157 [361]Форостюк О.Д. Правове регулювання державно-церковних відносин у радянській Україні в 1917-1941 роках (на матеріалі Донецького регіону): Автореф. дис... канд. юрид наук: 12.00.01./ Київський нац. ун-тет ім. Т. Шевченка. - К., 2001. - 20 с.; [305] Див. також: Рот А. Релігія в Румунії: посттоталітарний ландшафт // Людина і світ. - 1999. - № 7. - С. 7-8.; [206] Паращевін М. Церква в суспільстві: масштаби впливу // Людина і світ. - 2000. - № 5. - С. 49.
158 [301] Робберс Герхард. Государство и церковь в Федеративной Республике Германия // Модели церковно-государственньх отношений стран Западной Европь и США / Под общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украиньї. - 1996. - С. 111.; [62] Див. також: Єленський В. Рейнські уроки. (Православні вивчають німецький досвід відносин між Церквою, державою і суспільством) // Людина і світ. - 1999. - № 3-4. - С. 4.
159 [25] Бусбі Лі. Американська модель церковно-державних відносин: здобутки і проблеми // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 30.
54
іноземні релігійні організації користуються такими ж правами, як і американські церкви. Уряди штатів забезпечують для релігійних організацій, так само як і для інших юридичних осіб, можливість одержати статус громадського об'єднання. Взагалі, правові характеристики релігійної організації ті самі, що й світської. Однак у жодному із штатів реєстрація релігійних організацій не є обов'язковою [25]160. В Україні, як уже зазначалося, практикується модель відокремлення церкви (релігійних організацій) і держави.
7. Відокремлення школи від церкви і релігійних організацій (ч. 3
ст. 35 Конституції України, ст. 6 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 9 Закону України "Про освіту" (в редакції 1996 р.). Суть цього принципу детально розкрито в підрозділі 4.5. монографії.
3.2. Поняття та структура суб'єктивного юридичного права на свободу віросповідання людини
У Конституції України (ст. 35) та Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" проголошуються й розкриваються зміст та структура свободи віросповідання людини. У низці інших нормативно-правових актів визначені юридичні засоби реалізації, охорони та захисту цього права людини, а також окремих його елементів (можливостей).
У Конституції України закріплено, що "кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність" (ч. 1 ст. 35). "Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я моральності населення або захисту прав і свобод інших людей" (ч. 2 ст. 35). "Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою" (ч. 4 ст. 35). Також у Конституції України проголошується, що "кожен має право на освіту" (ст. 52). А це, на нашу думку, також входить до змісту свободи віросповідання людини.
160 [25] Бусбі Лі. Американська модель церковно-державних відносин: здобутки і проблеми // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 31.
55
У Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі -Закон України) проголошується, що "кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання" (ч. 1 ст. 3).
У цьому ж Законі України закріплюється, що "батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою, мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії" (ч. 3 ст. 3), а також передбачено, що "громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання".
У вказаному Законі України проголошується також, що ніхто не може з мотивів релігійних переконань ухилятися від виконання своїх конституційних обов'язків. Допускається, однак, заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань, щоправда, лише у випадках, передбачених законодавством України.
Проаналізувавши зміст та структуру свободи віросповідання людини, на основі вищевказаних нормативно-правових актів України можемо стверджувати про наступне: [390, 383, 392]161
По-перше, формулювання цього права людини в Конституції України та Законі України не однакове, тому необхідно внести зміни до Закону України й гарантувати в ньому кожному (а не лише громадянам України) свободу світогляду та віросповідання, як це проголошено в Конституції України.
Однак, як уже обгрунтовувалося вище, найбільш вдалим формулюванням розглядуваного права є свобода віросповідання як можливість людини приймати, змінювати, сповідувати, здобувати релігійні або інші переконання, а також утримуватися від тих дій, які несумісні з ними.
По-друге, елементи свободи віросповідання конкретизовані і повніше розкриті в Законі України. Так, у ньому закріплені наступні складники свободи віросповідання людини, які не знайшли свого відображення в Конституції України: право приймати і змінювати релігійні або інші переконання за своїм вибором; право на релігійну освіту; право на заміну виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань у випадках, передбачених законодавством.
161 [390] Ярмол Л. Свобода віровизнання людини: поняття, елементи, законодавче закріплення // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 115-122; [383] Ярмол Л. Елементи та юридичний механізм забезпечення свободи віровизнання людини в Україні // Актуальні проблеми правознавства. - Тернопіль: ЮІ ТАНГ. - 2001. - С. 171-174; [392] Ярмол Л. Юридичні гарантії здійснення конституційного права громадян України на вибір світогляду і віровизнання // ЗшоЬоСу ]Ьу\маІеІзкіе V/ Роїзсе і па ІІкгаіпу - гіесгушізіозс і регзрекіуму. 2езгу(у паикоше пг. 6. - РгіетузІ, 2001. - с. 217-227.
56
Право мати релігію або інші переконання належить до внутрішньої сфери особи, має загальносоціальну природу і тому не залежить від нормативного закріплення. Можливо, саме з цих міркувань у Конституції України воно не відображене.
Однак такі елементи свободи віросповідання людини, як право приймати релігійні чи інші переконання, змінювати (слід уточнити) свої релігійні або інші переконання та право на релігійну освіту, необхідно закріпити і в Конституції України (ст. 35).
Право на заміну виконання одного юридичного обов'язку іншим з мотивів релігійних чи інших переконань, як це проголошено в Законі України, на наш погляд, також входить у структуру свободи віросповідання. Однак у Законі України не конкретизуються ці випадки заміни, на відміну від Конституції України, згідно з якою, як уже зазначалося, дозволяється тільки заміна військового обов'язку на альтернативну службу. Проте можливі й інші ситуації, коли релігійні чи інші переконання людей потребуватимуть заміни виконання одних юридичних обов'язків іншими. Приклади таких випадків наводяться в підрозділі 4.6. роботи.
Отже, на наш погляд, у Конституції України доцільно закріпити положення про те, що звільнення від юридичних обов'язків перед державою або заміна їх альтернативними з мотивів релігійних та інших переконань допускається лише у випадках, прямо передбачених законодавством України. Сам же перелік можливостей заміни юридичних обов'язків чи звільнення від них з мотивів релігійних та інших переконань повинен бути відображений у Законі України.
Свобода поширення релігійних та інших переконань (а не лише релігійних або атеїстичних, як це вказано в Законі України), на нашу думку, охоплюється свободою сповідування будь-якої релігії або несповідуван-ня жодної, оскільки зазначені права відображають зовнішнє ставлення людини до обраного об'єкта віри і, крім того, містять, інші можливості, а саме: здійснювати релігійні обряди, культи та інші.
По-третє, проаналізувавши структуру свободи віросповідання, яка розкривається в Конституції України і Законі України, можемо стверджувати, що елементами цього права людини є такі можливості:
- мати релігію або переконання;
- приймати релігію або переконання;
- змінювати релігію або переконання;
- сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релігію або не сповідувати ніякої; відправляти релігійні культи, ритуальні обряди, відкрито виражати і вільно поширювати релігійні або атеїстичні переконання, вести релігійну діяльність;
- здобувати релігійну та світську освіту;
57
- вимагати заміни виконання одного юридичного обов'язку іншим з мотивів переконань (зокрема заміни військової служби альтернативною та інші).