Смекни!
smekni.com

Свобода віросповідання - юридичне забезпечення в Україні (Ярмол) (стр. 19 из 50)

г) відокремлення церкви і релігійних організацій від держави. На наш погляд, зазначений принцип слід дещо уточнити. По-перше, зако­нодавство України не виокремлює такого виду релігійних організацій, як церква. По-друге, у буквальному розумінні ні релігійні організації, ні держава не відокремлені одні від одних. Доцільніше, на наш погляд, закріпити принцип, що Україна є світською державою. Світський ха­рактер держави означає, що вона є нейтральною, безсторонньою щодо будь-яких різновидів віри. Проте це не усуває можливості взаємодії дер­жави і релігійних організацій між собою, їх співпраці та взаємовпливу. Однак все ж таки державна політика щодо сповідування будь-якої віри повинна бути чітко визначена і, на наш погляд, обмежена:

- обліково-реєстраційною діяльністю на основі повідомного прин­ципу;

- нейтральним арбітруванням у разі виникнення міжрелігійних су­перечок чи конфліктів - за умови звернення релігійних організацій до відповідних юрисдикційних державних органів і безпосереднього ви­знання обов'язковості рішень останніх;

- встановленням меж фізичної поведінки, за які не можуть виходити прихильники будь-якої віри, відповідно до міжнародних стандартів;

- здійсненням контролю за дотриманням цих меж і, в разі їх пору­шення, - притягненням винних осіб (як фізичних, так і юридичних) до юридичної відповідальності;

69

- співпрацею з релігійними та іншими організаціями у певних сфе­рах суспільного життя. Наприклад, у сфері соціального обслуговуван­ня, надання допомоги дітям-сиротам, засудженим та іншим категоріям осіб, яким фактично на практиці приділяється належна увага (матері­альна, духовна) з боку різних релігійних та інших організацій. Держава повинна враховувати це шляхом надання певних пільг і дотацій таким релігійним та іншим організаціям. Ця співпраця водночас повинна ба­зуватися на принципах добровільності та рівності всіх релігійних орга­нізацій, діяльність яких не заборонена законом;

д) відокремлення школи від церкви і релігійних організацій. Цей принцип пропонується закріпити в такому формулюванні: "Державна система освіти різних рівнів має світський характер".

4. Вищевказаний перелік принципів, на яких базується законодав­ство про свободу віросповідання, можна розширити. Зокрема доціль­но закріпити принцип добровільності самовизначення кожного у сфері віросповідання, принцип вільного вибору форм і способів здійснення права на свободу віросповідання183.

5. Структура суб'єктивного юридичного права на свободу віроспові­дання розкрита в Конституції України та Законі України "Про свободу

совісті та релігійні організації". Аналіз вказаних нормативно-право­вих актів дозволяє стверджувати, що елементами свободи віросповіда­ння є: право приймати релігію або інші переконання за своїм вибором; право сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релігію; право не сповідувати жодної релігії; право змінювати свої релігійні або інші переконання; право на релігійну та (або) світську освіту; право на заміну окремих юридичних обов'язків, несумісних із релігійними чи ін­шими переконаннями.

6. Порівняно з Конституцією України елементи свободи віроспові­дання більш конкретизовані і повніше розкриті в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації". Так, у Конституції України не знайшли свого відображення такі елементи свободи віросповідання, як-от: можливості приймати релігійні або інші переконання за своїм вибо­ром; змінювати свої релігійні або інші переконання; здобувати релігійну освіту; замінювати окремі юридичні обов'язки на альтернативні з мо­тивів релігійних чи інших переконань. Зазначені можливості необхідно зафіксувати у Конституції України.

7. Порівняльний аналіз елементів свободи віросповідання як за-гальносоціального явища із структурними елементами суб'єктивного юридичного права, закріпленого у відповідному законодавстві Укра­

Цю пропозицію сформульовано спільно з С.П. Рабіновичем.

70

їни, дозволяє стверджувати, що в останньому знайшли відображення всі можливості свободи віросповідання як загальносоціального права, котрі потребують юридичної регламентації.

8. Свобода віросповідання як суб'єктивне юридичне право - це мож­ливість людини приймати, змінювати релігійні або інші переконання, одноособово або спільно з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, здобувати релігійну та (або) світську освіту, а також вимагати заміни певних обов'язків перед державою на інші за мотива­ми релігійних чи інших переконань у випадках, визначених законодав­ством.

9. Юридичний механізм забезпечення свободи віросповідання лю­дини - це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту свободи віросповідання в цілому, а також окремих її елемен­тів (можливостей), закріплених у національних юридичних актах. Його елементами є: національне законодавство України (в тому числі ратифі­ковані міжнародні акти, які є його частиною), де проголошується і ви­знається свобода віросповідання людини, а також її окремі можливості (елементи); юридичні засоби реалізації свободи віросповідання люди­ни; юридичні засоби охорони останньої; юридичні засоби її захисту.

10. Можемо виділити наступні стадії юридичного забезпечення сво­боди віросповідання: державне визнання свободи віросповідання; ін-ституціоналізація здійснення свободи віросповідання; офіційна інтер­претація та конкретизація нормативно-правових актів щодо свободи ві­росповідання; встановлення процедури здійснення, реалізації свободи віросповідання; встановлення і реалізація юридичних засобів охорони свободи віросповідання; встановлення і реалізація юридичних засобів захисту свободи віросповідання.

71


РОЗДІЛ 4

ЮРИДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СКЛАДОВИХ СВОБОДИ ВІРОСПОВІДАННЯ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

У даному розділі розглядаються зміст свободи віросповідання люди­ни як суб'єктивного юридичного права, закріпленого в законодавстві, види окремих складників цієї свободи, а також аналізуються юридичні засоби їх реалізації, охорони та захисту.

4.1 Право приймати релігію чи інші переконання

Право людини приймати релігію чи інші переконання виступає не­від'ємним складником свободи віровизнання та свободи віросповідання людини. Як уже зазначалося, свобода віровизнання включає в себе вну­трішній аспект прийняття релігійних чи інших переконань, а свобода віросповідання - аспект зовнішній.

Право людини приймати релігію або переконання закріплене у ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який висту­пає частиною національного законодавства України, а також у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Раніше згадувалося, що право людини приймати релігійні чи інші переконання необхідно також закріпити в ст. 35 Конституції України як один із склад­ників свободи віросповідання.

При аналізі даного елемента свободи віросповідання, здавалося б, все настільки зрозуміле, що не може викликати жодних теоретичних питань. Однак однією із суттєвих проблем, які все ще залишаються відкритими, є необхідність визначення поняття «релігія» і, відповід­но, того, чи є та або ж інша організація релігійною. Крім того, необ­хідно з'ясувати, якими рисами чи особливостями наділений релігійний об'єкт. Адже свобода віровизнання - це можливість людини вільно оби­рати будь-який об'єкт віри (як релігійний, так і нерелігійний) та вира­жати внутрішнє ставлення до нього. Відповідно, потрібно розмежувати вказані об'єкти.

У законодавстві України не дається визначення понять «релігія», «ре­лігійна організація», а лише фіксуються певні види таких організацій

72

(релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місії, духовні навчальні заклади, об'єднання, що складаються з них), а також зазначається мета їх створення. Між тим, дефініції "релігії", "ре­лігійної організації", є необхідними саме тепер, коли на законодавчому рівні дозволено приймати та сповідувати усяку релігію, зокрема, ма­буть, і таку, котрої раніше не існувало в Україні, а можливо, й у світі.

У порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України протя­гом 1996-2000 рр. було внесено низку пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства з питань свободи віросповідання та діяльнос­ті релігійних організацій [263,264, 150]184. Народний депутат України В. Костицький також підготував проект Закону України «Про свободу віросповідання та релігійні організації» [262]185. У деяких із зазначених законопроектів подаються визначення понять «релігія», «релігійна ор­ганізація» тощо. Так, наведено наступні визначення поняття «релігія»:

1) релігія - система поглядів, що грунтуються на вірі в реальне іс­нування надприродних сил [264]186;

2) релігія - віра в існування надприродного начала, що є джерелом буття всього існуючого, засіб спілкування з ним, входження в його світ

[263]187;

3) релігія - це система вірувань у Бога і відповідних тлумачень, духо­вний феномен, котрий не лише виражає віру людини в існування над­природного начала, що є джерелом буття всього сущого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним, входженням в його світ [262]188.

У міжнародних актах з питань прав людини жодних дефініцій таких понять, як «релігія», «релігійна організація», ми не знаходимо. Європей­ський суд з прав людини у справі Манусакіса і інших проти Греції (Ма-поіі88акІ8 апсі оІЇїегз V. Огеесе) (1996 р.) ухвалив, що вирішення питання

184 [263] Проект Закону України «Про зміни і доповнення до Закону України «Про свободу со­вісті та релігійні організації» від 31.08.1996 р. (представлений Кабінетом Міністрів України); проект Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 18.12.1998 р. (представлений Кабінетом Міністрів України); проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 01.02.2000 р. (представлений КМУ); проект Закону України «Про вільність віросповідання і релігійну діяльність від 22.06.1998 (представлений народним депутатом України В.С. Журавським); [264] проект Закону України «Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації» від 22.12.2000 р. (пред­ставлений народним депутатом України В.С. Журавським, на зміну раніше поданого).; [150] Пор.: Королюк В. Свобода совісті - ознака демократії // Голос України. - 2001. - 24 травня. - С. 2.