Смекни!
smekni.com

Свобода віросповідання - юридичне забезпечення в Україні (Ярмол) (стр. 22 из 50)

210 [ 323] Современньїй философский словарь / Под ред. проф. В.Е. Кемерова. - М.: Одиссей,

1996. - С. 406.

80

Космоцентрична релігія - віра у встановлення (відновлення) зв'язку лю­дей із Богом, богами, енергетичним центром Всесвіту, зосередження всіх космічних сил. Форми цієї релігії: теїзм, пантеїзм і атеїзм.

Розглянуті види релігії дозволяють стверджувати, що будь-який об'єкт віри є релігійним, з чим ми не можемо погодитися.

Юридичні засоби реалізації права людини приймати релігію чи інші переконання в Україні не встановлені, оскільки дане право людина може здійснювати особисто власними діями.

Юридичним засобом захисту розглядуваного права є передбачене в законодавстві України положення про те, що "не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії... " (ч. 2. ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації). У разі вчинення вказаних дій релігійною організацією її діяльність може бути припинена в судовому порядку (п. 1. ч. 4. ст. 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Однак у законодавстві України не передбачено юридичної відповідальності за вчинення вказаних діянь конкретною особою (її ще необхідно запрова­дити). Крім того, розглядувану заборону необхідно уточнити, доповни­ти, закріпивши, зокрема, що "не допускається будь-яке примушування при визначенні людиною (а не тільки громадянином - авт.) свого став­лення до релігії та інших переконань." Відповідно, треба передбачити і конкретні заходи юридичної відповідальності за вказані дії.

4.2. Право змінювати свої релігійні чи інші переконання

Загальна характеристика права людини змінювати свої релігій­ні чи інші переконання. Механізм юридичного забезпечення. Право людини змінювати свої релігійні або інші переконання включають до свободи віросповідання не всі дослідники. В умовах, коли церква (релі­гійні організації) відокремлена від держави, такий елемент дійсно ніби­то втрачає значення: адже право сповідувати будь-яку релігію означає так само і право вибору релігії, і право змінювати її. Однак дане право набуває суттєвого значення в умовах віротерпимості, а тим більше - ре­лігійної дискримінації. Є немало держав, у котрих розвиток інституту свободи віросповідання зупинився на порозі віротерпимості. В таких країнах сповідувати релігію в жодному разі не означає право змінюва­ти "державну", "пануючу" релігію на іншу. Це стосується перш за все мусульманських держав та й деяких європейських, наприклад, Греції. Так, у мусульманських країнах віровідступництво, язичництво являють собою різновиди одного злочину - зради ісламу. Згідно з найбільш по­

81

ширеним серед мусульманських учених-юристів поглядом, цей злочин належить до правопорушень, за вчинення котрих встановлена смертна кара [169]211. Наприклад, суд міста Адена - столиці Ємену - засудив на смерть 27-річного сомалійського біженця, який два роки тому перейшов з ісламу у християнство. Правда, вирок може бути не виконаний, якщо він відречеться від Христа і тричі заявить суддям, що повертається до ісламу [295]212. Заборона змінювати свої релігійні чи інші переконання, безумовно, стимулює прояви релігійної нетерпимості і міжконфесійні конфлікти. Такі факти, на жаль, мають місце і в державах, де прого­лошується свобода віросповідання, в тому числі право змінювати свої релігійні чи інші переконання. У зв'язку з цим, Парламентською Асамб­леєю Ради Європи була прийнята Рекомендація № 1202 "Щодо релігій­ної терпимості в демократичному суспільстві" (1993), в якій, зокрема, зазначено, що:

- міграційні потоки в Європі і рухливість їх мешканців уже призве­ли до зіткнень різноманітних світоглядів, релігійних вірувань, а також концепцій людського буття (п. 4);

- такі зіткнення різноманітних релігійних вірувань здатні також сприяти кращому взаєморозумінню і піднесенню, проте можуть при­звести до посилення сепаратистських тенденцій та живити фундамен-талізм (п. 5);

- Західна Європа створила модель світської демократії, всередині якої теоретично можуть мирно співіснувати різноманітні релігійні віру­вання. Проте історія засвідчила можливість такої терпимості і за клери­кального уряду (наприклад, арабські емірати в Іспанії або Оттоманська імперія) (п. 6);

- світська держава не повинна накидати своїм громадянам жодних релігійних зобов'язань. Вона має сприяти шануванню всіх визнаних ре­лігійних спільнот та "пом'якшувати" їхні відносини із суспільством у цілому (п. 15) [279]213.

Право змінювати свою релігію або переконання, як уже зазначалося, закріплене в низці міжнародних актів з прав людини. Зокрема в Загаль­ній декларації прав людини проголошено, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання..." (ст. 18). Слід зауважити, що деякі дер­жави (мусульманські) заперечували проти закріплення в цій декларації

211 [169] Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право: Курс лекцій. - К., 1997. - С. 191.

212 [295] Релігія в сучасному світі. (Мусульманський світ) // Релігійна панорама. - 2000. - № 3.

- С. 44.

213 [279] Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американ­ського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - К.- Харків, 1996. - С. 68 - 69.

82

права людини змінювати свою релігію або переконання. Проте, попри весь опір, вказана свобода була підтримана 27 голосами проти 5 при 12 таких, що утрималися. Право змінювати свою релігію або переконання включене також у зміст свободи думки, совісті і релігії, яка проголоше­на в ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Міжна­родний пакт про громадянські і політичні права передбачає, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право вклю­чає свободу мати чи приймати релігію або переконання за своїм вибо­ром..." (ст. 18). У Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії чи переконань вказується, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати релігію чи переконання будь-якого роду за своїм вибо­ром..." (ст. 1). Хоча ці права, закріплені у вищевказаних міжнародних актах, дещо відрізняються своїми формулюваннями, вони все ж таки означають одне: кожна людина має право відмовитися від однієї релігії чи переконання і прийняти іншу релігію чи переконання. Крім того, у ст. 8 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії чи переконань передбачено, що ніщо в ній не повинно тлумачитися з обмеженням чи применшенням будь-якого права, як воно визначене в Загальній декларації прав людини і Міжнародних пактах про права людини.

Право змінювати свою релігію або переконання закріплене і в консти­туціях деяких держав. Так, у Конституції Словацької Республіки (1992) передбачено, що "свобода думки, совісті, релігії і віросповідання гаран­тується. Це право дозволяє змінювати релігію чи віросповідання." (ст. 24). У Конституції Чехословацької Республіки (1992) закріплено, що "свобода думки, совісті і віросповідання гарантується. Кожна людина має право змінити свої релігійні переконання." (ч. 1 ст. 15). Право змі­нювати свою релігію чи віросповідання закріплене також у конституці­ях Нігерії (ст. 23, 1960), Кенії (ст. 22, 1963), Замбії (ст. 21, 1964) [118]214. Хоча у вказаних африканських країнах трапляються порушення свобо­ди віросповідання, однак можливість змінювати свою релігію дозволяє поширення в цих країнах різних віросповідань. Наприклад, у Нігерії іс­ламу дотримується 45 % населення країни, 18 % зберігає традиційні вірування, 2 % - представники синкретичних християнсько-тубільних церков, незначний вплив мають також Свідки Єгови. Серед християн­ських течій переважає протестантизм, представлений різними напрям­ками (так, створені англіканська, методистська, баптистська, п'ятиде­

214 [118] Конституции государств Африки / Под ред. И.Д. Левина. - М.: Прогресс, 1963. - С.

83

230.

сятницька, лютеранська, адвентистська та інші церкви). Суттєвий вплив у країні зберігає римо-католицька церква (18 % населення) [203]215.

У Конституції України право людини змінювати свої релігійні або інші переконання не згадується, що, вважаємо, все-таки звужує зміст свободи світогляду й віросповідання (ст. 35) [388]216. Проте право гро­мадян змінювати релігію або переконання як складник свободи вірос­повідання закріплене в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ст. 2).

Як уже зазначалося, дане право повинно гарантуватися для кожної людини, а не лише громадянам держави. Юридичні засоби реалізації права людини змінювати свої релігійні або інші переконання в Україні не встановлені, оскільки дане право людина може здійснювати особис­то власними діями.

Одним із юридичних засобів охорони розглядуваного права є закрі­плена у законодавстві України заборона здійснювати будь-який примус при визначенні громадянином свого ставлення до релігії (ч. 2 ст. 3 За­кону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). З указаним юридичним засобом тісно пов'язане поняття прозелітизму. У релігій­них довідкових виданнях зазначається, що "прозеліт (від грецького рг-озеїуїоз - буквально: "приходько") - новонавернений у яку-небудь віру, новий прибічник релігії; прозелітизм - 1) намагання навернути у свою релігію послідовників інших віровчень; 2) глибока відданість прозе­літа обраній вірі" [288]217. В окремих джерелах знаходимо дещо інше розуміння прозелітизму. Так, М. Маринович зазначає, що в сучасному "Словнику синонімів" Вебстера розрізняються такі поняття, як "навер­нення" (тобто щира й добровільна зміна віри) і "прозелітизм" (процес змушування когось до прийняття іншої віри) [174] 218. В. Єленський в одній зі своїх статтей посилається на "Католицький енциклопедичний словник" (1943), в якому термін "прозелітизм" визначений як дія, спря­мована на навернення особи до певної віри, але навернення, що здій­снюється недобросовісними методами [61]219. Автор слушно, на нашу думку, запитує: "Які ж методи можна вважати недобросовісними? Де