129 [49] Документ Паризької наради Конференції з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ (1989); [109] п. 28 Кодексу поведінки, який торкається військово-політичних аспектів безпеки (НБСЄ, 1994); [48] п. 18 Документа Копенгагенської наради з людських вимірів НБСЄ (1990); [365] § 2 ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права; [280] п. «і»13 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1396 (1999) "З релігії та демократії".
38
Вищевказані складники свободи віровизнання та свободи віросповідання схематично відображені на рис. 2.2.
Складники (можливості) свободи віровизнання людини
сповідувати свою релігію чи переконання
здобувати релігійну та (або) світську освіту
утримання від дій, несумісних з релігійними чи іншими переконаннями
Складники (можливості) свободи віросповідання людини
утримання від дій, несумісних з релігійними чи іншими переконаннями
Рис. 2.2. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини
39
Проаналізувавши складники свободи віровизнання та свободи віросповідання людини, можемо констатувати, що центральне місце серед них займає право сповідувати якусь релігію чи інші переконання. Це також відображено і в термінологічному звучанні свободи віросповідання людини. Однак, наголосимо ще раз, що крім права сповідувати якусь релігію чи інші переконання, свобода віросповідання включає й інші складники (можливості). Використавши їх, можемо конкретизувати вищенаведене поняття свободи віросповідання людини. Відповідно, свобода віросповідання як загальносоціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти такі діяння, за допомогою яких приймаються, змінюються та сповідуються релігійні або інші переконання.
Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання як за-гальносоціальних явищ, крім вищевказаних елементів, включає і зв'язки між ними. Так, наприклад, право людини сповідувати релігію зумовлює можливість утримуватися від окремих дій, які несумісні з її релігійними переконаннями. Також право сповідувати релігію є "поштовхом" для здобуття релігійної освіти. Зміна ж релігійних чи інших переконань тягне за собою і право їх сповідування чи, навпаки, несповідування. Прикладів таких зв'язків між структурними елементами свободи віровизнання та свободи віросповідання можна наводити багато.
Вищенаведені складники свободи віровизнання та свободи віросповідання можуть бути об'єднані та згруповані за певними ознаками:
І. За кількісним складом носіїв: можливості окремих людей; можливості спільнот (релігійних організацій, національних меншин). ІІ. За специфікою суб'єктного складу: можливості, які є загальнолюдськими у вузькому розумінні, тобто необхідні будь-якій категорії людей; можливості окремих категорій людей (дітей, військовослужбовців, засуджених та інших).
Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити наступні висновки:
1. Свобода віровизнання як загальносоціальне (природне) право людини - це можливість людини вільно обирати об'єкт своєї віри і визначати власне внутрішнє ставлення до нього.
2. Свобода віросповідання як загальносоціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти певні дії або утримуватися від їх вчинення, за допомогою чого об'єктивується її віровизнання. Конкретизуючи, можемо відзначити, що свобода віросповідання як загально-соціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти такі діяння, за допомогою яких приймаються, змінюються та сповідуються релігійні або інші переконання.
3. Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання як природних прав людини - це система елементів (можливостей, котрі ві
40
дображають змістовну конкретизацію зазначених прав), а також зв'язки між ними. Структурні елементи (можливості) свободи віровизнання, а також зв'язки між ними стосуються лише внутрішньої (психічної) сфери людини. Зовнішній же їх прояв становить структуру свободи віросповідання. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як загальносоціальних (природних) явищ відображено в міжнародних (як універсальних, так і регіональних) актах з прав людини.
4. Так, до структурних елементів свободи віровизнання та свободи віросповідання як загальносоціальних явищ належать такі можливості людини:
а) приймати певну релігію чи інші переконання;
б) змінювати свої релігійні чи інші переконання;
в) сповідувати якусь релігію чи інші переконання;
г) здобувати релігійну та (або) світську освіту;
д) утримуватися від окремих дій, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями. Ця можливість, однак, не відображена в такому звучанні у міжнародних актах з прав людини. У них передбачені лише можливості: відмови від військової служби із правом заміни її альтернативною; утримання від певних дій щодо одягу, їжі, релігійних свят (з можливістю відповідного звільнення з роботи). Проте зазначений елемент свободи віровизнання та свободи віросповідання може включати в себе ще й інші права (наприклад, можливість відмови від науково обгрунтованого медичного лікування, від складання присяги та інші).
Крім вищевказаних елементів, свобода віровизнання включає також ще один - можливість мати власні релігійні чи інші переконання. Однак таке право не є складником свободи віросповідання, оскільки стосується лише внутрішньої (психічної) сфери особи.
41
РОЗДІЛ 3
СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ ЛЮДИНИ ЯК СУБ'ЄКТИВНЕ ЮРИДИЧНЕ ПРАВО: ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА. МЕХАНІЗМ І СТАДІЇ ЙОГО ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА)
У даному розділі аналізуються принципи законодавства України щодо свободи віросповідання людини; подається визначення поняття свободи віросповідання як суб'єктивного юридичного права і розкривається його структура. Розглянуто механізм і стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні.
3.1. Принципи законодавства щодо свободи віросповідання
Кожна демократична держава прагне втілити у національному законодавстві загальнолюдські цінності, надбання, котрі закріплено в міжнародних актах з прав людини, в актах окремих держав чи інших джерелах (наприклад, у Біблії). Відповідно до цього, й Україна, ставши на шлях формування правової держави, радикально активізувала процес визнання прав людини й ефективізації юридичних засобів їх реалізації, охорони та захисту. Одним із таких - загальносоціальних за генезисом й існуванням - прав людини є її свобода віросповідання.
У системі законодавства України з питань прав людини і громадянина важливе місце займають закони про свободу віросповідання та релігійні організації. Правову основу діяльності релігійних організацій становлять Конституція України, яка проголошує, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), та Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 р. У низці інших нормативно-правових актів визначені юридичні засоби реалізації, охорони і захисту свободи вибору світогляду та віросповідання, а також окремих її елементів (можливостей), зокрема таких, як право на світську та релігійну освіту, право на альтернативну (невійськову)
42
службу [252, 233] 1 30. Крім того, згідно зі ст. 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість котрих надана Верховною Радою України і в яких, зокрема, також закріплюється свобода світогляду та віросповідання. До них належать, насамперед, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 18) та Конвенція про захист прав людини і основних свобод (ст. 9). Отже, можна стверджувати, що в системі законодавства України досить чітко викристалізовується та його ділянка, котра торкається свободи віросповідання та релігійних організацій. Можна констатувати існування комплексного (міжгалузевого) інституту законодавства, який є основою юридичного механізму забезпечення свободи світогляду і віросповідання.
Законодавство України про свободу віросповідання та релігійні організації базується на наступних міжгалузевих принципах (засадах):
1. Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії (ст. 24 Конституції України, ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Згідно з цим принципом, громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях суспільного життя незалежно від їх ставлення до релігії. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних або інших переконань. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. У деяких історичних національних документах указаний принцип також проголошується. Наприклад, у Конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольности УНР) від 29 квітня 1918 р. закріплено, що "громадяни в УНР рівні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, віра... не дають ніяких привілеїв в них" (п.12). Цей принцип проголошується і в нормативно-правових актах багатьох держав [145, 134, 353]131. Наприклад, у законодавстві Польської Республіки передбачено, що "громадяни, віруючі різних віросповідань та невіруючі, мають рівні права в житті держави у політичній, господарській, суспільній і культурній сферах"[398]132. У документах Католицької Церкви також прослідковується принцип рівноправності громадян
130 [252] Закон України "Про освіту" (в редакції Закону від 23.03.1996 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 21. - Ст. 84; [233] Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" (в редакції від 18.02.1999 р.) // Урядовий кур'єр - 1999. - 18 березня; Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 10.11.1999 р. № 2066 // Урядовий кур'єр - 1999. - 8 грудня.