Смекни!
smekni.com

Свобода віросповідання - юридичне забезпечення в Україні (Ярмол) (стр. 18 из 50)

3) норми права, котрі передбачають конкретні заходи запобігання порушенням прав людини та їх профілактики. Наприклад, проведення посадовими особами відповідних державних органів зустрічей із керів­никами релігійних організацій, зарубіжними місіонерами, під час яких їх знайомлять із чинним законодавством України про свободу світогля­ду, віросповідання та релігійні організації, з національно-культурними і релігійними традиціями українського народу (п. 1 "Заходів щодо ней­тралізації діяльності деструктивних тоталітарних культів, мінімізації їх негативного впливу на суспільство". № 191/96); затверджених Кабіне­том Міністрів України 3 січня 1997 р.;

4) діяльність компетентних органів держави щодо застосування за­значених вище юридичних норм;

5) правозастосовчі акти, які приймаються для запобігання правопо­рушенням, зокрема щодо свободи віросповідання людини. Наприклад, припис прокурора про негайне припинення діяльності релігійної орга­нізації, члени якої посягають на життя і здоров'я людини.

177 [260] Ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (1991).

178 [376] Шмельова Г.Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини (загальнотеоретична характеристика") // Право України. - 1994. - № 10. - С. 50.

65

ІІ. Залежно від найближчої мети правоохоронного впливу на суб'єкта:

1) засоби фізичного впливу, безпосередньо спрямовані на обмежен­ня, недопущення, перешкодження здійсненню вчинків, що можуть при­звести до порушень прав людини (наприклад, затримання осіб, які роз­палюють релігійну ворожнечу);

2) засоби психічного впливу, котрі такої мети безпосередньо не пере­слідують (наприклад, виховання викладачами релігійних віровчень та релігійними проповідниками своїх слухачів у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують жодної релігії, та до віруючих інших конфесій).

Встановлення і реалізація юридичних засобів захисту свободи віро­сповідання людини - шоста стадія її юридичного забезпечення. За до­помогою цих засобів припиняються порушення свободи віросповідання, усуваються перепони для її реалізації, відновлюються порушені права.

Юридичні засоби захисту свободи віросповідання можемо поділити на певні види за різними критеріями.

І. За формами захисту:

1) судові;

2) парламентські;

3) контрольно-наглядові;

4) адвокатські.

Серед зазначених форм найважливішою юридичною гарантією за­хисту свободи віросповідання, як і для будь-якого іншого права людини, виступає суд.

Конституцією України передбачено, що "звернення до суду для за­хисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосеред­ньо на підставі Конституції України гарантується" (ч. 3 ст. 8). Кожна людина має право оскаржити в суді рішення, діяння органів державної влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Так, наприклад, у судовому порядку можна оскаржити рішення державних органів з питань: перевищення встановленого законом строку прийнят­тя рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій; відмови в реєстрації статутів (положень) релігійних організацій; воло­діння та користування культовими будівлями та майном (ст. 248 11 ЦПК

України)[232]179.

Серед парламентських форм захисту можемо назвати право зверта­тися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ч. 3 ст. 55 Конституції України). До Уповноваженого

179 [232] Примак В. Релігійні громади крізь призму права // Юридичний вісник України. - 2001. - 5-11 травня. - С. 4.

66

Верховної Ради України Н. Карпачової уже зверталося чимало грома­дян за захистом свободи віросповідання [94]180. При цьому 60% звер­нень стосувалося питань нестачі приміщень для відправлення релігій­ної служби.

До контрольно-наглядових засобів захисту свободи віросповідання можна віднести, наприклад, можливість фізичних та юридичних осіб звертатися до Конституційного Суду України із клопотанням про необ­хідність офіційного тлумачення Конституції України та законів Укра­їни з метою захисту свободи віросповідання. Вказаний засіб захисту гарантується Конституцією України (ст. 147) та Законом України "Про Конституційний Суд України" (1996). Наскільки нам відомо, Конститу­ційний Суд України поки що не давав висновків щодо офіційного тлума­чення Конституції України та законів України з метою захисту свободи віросповідання.

Натомість у Російській Федерації після прийняття Федерального За­кону "Про свободу совісті і про релігійні об'єднання" (1997), Конститу­ційним Судом цієї держави неодноразово розглядалися питання захисту свободи віросповідання [284]181. Вказаний Закон вміщує цілу низку по­ложень (про які йтиметься далі), котрі обмежують свободу віроспові­дання, у зв'язку з чим до Конституційного Суду Російської Федерації зверталися різноманітні релігійні організації.

Адвокатські засоби захисту свободи віросповідання, як і будь-якого іншого права людини, гарантуються Конституцією України (ст. 59), а також Законом України "Про адвокатуру" (1992).

II. Залежно від способів захисту можемо виділити такі види юридич­них засобів захисту:

1) припинення діянь, що порушують свободу віросповідання;

2) визнання (підтвердження) окремих можливостей, що входять у структуру свободи віросповідання;

3) компенсація моральної шкоди та інші способи, передбачені зако­ном та ним не заборонені (ч. 4 ст. 55 Конституції України).

III. За територіальним поширенням:

1) національні засоби захисту;

2) засоби міжнародні.

Конституцією України передбачено, що "кожен має право після ви­користання всіх національних засобів правового захисту звертатися за

180 [94] Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша що­річна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - Київ, 2000. - С. 228.

181 [284] Религиозньїе обьединения. Свобода совести и вероисповедания. Нормативньїе актьі. Судебная практика / Сост. А.В. Пчелинцев, В.В. Ряховский. - М.: Юриспруденция, 2000. - С. 7-13.

67

захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових уста­нов чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна" (ч. 3 ст. 55 Конституції України).

Так, наприклад, громадяни України можуть звертатися за захистом свободи віросповідання до Комітету з прав людини ООН і до Європей­ського суду з прав людини Ради Європи, але при дотриманні певної про­цедури [352, 265]182.

Слід зазначити, що юридичні засоби реалізації, охорони та захисту окремих елементів (можливостей) свободи віросповідання людини ха­рактеризуються в Розділі 4 дослідження, але не рівномірно, а настільки, наскільки цього вимагає "індивідуальна" специфіка кожного з них.

Підсумовуючи дані загальнотеоретичної характеристики свободи ві­росповідання як суб'єктивного юридичного права, закріпленого у зако­нодавстві України, можна зробити наступні висновки:

1. У законодавстві України досить чітко викристалізовується та його ділянка, яка торкається свободи віросповідання та релігійних органі­зацій. Можна констатувати існування комплексного інституту законо­давства, який є основою юридичного механізму забезпечення свободи віросповідання людини.

2. Конституція України гарантує кожному право на свободу світо­гляду і віросповідання (ст. 35), а Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" проголошує право громадян на свободу сові­сті. Отже, формулювання того самого права людини у вказаних нор­мативно-правових актах неоднакове, тому слід внести зміни до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" й гарантувати у ньому кожному (а не лише громадянам України) свободу світогляду та віросповідання, як це проголошено в Конституції України. При цьому видається, що найбільш вдалим формулюванням розглядуваного права є свобода саме віросповідання як можливість людини приймати, змі­нювати, сповідувати, здобувати релігійні або інші переконання, а також утримуватися від тих дій, які несумісні з ними. Свобода ж світогляду - це можливість людини вільно самовизначатися у світі в цілому, осмис­лювати своє ставлення до нього, знаходити власне життєве призначен­ня. Юридичне право здатне регулювати лише зовнішні прояви світогля­ду людини, котрі можуть стосуватися різних сфер суспільного життя й торкатися, відповідно, будь-якого права людини.

3. Можемо виділити наступні принципи законодавства України щодо свободи віросповідання:

182 [352] Ст. 1, 2 Факультативного Протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; [265] ст. 34, 35 Протоколу № 11 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

68

а) рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії;

б) недопустимість визнання державою жодної релігії як обов'язкової. На наш погляд, необхідно уточнити цей принцип, закріпивши його в Конституції України в такому формулюванні: "Жодна релігія не може бути визнана державною чи обов'язковою". Адже встановлення не лише обов'язкової, а й державної (офіційної) релігії є порушенням, обмежен­ням свободи віросповідання людини. Це пояснюється тим, що однією з можливостей свободи віросповідання є колективне сповідування будь-якої релігії, наприклад, у межах релігійної громади, а обмеження прав релігійних громад, які не сповідують державної релігії, відповідно, тягне й обмеження прав її членів, пов'язаних із свободою віросповідання;

в) рівність усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій пе­ред законом. Цей принцип відображений лише в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ч. 4 ст. 5), однак його необхідно також закріпити і в Конституції України. Використання у деяких підза-конних нормативно-правових актах таких термінів, як-от "деструктивні тоталітарні культи", "нетрадиційні релігії" тощо, безперечно, супер­ечить вищевказаному принципу. Тому згадані нормативно-правові до­кументи повинні бути приведені у відповідність до законів України;