г) відокремлення церкви і релігійних організацій від держави. На наш погляд, зазначений принцип слід дещо уточнити. По-перше, законодавство України не виокремлює такого виду релігійних організацій, як церква. По-друге, у буквальному розумінні ні релігійні організації, ні держава не відокремлені одні від одних. Доцільніше, на наш погляд, закріпити принцип, що Україна є світською державою. Світський характер держави означає, що вона є нейтральною, безсторонньою щодо будь-яких різновидів віри. Проте це не усуває можливості взаємодії держави і релігійних організацій між собою, їх співпраці та взаємовпливу. Однак все ж таки державна політика щодо сповідування будь-якої віри повинна бути чітко визначена і, на наш погляд, обмежена:
- обліково-реєстраційною діяльністю на основі повідомного принципу;
- нейтральним арбітруванням у разі виникнення міжрелігійних суперечок чи конфліктів - за умови звернення релігійних організацій до відповідних юрисдикційних державних органів і безпосереднього визнання обов'язковості рішень останніх;
- встановленням меж фізичної поведінки, за які не можуть виходити прихильники будь-якої віри, відповідно до міжнародних стандартів;
- здійсненням контролю за дотриманням цих меж і, в разі їх порушення, - притягненням винних осіб (як фізичних, так і юридичних) до юридичної відповідальності;
69
- співпрацею з релігійними та іншими організаціями у певних сферах суспільного життя. Наприклад, у сфері соціального обслуговування, надання допомоги дітям-сиротам, засудженим та іншим категоріям осіб, яким фактично на практиці приділяється належна увага (матеріальна, духовна) з боку різних релігійних та інших організацій. Держава повинна враховувати це шляхом надання певних пільг і дотацій таким релігійним та іншим організаціям. Ця співпраця водночас повинна базуватися на принципах добровільності та рівності всіх релігійних організацій, діяльність яких не заборонена законом;
д) відокремлення школи від церкви і релігійних організацій. Цей принцип пропонується закріпити в такому формулюванні: "Державна система освіти різних рівнів має світський характер".
4. Вищевказаний перелік принципів, на яких базується законодавство про свободу віросповідання, можна розширити. Зокрема доцільно закріпити принцип добровільності самовизначення кожного у сфері віросповідання, принцип вільного вибору форм і способів здійснення права на свободу віросповідання183.
5. Структура суб'єктивного юридичного права на свободу віросповідання розкрита в Конституції України та Законі України "Про свободу
совісті та релігійні організації". Аналіз вказаних нормативно-правових актів дозволяє стверджувати, що елементами свободи віросповідання є: право приймати релігію або інші переконання за своїм вибором; право сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релігію; право не сповідувати жодної релігії; право змінювати свої релігійні або інші переконання; право на релігійну та (або) світську освіту; право на заміну окремих юридичних обов'язків, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями.
6. Порівняно з Конституцією України елементи свободи віросповідання більш конкретизовані і повніше розкриті в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації". Так, у Конституції України не знайшли свого відображення такі елементи свободи віросповідання, як-от: можливості приймати релігійні або інші переконання за своїм вибором; змінювати свої релігійні або інші переконання; здобувати релігійну освіту; замінювати окремі юридичні обов'язки на альтернативні з мотивів релігійних чи інших переконань. Зазначені можливості необхідно зафіксувати у Конституції України.
7. Порівняльний аналіз елементів свободи віросповідання як за-гальносоціального явища із структурними елементами суб'єктивного юридичного права, закріпленого у відповідному законодавстві Укра
Цю пропозицію сформульовано спільно з С.П. Рабіновичем.
70
їни, дозволяє стверджувати, що в останньому знайшли відображення всі можливості свободи віросповідання як загальносоціального права, котрі потребують юридичної регламентації.
8. Свобода віросповідання як суб'єктивне юридичне право - це можливість людини приймати, змінювати релігійні або інші переконання, одноособово або спільно з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, здобувати релігійну та (або) світську освіту, а також вимагати заміни певних обов'язків перед державою на інші за мотивами релігійних чи інших переконань у випадках, визначених законодавством.
9. Юридичний механізм забезпечення свободи віросповідання людини - це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту свободи віросповідання в цілому, а також окремих її елементів (можливостей), закріплених у національних юридичних актах. Його елементами є: національне законодавство України (в тому числі ратифіковані міжнародні акти, які є його частиною), де проголошується і визнається свобода віросповідання людини, а також її окремі можливості (елементи); юридичні засоби реалізації свободи віросповідання людини; юридичні засоби охорони останньої; юридичні засоби її захисту.
10. Можемо виділити наступні стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання: державне визнання свободи віросповідання; ін-ституціоналізація здійснення свободи віросповідання; офіційна інтерпретація та конкретизація нормативно-правових актів щодо свободи віросповідання; встановлення процедури здійснення, реалізації свободи віросповідання; встановлення і реалізація юридичних засобів охорони свободи віросповідання; встановлення і реалізація юридичних засобів захисту свободи віросповідання.
71
РОЗДІЛ 4
ЮРИДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СКЛАДОВИХ СВОБОДИ ВІРОСПОВІДАННЯ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ
У даному розділі розглядаються зміст свободи віросповідання людини як суб'єктивного юридичного права, закріпленого в законодавстві, види окремих складників цієї свободи, а також аналізуються юридичні засоби їх реалізації, охорони та захисту.
4.1 Право приймати релігію чи інші переконання
Право людини приймати релігію чи інші переконання виступає невід'ємним складником свободи віровизнання та свободи віросповідання людини. Як уже зазначалося, свобода віровизнання включає в себе внутрішній аспект прийняття релігійних чи інших переконань, а свобода віросповідання - аспект зовнішній.
Право людини приймати релігію або переконання закріплене у ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який виступає частиною національного законодавства України, а також у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Раніше згадувалося, що право людини приймати релігійні чи інші переконання необхідно також закріпити в ст. 35 Конституції України як один із складників свободи віросповідання.
При аналізі даного елемента свободи віросповідання, здавалося б, все настільки зрозуміле, що не може викликати жодних теоретичних питань. Однак однією із суттєвих проблем, які все ще залишаються відкритими, є необхідність визначення поняття «релігія» і, відповідно, того, чи є та або ж інша організація релігійною. Крім того, необхідно з'ясувати, якими рисами чи особливостями наділений релігійний об'єкт. Адже свобода віровизнання - це можливість людини вільно обирати будь-який об'єкт віри (як релігійний, так і нерелігійний) та виражати внутрішнє ставлення до нього. Відповідно, потрібно розмежувати вказані об'єкти.
У законодавстві України не дається визначення понять «релігія», «релігійна організація», а лише фіксуються певні види таких організацій
72
(релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місії, духовні навчальні заклади, об'єднання, що складаються з них), а також зазначається мета їх створення. Між тим, дефініції "релігії", "релігійної організації", є необхідними саме тепер, коли на законодавчому рівні дозволено приймати та сповідувати усяку релігію, зокрема, мабуть, і таку, котрої раніше не існувало в Україні, а можливо, й у світі.
У порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України протягом 1996-2000 рр. було внесено низку пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства з питань свободи віросповідання та діяльності релігійних організацій [263,264, 150]184. Народний депутат України В. Костицький також підготував проект Закону України «Про свободу віросповідання та релігійні організації» [262]185. У деяких із зазначених законопроектів подаються визначення понять «релігія», «релігійна організація» тощо. Так, наведено наступні визначення поняття «релігія»:
1) релігія - система поглядів, що грунтуються на вірі в реальне існування надприродних сил [264]186;
2) релігія - віра в існування надприродного начала, що є джерелом буття всього існуючого, засіб спілкування з ним, входження в його світ
[263]187;
3) релігія - це система вірувань у Бога і відповідних тлумачень, духовний феномен, котрий не лише виражає віру людини в існування надприродного начала, що є джерелом буття всього сущого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним, входженням в його світ [262]188.
У міжнародних актах з питань прав людини жодних дефініцій таких понять, як «релігія», «релігійна організація», ми не знаходимо. Європейський суд з прав людини у справі Манусакіса і інших проти Греції (Ма-поіі88акІ8 апсі оІЇїегз V. Огеесе) (1996 р.) ухвалив, що вирішення питання
184 [263] Проект Закону України «Про зміни і доповнення до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 31.08.1996 р. (представлений Кабінетом Міністрів України); проект Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 18.12.1998 р. (представлений Кабінетом Міністрів України); проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 01.02.2000 р. (представлений КМУ); проект Закону України «Про вільність віросповідання і релігійну діяльність від 22.06.1998 (представлений народним депутатом України В.С. Журавським); [264] проект Закону України «Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації» від 22.12.2000 р. (представлений народним депутатом України В.С. Журавським, на зміну раніше поданого).; [150] Пор.: Королюк В. Свобода совісті - ознака демократії // Голос України. - 2001. - 24 травня. - С. 2.