Смекни!
smekni.com

Свобода віросповідання - юридичне забезпечення в Україні (Ярмол) (стр. 15 из 50)

157 [361]Форостюк О.Д. Правове регулювання державно-церковних відносин у радянській Укра­їні в 1917-1941 роках (на матеріалі Донецького регіону): Автореф. дис... канд. юрид наук: 12.00.01./ Київський нац. ун-тет ім. Т. Шевченка. - К., 2001. - 20 с.; [305] Див. також: Рот А. Релігія в Румунії: посттоталітарний ландшафт // Людина і світ. - 1999. - № 7. - С. 7-8.; [206] Паращевін М. Церква в суспільстві: масштаби впливу // Людина і світ. - 2000. - № 5. - С. 49.

158 [301] Робберс Герхард. Государство и церковь в Федеративной Республике Германия // Модели церковно-государственньх отношений стран Западной Европь и США / Под общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украиньї. - 1996. - С. 111.; [62] Див. також: Єленський В. Рейнські уроки. (Православні вивчають німецький досвід відносин між Церквою, державою і суспільством) // Людина і світ. - 1999. - № 3-4. - С. 4.

159 [25] Бусбі Лі. Американська модель церковно-державних відносин: здобутки і проблеми // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжна­родний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнав­ства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 30.

54

іноземні релігійні організації користуються такими ж правами, як і аме­риканські церкви. Уряди штатів забезпечують для релігійних організацій, так само як і для інших юридичних осіб, можливість одержати статус громадського об'єднання. Взагалі, правові характеристики релігійної ор­ганізації ті самі, що й світської. Однак у жодному із штатів реєстрація релігійних організацій не є обов'язковою [25]160. В Україні, як уже зазна­чалося, практикується модель відокремлення церкви (релігійних органі­зацій) і держави.

7. Відокремлення школи від церкви і релігійних організацій (ч. 3

ст. 35 Конституції України, ст. 6 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 9 Закону України "Про освіту" (в редакції 1996 р.). Суть цього принципу детально розкрито в підрозділі 4.5. монографії.

3.2. Поняття та структура суб'єктивного юридичного права на свободу віросповідання людини

У Конституції України (ст. 35) та Законі України "Про свободу сові­сті та релігійні організації" проголошуються й розкриваються зміст та структура свободи віросповідання людини. У низці інших нормативно-правових актів визначені юридичні засоби реалізації, охорони та захисту цього права людини, а також окремих його елементів (можливостей).

У Конституції України закріплено, що "кожен має право на свобо­ду світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність" (ч. 1 ст. 35). "Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я моральності населення або захисту прав і свобод інших лю­дей" (ч. 2 ст. 35). "Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою" (ч. 4 ст. 35). Також у Конституції України проголошується, що "кожен має право на освіту" (ст. 52). А це, на нашу думку, також входить до змісту свободи віросповідання людини.

160 [25] Бусбі Лі. Американська модель церковно-державних відносин: здобутки і проблеми // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжна­родний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнав­ства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 31.

55

У Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі -Закон України) проголошується, що "кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не спо­відувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання" (ч. 1 ст. 3).

У цьому ж Законі України закріплюється, що "батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою, мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії" (ч. 3 ст. 3), а також передбачено, що "громадяни можуть навчатися релігій­ного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання".

У вказаному Законі України проголошується також, що ніхто не може з мотивів релігійних переконань ухилятися від виконання своїх конституційних обов'язків. Допускається, однак, заміна виконання од­ного обов'язку іншим з мотивів переконань, щоправда, лише у випад­ках, передбачених законодавством України.

Проаналізувавши зміст та структуру свободи віросповідання люди­ни, на основі вищевказаних нормативно-правових актів України може­мо стверджувати про наступне: [390, 383, 392]161

По-перше, формулювання цього права людини в Конституції України та Законі України не однакове, тому необхідно внести зміни до Закону України й гарантувати в ньому кожному (а не лише громадянам України) свободу сві­тогляду та віросповідання, як це проголошено в Конституції України.

Однак, як уже обгрунтовувалося вище, найбільш вдалим формулю­ванням розглядуваного права є свобода віросповідання як можливість людини приймати, змінювати, сповідувати, здобувати релігійні або інші переконання, а також утримуватися від тих дій, які несумісні з ними.

По-друге, елементи свободи віросповідання конкретизовані і повніше роз­криті в Законі України. Так, у ньому закріплені наступні складники свободи віросповідання людини, які не знайшли свого відображення в Конституції України: право приймати і змінювати релігійні або інші переконання за своїм вибором; право на релігійну освіту; право на заміну виконання одного обов'яз­ку іншим з мотивів переконань у випадках, передбачених законодавством.

161 [390] Ярмол Л. Свобода віровизнання людини: поняття, елементи, законодавче закріплення // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 115-122; [383] Ярмол Л. Елементи та юридичний механізм забезпечення свободи віровизнання людини в Україні // Актуальні пробле­ми правознавства. - Тернопіль: ЮІ ТАНГ. - 2001. - С. 171-174; [392] Ярмол Л. Юридичні гарантії здійснення конституційного права громадян України на вибір світогляду і віровизнання // ЗшоЬоСу ]Ьу\маІеІзкіе V/ Роїзсе і па ІІкгаіпу - гіесгушізіозс і регзрекіуму. 2езгу(у паикоше пг. 6. - РгіетузІ, 2001. - с. 217-227.

56

Право мати релігію або інші переконання належить до внутрішньої сфери особи, має загальносоціальну природу і тому не залежить від нормативного закріплення. Можливо, саме з цих міркувань у Конститу­ції України воно не відображене.

Однак такі елементи свободи віросповідання людини, як право при­ймати релігійні чи інші переконання, змінювати (слід уточнити) свої релігійні або інші переконання та право на релігійну освіту, необхідно закріпити і в Конституції України (ст. 35).

Право на заміну виконання одного юридичного обов'язку іншим з мотивів релігійних чи інших переконань, як це проголошено в Законі України, на наш погляд, також входить у структуру свободи віроспові­дання. Однак у Законі України не конкретизуються ці випадки заміни, на відміну від Конституції України, згідно з якою, як уже зазначалося, до­зволяється тільки заміна військового обов'язку на альтернативну служ­бу. Проте можливі й інші ситуації, коли релігійні чи інші переконання людей потребуватимуть заміни виконання одних юридичних обов'язків іншими. Приклади таких випадків наводяться в підрозділі 4.6. роботи.

Отже, на наш погляд, у Конституції України доцільно закріпити по­ложення про те, що звільнення від юридичних обов'язків перед дер­жавою або заміна їх альтернативними з мотивів релігійних та інших переконань допускається лише у випадках, прямо передбачених зако­нодавством України. Сам же перелік можливостей заміни юридичних обов'язків чи звільнення від них з мотивів релігійних та інших пере­конань повинен бути відображений у Законі України.

Свобода поширення релігійних та інших переконань (а не лише релі­гійних або атеїстичних, як це вказано в Законі України), на нашу думку, охоплюється свободою сповідування будь-якої релігії або несповідуван-ня жодної, оскільки зазначені права відображають зовнішнє ставлення людини до обраного об'єкта віри і, крім того, містять, інші можливості, а саме: здійснювати релігійні обряди, культи та інші.

По-третє, проаналізувавши структуру свободи віросповідання, яка розкривається в Конституції України і Законі України, можемо ствер­джувати, що елементами цього права людини є такі можливості:

- мати релігію або переконання;

- приймати релігію або переконання;

- змінювати релігію або переконання;

- сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релігію або не сповідувати ніякої; відправляти релігійні культи, ритуальні обряди, відкрито виражати і вільно поширювати релігійні або атеїстичні пере­конання, вести релігійну діяльність;

- здобувати релігійну та світську освіту;

57

- вимагати заміни виконання одного юридичного обов'язку іншим з мотивів переконань (зокрема заміни військової служби альтернативною та інші).