізнення права і закону.
Це лише з погляду легістського праворозуміння, що зводить право до закону і вважає правом лише позитивне право (звідси і "юридичний позитивізм" як одне з історичних найменувань цього типу трактування права, хоча точніше було б говорити тут про "легістський позитивізм"), право в його розрізненні з позитивним правом — це "природне право"
Але в самих непозитивістських варіантах праворозуміння право (у його розрізненні з законом) позначається в різних концепціях по-різному як природне право, як "природа речей", як "розумне право", як "філософське право", як "ідея права" і т.д. Також і закон (у його розрізненні з правом) позначається то як "волеустановче право", то як "офіційне право", то як "позитивне право" і т. д.
Під усією цією термінологічною розмаїтістю лежить ідея, зміст якого ми формулюємо як розрізнення і співвідношення права і закону [3, с.121]. Мова при цьому йде не тільки про термінологічну уніфікацію понятійного словника різних підходів до права, але і, що більш істотно, про переосмислення цих різних підходів з нової позиції, під новим кутом зору й у новій їхній якості — як різних варіантів одного (юридичного) типу праворозуміння, як специфічних концепцій (часток випадків) у рамках загальної для них усієї теорії розрізнення і співвідношення права і закону, як окремих напрямків розробки власне кажучи єдиного предмета філософії права.
Для юридичного праворозуміння право це не просто довільне і суб'єктивне владне веління, а щось об'єктивне і самостійне, що володіє своєї (незалежною) власною природою, своєю сутністю і своєю специфікою, словом — своїм принципом. Цим принципом права є принцип формальної рівності, що виражає суть й особливості права, його відмінність від інших соціальних явищ, норм і регуляторів.
Право, яке мається на увазі лібертарним праворозумінням, — це вираження змісту і принципу правової свободи індивідів і, отже, вихідної основи і відмінної риси всякого права, тобто це лише необхідний мінімум права, те, без чого немає і не може бути права взагалі, у тому числі і правовому законі [11, c. 206].
Більш конкретно зміст і особливості лібертарної концепції праворозуміння (у її співвідношенні з природноправовимпідходом) можна пояснити, наприклад, у контексті характеристики "позитивного права" при соціалізмі. З позицій лібертарного праворозуміння, що є саме строго юридичним підходом (і взагалі мінімальною вимогою будь-якого власне юридичного підходу), ясно, що законодавство при соціалізмі — це неправове законодавство; відповідно й у так називаного "соціалістичного права" відсутня мінімально необхідна якість права, представлена в правовому принципі формальної рівності і свободи індивідів.
Однак така констатація зовсім не означає, начебто, згідно лібертарному праворозумінню, при соціалізмі в розрізненні і протистоянні з неправовим законодавством (і неправому) фактично мається, але не визнається якесь реально наявне "сьогодення" право. Лібертарна концепція — це новий самостійний напрямок у новій загальній теорії розрізнення права і закону, а зовсім не пристосований до умов соціалізму різновид природного права в його співвідношенні із соціалістичним законодавством (позитивним "соціалістичним правом"). Інакше кажучи, лібертарна концепція й природно-правова концепція — це різні напрямки розрізнення права і закону, що володіють як загальними, так і специфічними характеристиками.
Специфіка лібертарної концепції складається, зокрема, у тім, що в ній немає властивого природно-правовим представленням дуалізму одночасно діючих систем "правильного" (ідеального, належного, природного і т.д.) права і "неправильного" права. Насправді при соціалізмі (також згідно лібертарного праворозуміння) фактично є і діє (причому так, як воно і може діяти) лише так зване "соціалістичне право" (тобто радянське законодавство), що не тільки не є правом, але і (з урахуванням об'єктивних реалій соціалізму) не може бути таким.