Смекни!
smekni.com

Свобода віросповідання - юридичне забезпечення в Україні (Ярмол) (стр. 25 из 50)

235 [384] Ярмол Л. Законодавство України про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації: зміни, що назріли // Право України. - 2001. - № 2. - С. 75.

91

На наш погляд, доцільно було б до вказаного переліку документів включити ще й дані про основи віровчення релігійної громади, про її ставлення до сім'ї і шлюбу, освіти, здоров'я послідовників даної релігії, про обмеження для членів і служителів організації щодо їхніх прав та обов'язків.

У Законі України, крім релігійних громад, передбачено й інші види релігійних організацій (релігійні управління і центри, монастирі, ре­лігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні за­клади, а також об'єднання, що складаються з них), зазначається мета їх створення, однак не подається загального визначення цього поняття. Проте така легальна дефініція необхідна саме тепер, коли на законодав­чому рівні дозволено сповідувати будь-яку релігію. Тому потрібно чітко визначити у самому законі поняття та ознаки релігійної організації, за якими її можна відрізнити від інших організацій - нерелігійних, осо­бливо тоді, коли з цього приводу можуть виникати неоднозначні оцінки. Це зроблено, наприклад, у Законі Російської Федерації "Про свободу со­вісті і про релігійні об'єднання" (1997), де зазначається, що релігійним об'єднанням визнається добровільне об'єднання громадян Російської Федерації, утворене з метою спільного сповідування та поширення віри та наділене для реалізації цієї мети такими ознаками: віросповідання, проведення богослужінь, інших релігійних обрядів і церемоній; навчан­ня релігії і релігійне виховання своїх послідовників. Аналогічне визна­чення поняття релігійних організацій, вважаємо, може бути зафіксовано і в українському законодавстві, за винятком того, що засновниками ре­лігійних організацій можуть бути будь-які особи, а не тільки громадяни конкретної держави [389]236.

У цьому зв'язку постає запитання: який державний орган чи поса­дова особа у кожному конкретному випадку визначатиме, належність тієї або іншої організації до релігійної? Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не дає відповіді на нього. Однак у ст. 30 цього Закону передбачено, що Державний комітет України у спра­вах релігій (насьогодні - це Державний департамент у справах релігій у складі Міністерства юстиції України) забезпечує релігієзнавчу екс­пертизу за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів. Однак випадки її призначення та порядок проведення сьо­годні не регламентовані юридично. В Інформаційному звіті Державного комітету України у справах релігій за 1998 р. "Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації, державно-церковних відносин в Україні"

236 [389] Ярмол Л. Проблеми вдосконалення законодавства України про свободу віросповідання та релігійні організації // Вісник Львівського університету: Сер. юрид. - 2000. - Вип. 35. - С. 21-25.

92

зазначається, що Кабінет Міністрів України створив Державну релігі-єзнавчу експертну раду, яка буде займатися експертизою віросповідної доктрини неорухів та вивченням їхньої практики. Тому, очевидно, до­цільним було б розробити й затвердити урядовою постановою окреме Положення про підстави і порядок проведення державної релігієзнавчої експертизи. Так, у Російській Федерації уже діє затверджений поста­новою уряду від 03.06.1998 р. № 505 "Порядок проведення державної релігієзнавчої експертизи" [389] 237. Згідно з цим порядком, така експер­тиза проводиться при здійсненні органами юстиції Російської Федерації державної реєстрації централізованої чи місцевої релігійної організації, яка не має підтвердження про входження в централізовану релігійну ор­ганізацію того ж віросповідання, у випадку виникнення у реєстрацій­ного органу необхідності проведення додаткового дослідження з метою визнання організації релігійною і перевірки достовірності даних про її віровчення та відповідну йому практику.

При цьому основними завданнями експертизи за російським законо­давством визнаються: визначення релігійного характеру реєстраційної організації на підставі поданих установчих документів, даних про основи її віровчення і відповідну йому практику; перевірка і оцінка достовірності даних, які наводяться у поданих релігійною організацією матеріалах про основи її віровчення. Така релігієзнавча експертиза проводиться експерт­ними радами, котрі утворюються Міністерством юстиції Російської Фе­дерації й відповідними органами виконавчої влади суб'єктів Федерації. До складу експертних рад входять працівники органів державної влади, спеціалісти з релігієзнавства, відносин держави з релігійними об'єднан­нями. Як консультанти можуть бути запрошені спеціалісти, які не є чле­нами ради чи представниками релігійних організацій.

Строк проведення такої експертизи не може перевищувати 3-х місяців від дати надходження запиту реєструючого органу до експертної ради. У разі потреби подання додаткових матеріалів або ж інформації через ди­пломатичні представництва строк проведення експертизи може бути про­довжено на один місяць із повідомленням реєстраційного органу.

За результатами експертизи поданих документів рада приймає екс­пертний висновок, котрий уміщує обгрунтовані висновки стосовно мож­ливості (неможливості) визнання організації релігійною і достовірності даних про основи її віровчення та відповідну йому практику. Письмовий експертний висновок направляється реєстраційному органу, який звер­нувся із запитом, з додатком копій матеріалів, використаних при здій­сненні експертизи, і протоколу відповідного засідання експертної ради.

[218] Собрание законодательства Российской Федерации. - 1998. - № 23. - Ст. 2560.

93

Встановлення строку для проведення реєстрації статутів релігійних організацій також виступає юридичним засобом реалізації права спіль­ного сповідування релігії.

Чинним законодавством України передбачено, що рішення про реє­страцію статуту (положення) релігійної організації приймається відпо­відним державним органом у місячний термін, про що не пізніше деся­ти днів письмово повідомляється заявникам. Якщо є потреба у висно­вку місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету, сільської, селищної, міської Рад депутатів, а також спеціалістів, то рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін. Однак підстави отримання вказаного висновку та його зміст юридично не регламентовані, тому, вочевидь, необхідно кон­кретизувати у Законі підстави продовження терміну реєстрації релігій­ної організації.

Суттєво відмінний порядок легалізації релігійних організацій за­фіксований у Законі Російської Федерації "Про свободу совісті і про релігійні об'єднання" (1997). Цим Законом передбачено, що релігійні об'єднання можуть створюватися у формі релігійних груп та релігійних організацій (п. "2" ст. 6). Релігійні групи діють без державної реєстра­ції і набуття статусу юридичної особи. Однак громадяни, які утворили релігійну групу з наміром у майбутньому перетворити її в релігійну ор­ганізацію, повинні повідомити про її утворення й початок діяльності органи місцевого самоврядування (п. "2" ст.7).

Релігійні групи мають право здійснювати богослужіння, інші релі­гійні обряди і церемонії, а також навчання релігії і релігійне виховання своїх послідовників. Проте цілої низки інших прав, про які йтиметься далі, вони все ж позбавлені.

Далі, релігійні організації в залежності від територіальної сфери своєї діяльності поділяються на місцеві і централізовані.

Засновниками місцевих релігійних організацій можуть бути не мен­ше десяти громадян Російської Федерації, об'єднаних у релігійну групу, в якої є підтвердження про її існування на даній території протягом не менше п'ятнадцяти років, видане органами місцевого самоврядування, чи підтвердження про входження її у структуру централізованої релі­гійної організації того ж віросповідання, видане вказаною організацією

(п. "1" ст. 9).

Централізовані релігійні організації утворюються при наявності не менше трьох місцевих релігійних організацій одного віросповідання.

Централізовані релігійні організації, що діяли на території Російської Федерації на законних підставах протягом не менше ніж п'ятдесяти ро­ків на момент звернення вказаної релігійної організації в реєстраційний

94

орган, вправі використовувати у своїх найменуваннях слова "Росія", "російський" і похідні від них.

Варто відзначити, що прийняття в Російській Федерації Закону "Про свободу совісті і про релігійні об'єднання" (1997) супроводжувалося полемікою не тільки в "релігійних" колах, але й власне в органах дер­жавної влади. Було констатовано, що даний Закон порушує 16 статей Конституції Російської Федерації і щонайменше три міжнародних до­говори Росії [155]238. Однак у положень Закону є і прихильники, які від­стоюють необхідність розширення повноважень виконавчої влади при створенні релігійних об'єднань і посилення контролю правоохоронних органів за їх діяльністю [1]239.

Найбільша частина виявлених порушень згаданого Закону була пов'я­зана з тим, що фактично йому, всупереч Конституції Російської Федера­ції, було надано зворотної сили. Згідно з цим Законом, релігійні організа­ції, в тому числі ті, котрі уже отримали в минулому державну реєстрацію, повинні були пройти не пізніше 31 грудня 1999 р. (потім цей термін був продовжений до 31.12. 2000 р.) перереєстрацію. Однак ті релігійні органі­зації, які не могли подати документ про свою діяльність на відповідній те­риторії упродовж не менше 15 років чи про входження до централізованої структури, котра реєструється Міністерством юстиції Російської Федера­ції, мали можливість користуватися правами юридичної особи за умови їх щорічної перереєстрації до настання вказаного 15-річного терміну, але із суттєвим обмеженням у правах (ст. 27). Над такими релігійними ор­ганізаціями "нависла" реальна загроза позбутися отриманої раніше дер­жавної легалізації і втратити право: виробляти, набувати, експортувати, імпортувати релігійну літературу, інші предмети релігійного призначення (п. "1" ст. 7); утворювати освітні установи, навчати дітей релігії поза рам­ками освітньої програми (п. "3", "4" ст. 5); мати при собі представництво іноземної релігійної організації (п. "5" ст. 13); проводити релігійні обря­ди в лікувально-профілактичних і лікувальних закладах, дитячих будин­ках, будинках-інтернатах, ВТУ на прохання осіб, які там перебувають (п. "3" ст. 16); утворювати організації, що видають богослужбову літературу й виробляють предмети культового призначення (п. "2" ст. 17); утворю­вати ЗМІ (п. "2" ст. 18); утворювати установи професійного релігійного навчання (ст. 19); запрошувати іноземних громадян з метою здійснення ними професійної, в тому числі проповідницької, релігійної діяльності в даних організаціях (п. "2" ст. 20); просити Президента РФ про відтермі­