Смекни!
smekni.com

Свобода віросповідання - юридичне забезпечення в Україні (Ярмол) (стр. 11 из 50)

129 [49] Документ Паризької наради Конференції з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ (1989); [109] п. 28 Кодексу поведінки, який торкається військово-політичних аспектів безпеки (НБСЄ, 1994); [48] п. 18 Документа Копенгагенської наради з людських вимірів НБСЄ (1990); [365] § 2 ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права; [280] п. «і»13 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1396 (1999) "З релігії та демократії".

38

Вищевказані складники свободи віровизнання та свободи віроспо­відання схематично відображені на рис. 2.2.

Складники (можливості) свободи віровизнання людини

сповідувати свою релігію чи переконання

здобувати релігійну та (або) світську освіту

утримання від дій, несумісних з релігійними чи іншими переконаннями

Складники (можливості) свободи віросповідання людини

утримання від дій, несумісних з релігійними чи іншими переконаннями

Рис. 2.2. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини

39

Проаналізувавши складники свободи віровизнання та свободи вірос­повідання людини, можемо констатувати, що центральне місце серед них займає право сповідувати якусь релігію чи інші переконання. Це також ві­дображено і в термінологічному звучанні свободи віросповідання люди­ни. Однак, наголосимо ще раз, що крім права сповідувати якусь релігію чи інші переконання, свобода віросповідання включає й інші складники (можливості). Використавши їх, можемо конкретизувати вищенаведене поняття свободи віросповідання людини. Відповідно, свобода віроспо­відання як загальносоціальне (природне) право людини - це можли­вість людини вчиняти такі діяння, за допомогою яких приймаються, змі­нюються та сповідуються релігійні або інші переконання.

Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання як за-гальносоціальних явищ, крім вищевказаних елементів, включає і зв'яз­ки між ними. Так, наприклад, право людини сповідувати релігію зумов­лює можливість утримуватися від окремих дій, які несумісні з її релігій­ними переконаннями. Також право сповідувати релігію є "поштовхом" для здобуття релігійної освіти. Зміна ж релігійних чи інших переконань тягне за собою і право їх сповідування чи, навпаки, несповідування. Прикладів таких зв'язків між структурними елементами свободи віро­визнання та свободи віросповідання можна наводити багато.

Вищенаведені складники свободи віровизнання та свободи віроспо­відання можуть бути об'єднані та згруповані за певними ознаками:

І. За кількісним складом носіїв: можливості окремих людей; мож­ливості спільнот (релігійних організацій, національних меншин). ІІ. За специфікою суб'єктного складу: можливості, які є загальнолюдськими у вузькому розумінні, тобто необхідні будь-якій категорії людей; мож­ливості окремих категорій людей (дітей, військовослужбовців, засудже­них та інших).

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити наступні висновки:

1. Свобода віровизнання як загальносоціальне (природне) право лю­дини - це можливість людини вільно обирати об'єкт своєї віри і визна­чати власне внутрішнє ставлення до нього.

2. Свобода віросповідання як загальносоціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти певні дії або утримуватися від їх вчинення, за допомогою чого об'єктивується її віровизнання. Конкре­тизуючи, можемо відзначити, що свобода віросповідання як загально-соціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти такі діяння, за допомогою яких приймаються, змінюються та сповід­уються релігійні або інші переконання.

3. Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання як природних прав людини - це система елементів (можливостей, котрі ві­

40

дображають змістовну конкретизацію зазначених прав), а також зв'язки між ними. Структурні елементи (можливості) свободи віровизнання, а також зв'язки між ними стосуються лише внутрішньої (психічної) сфе­ри людини. Зовнішній же їх прояв становить структуру свободи вірос­повідання. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як загальносоціальних (природних) явищ відображено в між­народних (як універсальних, так і регіональних) актах з прав людини.

4. Так, до структурних елементів свободи віровизнання та свободи віросповідання як загальносоціальних явищ належать такі можливості людини:

а) приймати певну релігію чи інші переконання;

б) змінювати свої релігійні чи інші переконання;

в) сповідувати якусь релігію чи інші переконання;

г) здобувати релігійну та (або) світську освіту;

д) утримуватися від окремих дій, несумісних із релігійними чи ін­шими переконаннями. Ця можливість, однак, не відображена в такому звучанні у міжнародних актах з прав людини. У них передбачені лише можливості: відмови від військової служби із правом заміни її альтер­нативною; утримання від певних дій щодо одягу, їжі, релігійних свят (з можливістю відповідного звільнення з роботи). Проте зазначений еле­мент свободи віровизнання та свободи віросповідання може включати в себе ще й інші права (наприклад, можливість відмови від науково об­грунтованого медичного лікування, від складання присяги та інші).

Крім вищевказаних елементів, свобода віровизнання включає також ще один - можливість мати власні релігійні чи інші переконання. Однак таке право не є складником свободи віросповідання, оскільки стосуєть­ся лише внутрішньої (психічної) сфери особи.

41


РОЗДІЛ 3

СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ ЛЮДИНИ ЯК СУБ'ЄКТИВНЕ ЮРИДИЧНЕ ПРАВО: ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА. МЕХАНІЗМ І СТАДІЇ ЙОГО ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА)

У даному розділі аналізуються принципи законодавства України щодо свободи віросповідання людини; подається визначення поняття свободи віросповідання як суб'єктивного юридичного права і розкри­вається його структура. Розглянуто механізм і стадії юридичного забез­печення свободи віросповідання людини в Україні.

3.1. Принципи законодавства щодо свободи віросповідання

Кожна демократична держава прагне втілити у національному зако­нодавстві загальнолюдські цінності, надбання, котрі закріплено в між­народних актах з прав людини, в актах окремих держав чи інших дже­релах (наприклад, у Біблії). Відповідно до цього, й Україна, ставши на шлях формування правової держави, радикально активізувала процес визнання прав людини й ефективізації юридичних засобів їх реалізації, охорони та захисту. Одним із таких - загальносоціальних за генезисом й існуванням - прав людини є її свобода віросповідання.

У системі законодавства України з питань прав людини і громадя­нина важливе місце займають закони про свободу віросповідання та релігійні організації. Правову основу діяльності релігійних організа­цій становлять Конституція України, яка проголошує, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), та Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 р. У низці інших нормативно-правових актів визначені юридичні засоби реалі­зації, охорони і захисту свободи вибору світогляду та віросповідання, а також окремих її елементів (можливостей), зокрема таких, як право на світську та релігійну освіту, право на альтернативну (невійськову)

42

службу [252, 233] 1 30. Крім того, згідно зі ст. 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість котрих надана Верховною Радою України і в яких, зокрема, також закріплюється свобода світогляду та віросповідання. До них належать, насамперед, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 18) та Конвенція про захист прав людини і основних свобод (ст. 9). Отже, можна стверджувати, що в системі законодавства України досить чітко викристалізовується та його ділянка, котра торкається свободи віросповідання та релігійних організацій. Можна констатувати існування комплексного (міжгалузе­вого) інституту законодавства, який є основою юридичного механізму забезпечення свободи світогляду і віросповідання.

Законодавство України про свободу віросповідання та релігійні ор­ганізації базується на наступних міжгалузевих принципах (засадах):

1. Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії (ст. 24 Конституції України, ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Згідно з цим принципом, громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях суспільного життя незалежно від їх ставлення до релігії. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних або інших переконань. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. У деяких історичних національних документах указаний принцип також прого­лошується. Наприклад, у Конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольности УНР) від 29 квітня 1918 р. закріплено, що "громадяни в УНР рівні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, віра... не дають ніяких привілеїв в них" (п.12). Цей принцип проголошується і в нормативно-правових актах ба­гатьох держав [145, 134, 353]131. Наприклад, у законодавстві Польської Республіки передбачено, що "громадяни, віруючі різних віросповідань та невіруючі, мають рівні права в житті держави у політичній, господар­ській, суспільній і культурній сферах"[398]132. У документах Католиць­кої Церкви також прослідковується принцип рівноправності громадян

130 [252] Закон України "Про освіту" (в редакції Закону від 23.03.1996 р.) // Відомості Верхо­вної Ради України. - 1996. - № 21. - Ст. 84; [233] Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" (в редакції від 18.02.1999 р.) // Урядовий кур'єр - 1999. - 18 березня; Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону Укра­їни "Про альтернативну (невійськову) службу" від 10.11.1999 р. № 2066 // Урядовий кур'єр - 1999. - 8 грудня.