Згідно із законодавством в Україні відсутня юридична можливість отримання релігійної освіти в державних навчальних закладах. Однак у них може (та й повинна) здобуватися релігієзнавча освіта, яка є складовою освіти світської.
Загальна характеристика та юридичне забезпечення права людини на світську освіту. Форми і способи здобуття світської освіти в Україні сформульовані в Законі "Про освіту" та в інших нормативно-правових актах України [235, 243, 241]291. Не зупиняючись на їх розгляді, звернемо увагу лише на загальну характеристику релігієзнавчої освіти.
Релігієзнавча освіта - це система освітянської роботи, метою якої є озброєння особи усією сумою знань, які має академічне релігієзнавство, про природу, сутність, функціональність, історію та географію релігії [68]292. Вона знайомить своїх реципієнтів з різними поглядами на релігії без будь-яких симпатій чи антипатій, розкриває сутність віровчення, особливості культу, характер історії тієї чи іншої релігійної течії. До
289 [353 ] Див.: ч. 4 ст. 5 Федерального закона России «О свободе совестии и о религиозньх обьединениях" (1997).
290 [296] Релігія в сучасному світі. (Релігія і світ) // Релігійна панорама. - 2001. - № 2. - С. 28.
291 [235] Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002 - № 20. - Ст. 134; [243] Про загальну середню освіту: Закон України від 13 травня 1999 року № 651-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 28. - Ст. 230; [241] Про дошкільну освіту: Закон України від 11 липня 2001 року № 2628-111 // Урядовий кур'єр. - 2001. - 8 серпня. - С. 1-8;
292 [68] Закович М., Колодний А. Освіта в контексті свободи совісті // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив у сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди. - 2000. - С. 98.
120
навчальної програми з релігієзнавства включені також теми про вільнодумство в історії духовної культури та деякі інші. [285]293
У 1992 р. у трьох областях Західної України (Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській) рішенням органів місцевого самоврядування як регіональний та експериментальний курс було запроваджено як шкільний предмет курс "Основи християнської моралі". Згодом у Львівській та Івано-Франківській областях значений курс став обов'язковим. Проте у Львівській області християнська етика є обов'язковим предметом лише у 80 % шкіл [153, 11]294.
Вивчення християнської етики у деяких державних навчальних закладах України викликало чимало дискусій. Прихильниками викладання такої дисципліни є чимало релігійних організацій (УПЦ-КП, УПЦ, УАПЦ, УГКЦ, Всеукраїнське об'єднання євангельських християн-бап-тистів та ін.) [77] 295.
Противники ж викладання християнської етики в навчальних закладах обгрунтовують свою позицію, посилаючись, зокрема, на існуючий в Україні принцип відокремлення школи від держави, на світський характер освіти та низку інших обставин [153, 68]296.
На наш погляд, для вирішення цієї проблеми у державних навчальних закладах, за бажанням батьків, могли б виділятися із системи релігієзнавства окремі теми (об'єднані у навчальні курси) для глибшого вивчення їх дітьми. Це можуть бути об'єктивні курси про християнство (чи християнську етику), про інші віровчення, про Біблію як священну книгу християнства чи про неконфесійну мораль. Програма даних курсів повинна бути затверджена Міністерством освіти і науки України. Їх викладання повинно здійснюватися викладачами, котрі мають відповідну педагогічну освіту та належний рівень професійної підготовки. Таким чином, викладання християнської етики за вищевказаних умов не буде суперечити принципу відокремлення державної системи освіти від релігійних організацій і може запроваджуватися у навчальні плани освітніх закладів.
293 [285] Релігієзнавство. Навчальна програма нормативної дисципліни для вищих закладів освіти. Проект для обговорення на Всеукраїнській нараді завідувачів кафедрами соціально-гуманітарних дисциплін. - К.: Генеза, 1997. - С. 3.
294 [153] Кочан Н. Відокремлення школи від церкви в координатах відкритого суспільства // Людина і світ. - 2000. - № 9. - С. 43; [11] Білько Т. Молодь ставить перед церквою вічні запитання // Урядовий кур'єр. - 2001. - 4 серпня. - С. 8-9.
295 [77] Зустріч Президента України з релігійними лідерами України. (У Державному комітеті у справах релігій. Офіційний вісник) // Людина і світ. - 1999.- № 3-4. - С. 26-31.
296 [153] Кочан Н. Відокремлення школи від церкви в координатах відкритого суспільства // Людина і світ. - 2000 - № 9. -С.43; [68] Закович М., Колодний А. Освіта в контексті свободи совісті // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди. - 2000. - С. 98.
121
Президент України доручив Міністерству освіти і науки України, Держкомрелігій України разом з Академією педагогічних наук України розробити за участю церков і релігійних організацій пропозиції щодо впровадження духовно-моральних цінностей у навчально-виховний процес та подати їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України [250]297.
На необхідності вивчення релігієзнавства та окремих його аспектів наголошується і в рекомендаціях Ради Європи. Так, у Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи (1999) "Протиправні дії сект" передбачено, що "Асамблея настійно наголошує на необхідності включити до навчальних програм, зокрема для підлітків, спеціальні відомості про історію окремих віровчень та філософські погляди їхніх представників" [281]298.
В іншій Рекомендації зазначається, що держави-члени Ради Європи повинні сприяти розвиткові знань про релігію, особливо:
- в рамках етичної та громадянсько-демократичної освіти підтримувати навчання про те, що релігії є зібранням цінностей, розрізнення яких повинно бути розвиненим серед молоді;
- сприяти викладанню у школах порівняльної історії різних релігій, звертаючи увагу на їх походження, схожість деяких цінностей та розмаїття звичаїв, традицій, свят тощо;
- заохочувати вивчення історії і філософії релігії та дослідження з цих предметів в університетах паралельно з дослідженнями теологічними; уникати (якщо йдеться про дітей) будь-яких конфліктів між здійснюваним державою навчанням релігії та релігійною вірою сімей, поважаючи їхній вільний вибір у цьому дуже делікатному питанні (§ "II" п.13) [280]299.
Юридичним засобом охорони права людини здобувати релігійну та світську освіту є передбачене в законодавстві України положення про те, що "не допускається будь-яке примушування... до навчання релігії" (ч. 3 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Однак даний припис необхідно уточнити, зазначивши додатково, що забороняється будь-яке примушування до навчання і у сфері атеїстичних (та й інших) переконань, якщо це суперечить релігійній вірі особи.
За вчинення вищевказаного правопорушення релігійною організацією її діяльність може бути припинено в судовому порядку. Однак згідно
297 [250] П. 2 Указу Президента України від 21.03. 2002 р. № 279/2002 "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій".
298 [281] Людина і світ. - № 9. - 1999. - С. 25.
299 [280] Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи 1396 (1999). "З релігії та демократії" / Людина і світ. - 1999. - № 8. - С. 25.
122
з законодавством України юридична відповідальність не настає і для фізичних осіб, котрі примушують інших до релігійного навчання. Необхідно встановити юридичну відповідальність, наприклад, адміністративну, за вказане правопорушення.
Про те, що право людини на релігійну освіту у нашій державі не є декларативним, а реалізується у практичному житті, свідчать нижче-наведені дані. Станом на 1 січня 2001 р. в Україні діяло: 126 духовних навчальних закладів, де навчалося 9618 слухачів денної й 8070 заочної форми навчання; 7684 недільних шкіл. Найбільша кількість духовних навчальних закладів (33) діє у складі Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн-баптистів, а недільних шкіл (2593) - у складі УПЦ. Вказані та й інші дані про кількість духовних навчальних закладів і недільних шкіл, які діють в Україні, відображено в Додатку Б.
Зростання кількості громад, недостатня забезпеченість їх священнослужителями, а також потреба в місіонерстві та євангелізації спонукають релігійні організації до активнішої підготовки власних кадрів. Протягом 1997-2000 рр. кількість духовних навчальних закладів у країні зросла з 68 до 124, а чисельність їх слухачів збільшилась із 10799 (у 1997 р.) до 17688 (у 2001 р.). У Львівській області в останні роки також простежується тенденція до збільшення чисельності духовних навчальних закладів та їх слухачів. Однак у 2000-2001 рр. кількість духовних навчальних закладів Львівщини залишається незмінною.
За власним волевиявленням кожна людина могла прийняти рішення про отримання релігійної освіти і до прийняття Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", але реалізувати його тоді було дуже важко. В перші ж роки радянської влади був прийнятий Декрет РНК РРСФР "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" (23 січня 1918 р.) [197]300. Аналогічний Декрет був прийнятий 19.01.1919 р. Тимчасовим Робітничо-Селянським урядом України. Згаданими нормативно-правовими актами було передбачено, що школа відокремлена від церкви. Не допускалося викладання релігійних віровчень у всіх державних, громадських, приватних навчальних закладах, де викладалися загальноосвітні предмети. Громадяни могли навчатися релігії лише приватно. Отож, відтоді вивчення релігії стало приватною справою громадян і могло практикуватися лише в сім'ї. Вимоги до навчання релігійного віровчення "приватним способом" у законодавстві не розкривалися, тому це давало підстави для найрізноманітніших тлумачень, особливо стосовно навчання неповнолітніх. Релігійним орга