На нашу думку формулювання розглядуваної можливості як "права не сповідувати жодної релігії" є неточним. Тому його необхідно уточнити як право сповідувати нерелігійні переконання.
Слід зауважити, що у світі з 1900 по 2000 р. спостерігалася тенденція до збільшення кількості осіб, які не сповідували жодної релігії. Так, зокрема, 1900 р. їхня кількість становила 5,1 млн. осіб, а вже в 2000 р. - 1228 млн. осіб [75]264. У США кількість "невіруючих" зросла за століття від 1,3 до 9,1 %, в Канаді - з 0,2 до 12,55 %. У Новій Зеландії "невіруючих" нині 29,9 %, у Фінляндії - 12,3 %, в Австрії - 12 %, у Німеччині - 25 %. Центром світового відходу від релігії виявилася Азія: % населення Китаю і Північної Кореї та 2/3 В'єтнаму не відносять себе до жодної релігії [295]265.
263 [317] Свобода совести, вероисповедования и религиозньїх организаций: положения конституцій постсоциалистических стран, государств Западной Европь, США, Канадь, Японии, меж-дународньх правовьх документов. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Укра-инь. - 1996. - С. 45-65.
264 [75] Див.: Додаток А. Зміна релігійної карти світу протягом 1900-2000 років (в млн. осіб).
265 [295] Релігія в сучасному світі. (Релігія і світ) // Релігійна панорама. - 2001. - № 2. - С. 25.
109
В Україні, згідно із дослідженнями Інституту соціології Академії наук, "нерелігійними" вважали себе: у 1994 р. - 37,2 % осіб, 1995 р. - 30,2 %, 1996 - 34,4 %, 1997 р. - 31,3 %, 2000 р. - 30,7 %. Отже, в основному, у вказаний період в Україні спостерігалася тенденція до зменшення чисельності, так би мовити, "нерелігійних осіб". Для порівняння зазначимо, що в Чеській Республіці в 1991-1996 рр. спостерігалася тенденція до збільшення кількості невіруючих осіб[183] 266.
Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" у зміст свободи віросповідання включає й таку можливість, як право відкрито виражати і вільно поширювати атеїстичні переконання, в тому числі релігійні (ст. 2). Конституція України не включає у зміст свободи світогляду і віросповідання право на вираження та поширення ні релігійних, ні атеїстичних переконань, а відносить ці можливості до права сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної. На нашу думку, можливість виражати й поширювати атеїстичні та інші нерелігійні переконання охоплюється правом не сповідувати жодної релігії.
У конституціях держав, котрі не включають до змісту свободи віросповідання право не сповідувати ніякої релігії (Польщі, Македонії, Італії, Греції), не передбачені права на атеїстичну пропаганду. Але навіть у конституціях тих держав, котрі юридично закріпили право не сповідувати жодної релігії, право на вираження і поширення атеїстичних переконань має дещо інше формулювання, зокрема: право ".висловлювати й поширювати переконання, пов'язані із ставленням до релігії..." (ст. 3 Конституції Республіки Білорусія); "свобода кожного виражати свою віру чи переконання." (ст. 60 Конституції Республіки Угорщина); "право вільно обирати, мати і поширювати релігійні й інші переконання..." (ст. 28 Конституції Російської Федерації); "свобода проголошення релігійних і світоглядних поглядів непорушна" (ст. 4 Основного Закону ФРН) [317]267.
З іншого боку, у деяких державах атеїстична пропаганда прямо заборонена. А.С. Ловінюков зазначає, що у 16 штатах США атеїстична пропаганда карається штрафом від 300 до 1000 американських доларів чи тюремним ув'язненням строком до трьох років [167]268. Закони, які передбачають відповідальність за атеїстичну пропаганду, діяли в Ав
266 [183] Мішович Я. Релігія і церква в Чеській Республіці // Людина і світ. - 1999. - № 9. - С. 23.
267 [317 ] Свобода совести, вероисповедования и религиозньх организаций: положения кон-ституций постсоциалистических стран, государств Западной Европьі, США, Канадьі, Японии, меж-дународньїх правових документов. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Укра-инь. - 1996. - С. 40, 45, 53.
268 [167] Ловинюков А.С. Закон СССР 1990 г. «О свободе совести и религиозньх организаций» // Советское государство и право. - 1991. - № 4. - С. 26.
110
стралії, Італії, Данії, Греції, Ірані, Нідерландах [103]269. Наскільки ця інформація є достовірною зараз, нам не відомо.
Можна виділити певні різновиди права людини не сповідувати жодної релігії: 1. за онтологічним статусом - право дотримуватися нере-лігійних переконань у межах індивідуальної свідомості; право на зовнішні прояви нерелігійних переконань (лише вони підпадають під дію юридичного права); 2. за змістом - здійснення громадських обрядів, поширення атеїстичних та інших нерелігійних переконань, здійснення благочинної діяльності та ін.; 3. за суб'єктним складом здійснення - індивідуальне й колективне. Індивідуальне право не сповідувати жодної релігії не потребує встановлення юридичних процедур його реалізації, на відміну від права колективного.
Юридичні засоби реалізації колективного сповідування нерелігійних переконань закріплені, зокрема, в Законі України "Про об'єднання громадян" від 16.06.1992 р. (далі - Закон України) [251]270. Так, наприклад, фізичні особи для задоволення своїх спільних нерелігійних переконань можуть об'єднуватися у громадські організації. Вони можуть мати всеукраїнський, місцевий і міжнародний статус (ст. 3, ст. 9 Закону України). На відміну від організацій релігійних, легалізація громадських організацій є обов'язковою і може здійснюватися двома способами:
- шляхом реєстрації громадської організації, наслідком якої є набуття останньою статусу юридичної особи;
- шляхом повідомлення про її заснування.
Легалізація громадської організації здійснюється Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад депутатів.
Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку (ч. 2 ст. 11 Закону України). Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років (ст. 12 Закону України).
На міжнародному рівні також створена низка громадських організацій, члени яких сповідують певні нерелігійні переконання, наприклад, союзи вільнодумців. Сучасний рух вільнодумців являє собою сукупність різнорідних за соціальним складом і філософськими поглядами рухів, котрі опираються на традиції просвітництва і гуманістичного ра
269 [103] Клочков В.В. Социалистическое государство, право и религиозньїе организации. - М.: Знание, 1984.
270 [251] // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.
111
ціоналізму. У своїй теоретичній і практичній діяльності прихильники вільнодумства орієнтуються на рішення Всесвітнього союзу вільнодумців (ВСВ) та Міжнародного гуманістичного і етичного союзу (МГЕС).
Всесвітній союз вільнодумців був утворений 1880 р. у Брюсселі (Бельгія) спершу як Міжнародна федерація вільнодумців, яка налічувала у своєму складі 12 осіб із США, Італії, Німеччини, Бельгії, Франції, Швейцарії. Першим президентом цієї федерації був Д.М. Беннет (США). У 1994 р. на конгресі в Римі була прийнята Хартія міжнародного вільнодумства. У 1936 р. (починаючи з цього року, Федерація стала називатися Всесвітнім союзом вільнодумців) Паризький конгрес розробив Програму дій вільнодумців, а також прийняв Декларацію, якою були закладені основні принципи організації ВСВ.
Другим важливим всесвітнім форумом, що об'єднує представників вільної думки, є МГЕС. У 1952 р. представники ліберальних рухів зібралися в Амстердамі з метою створення Міжнародного гуманістичного і етичного союзу (головою першого конгресу був Д. Хакслі). 1958 р. МГЕС набув консультативного статусу неурядової організації ЮНЕСКО, який дав йому право брати участь в її роботі. МГЕС брав активну участь у важливих конференціях ООН: "Світове народонаселення" (Белград, 1965; Бухарест, 1974), "Навколишнє середовище" (Стокгольм, 1972).
МГЕС визначив свій союз як "гуманізм людей, що живуть у вільній відповідальності за суспільство" [35]271. Свобода розуміється гуманістами як звільнення від догми. Професійні гуманісти займаються освітою молоді, ведуть консультації у в'язницях та армії, сприяють вирішенню проблем, котрі там виникають.
У сучасному світі можна виділити декілька видів гуманізму: натуралістичний, етичний, демократичний, релігійний, марксистський.
Рух вільнодумців базує свою діяльність на наступних принципах, або цінностях:
- застосування розуму і досягнень науки до розуміння Всесвіту та вирішення людських проблем;
- негативне ставлення до спроб принизити значення людського розуму, пояснити існування світу надприродного, до пошуку спасіння поза природою;
- віра в те, що наука й техніка при розумному їх застосуванні можуть значною мірою спричинити покращення людського життя на планеті;
- віра у соціальні можливості відкритого плюралістичного суспільства та демократію як найефективніші гарантії прав людини;
271 [35] Гуманизм и свободомьслие. Научно-аналитический обзор / Отв. ред. М.П. Гапочка. - М.: ИНИОН, 1996. - С. 11.
112
- схвалення принципу відокремлення церкви від держави, і активний спротив спробам нав'язати певні догми чи ідеологію за допомогою політичної влади;
- віра в насолодження життям тут і зараз та в найповніший розвиток своїх творчих здібностей;
- культивування морального вдосконалення;
- віра в загальні моральні принципи, альтруїзм, чистоту, чесність, правдивість, відповідальність. Вважається, що моральні принципи не дані від Бога, а виробляються у відносинах між людьми;
- гуманісти доволі скептично ставляться до непідтверджених претензій на об'єктивне знання, але відкриті для нових ідей і шукають нових шляхів мислення;
- гуманісти більш схильні до оптимізму, аніж до песимізму, вірять у надію скоріше, ніж у відчай, вони визнають любов замість ненависті, співчуття - замість егоїзму, розум - замість сліпої віри чи ірраціональності.