300 [197] О религии и церкви: Сборник вьісказьіваний классиков марксизма-ленинизма, доку-ментов КПСС и Советского государства. - М.: Политиздат, 1981. - С. 50.
123
нізаціям заборонялося створення біблійних літературних гуртків з вивчення релігії, а також відкриття бібліотек.
Основні положення Декрету Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України від 19.01.1919 р. пізніше були відтворені у Положенні про релігійні об'єднання в Українській РСР (затверджене Указом Президії Верховної Ради УРСР від 1 листопада 1976 р.) [314]301.
Кримінальний кодекс УРСР (ст. 138) передбачав кримінальну відповідальність за порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Президія Верховної Ради УРСР 26 березня 1966 р. прийняла Указ "Про застосування ст. 138 Кримінального кодексу УРСР", в якому детально роз'яснювалося, що слід розуміти під порушенням законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, а також був поданий вичерпний перелік діянь, за які передбачалася кримінальна відповідальність [314]302. До них належали й організація і систематичне проведення занять з навчання неповнолітніх релігії з порушенням встановлених законодавством правил. Індивідуальне навчання релігії батьками своїх дітей не передбачало кримінальної відповідальності, але якщо при такому навчанні були присутні діти інших віруючих, то діяння розглядалося як систематичне навчання неповнолітніх релігії і особи притягувалися до кримінальної відповідальності. Ст. 138 Кримінального кодексу України була вилучена лише 1992 р., коли вже діяв Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації", який значно розширив можливості людей щодо отримання релігійної освіти 303.
4.6. Право на заміну виконання окремих юридичних обов'язків, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями людини
Як уже зазначалося, дотримання і сповідування людиною релігійних чи інших переконань може призводити до її відмови вчиняти певні діяння. Такі відмови можуть бути об'єднані у дві групи:
1. Відмова від учинення юридично необов'язкових дій (наприклад, від участі в релігійних, громадських обрядах). Така відмова в усіх випадках
301 [314] Сборник законов Украинской ССР и указов Президиума Верховного Совета УССР: В 2 Т. 1938 - 1979. - К., 1980. - С. 230.
302 [314] Сборник законов Украинской ССР и указов Президиума Верховного Совета УССР: В 2 Т. 1938-1979. В 2 Т. - К., 1980.
303 Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 15.05.1992 р. // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 32. - Ст. 457.
124
повинна розглядатися як правомірна поведінка відповідно до Конституції України, в якій, зокрема, закріплено, що ".. .ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством" (ч. 1 ст. 19).
2. Відмова від учинення окремих дій, визначених законодавством як юридично обов'язкові. За загальним правилом, така відмова вважається протиправною поведінкою і повинна передбачати юридичну відповідальність.
У Конституції України закріплено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів з мотивів релігійних переконань. Однак дозволяється заміна військового обов'язку на альтернативну службу (ч. 4 ст. 35 Конституції України). Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачає, що "заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством" (ч. 3 ст. 4). Як бачимо, Закон не конкретизує кола цих випадків, на відміну від Конституції, котра передбачає лише один випадок такої заміни.
На наш погляд, положення ст. 3 Основного Закону дають підставу вважати, що в усіх випадках, коли це практично можливо і не призводи-тиме до порушення суспільних інтересів та прав окремих людей, держава може дозволити особам у зв'язку з їхніми релігійними чи іншими переконаннями замінити окремі юридичні обов'язки на інші або й узагалі звільнити від їх виконання.
Серед юридичних обов'язків, виконання яких в Україні (та й в інших державах) може суперечити релігійним чи іншим переконанням людини, можемо назвати наступні: складання присяги у визначених законодавством випадках; проходження військової, а інколи й альтернативної служби; використання науково обгрунтованого медичного лікування у випадках, передбачених законодавством; отримання ідентифікаційного номера у випадках, визначених законодавством.
А зараз розглянемо існуючі в Україні правові можливості заміни вищевказаних юридичних обов'язків альтернативними, коли їх виконання суперечить релігійним чи іншим переконанням людини.
Складання присяги. У деяких країнах громадяни зобов'язані складати релігійну присягу (як правило, у вигляді клятви) перед тим, як скористатися певними правами або обійняти певну державну чи іншу посаду. Зміст же такої присяги здебільшого визначений законодавством. Однак певна категорія людей внаслідок своїх релігійних чи інших переконань може відмовитися від складання присяги. У такому випадку законодавство різних держав дозволяє, наприклад, змінити певні слова
125
у присязі на інші [147]304; або скласти її відповідно до своєї релігії чи віровчення [125]305.
У Конституції України визначено зміст присяги Президента України (ст. 104), проте, не достатньо, на наш погляд, деталізовано порядок її складання. На практиці Президенти України (уже тричі) складали присягу народові на Пересопницькому Євангелії. Звичаєву норму, котра сформувалася, доцільно було б закріпити у Конституції України, але з одночасним гарантуванням главі держави права на альтернативну форму складання присяги відповідно до його релігійних чи інших переконань.
Слід зазначити, що в нашій державі присягу складають й інші, окрім Президента України, посадові особи перед вступом їх на посаду чи початком заняття певною діяльністю (наприклад, народні депутати України (ст. 49 Конституції України). Однак їхні присяги не є "релігійними". Релігійна присяга (на нашу думку) - це урочиста заява, яка підкріплюється покладанням руки на священну книгу, цілуванням певних атрибутів культу і (або) зміст котрої має "релігійний" характер. Однак навіть складання нерелігійної присяги може суперечити релігійним переконанням людини. Тому в законодавстві України доцільно передбачити загальне положення про те, що при складанні присяги (як релігійного, так і нерелігійного характеру) повинні враховуватися релігійні чи інші переконання відповідного суб'єкта.
Друга подібна проблема постає там, де закон вимагає, аби особа, яка свідчить у суді чи подає інформацію відповідним органам державної влади, склала присягу про те, що вона говорить правду. Зазвичай закон передбачає, що коли релігія чи переконання особи забороняють їй складати таку присягу, вона може натомість написати офіційну заяву на підтвердження своїх слів. У деяких випадках цей вибір повністю полишено на розсуд кожної особи, і вона самостійно вирішує, чи їй складати присягу, чи обмежитися офіційною заявою, - незалежно від того, чи випливає це з її релігійних міркувань. У деяких країнах дозвіл замінити присягу офіційною заявою чи підтвердженням може бути надано тільки членам певних релігій або послідовникам будь-якої віри, які відмовляються складати присягу, тоді як можливості такого вибору для атеїстів, агностиків і раціоналістів не передбачено. І нарешті, у кількох країнах
126
закон не передбачає заміну присяги офіційною заявою чи підтвердженням за будь-яких обставин[160]306.
Коли закон змушує особу складати присягу, незважаючи на вимоги її релігії чи переконання, це є виявом дискримінації. Навіть якщо відмова у складанні присяги й не тягне за собою якогось покарання, вона все ж може стати причиною виникнення таких проблем, як, наприклад, перешкоди у праві особи на захист під час судового процесу чи доведення своєї правоти у цивільних справах виключно на підставі того, що людина відмовилася складати присягу.
В Україні складання подібної релігійної присяги юридично не регламентовано.
Проходження військової, а інколи й альтернативної служби також може суперечити релігійним чи іншим переконанням людини. У світі не існує універсального вирішення проблеми, коли людина відмовляється від військової служби на підставі своїх релігійних чи інших переконань. Способи їх розв'язання суттєво відрізняються у різних державах, що зумовлено певними обставинами і громадською думкою. Як правило, розгляд заяв про повну або часткову відмову від військової служби на підставі релігійних чи інших переконань полишено на розсуд держави. Такий порядок передбачено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, в якому зазначається, що термін "примусова чи обов'язкова праця" не поширюється на "...будь-яку службу військового характеру, а в тих країнах, де визнається відмова від військової служби з політичних чи релігійно-етичних мотивів, - будь-яку службу, передбачену законом для осіб, що відмовляються від військової служби з таких мотивів" (п. с) 3 ст. 8).
Наявність можливості звільнення від військової служби на підставі своїх релігійних, а то й інших переконань у певних державах відображено в Додатку Д.
В Україні право на альтернативну (невійськову) службу гарантується громадянам за умови, що виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням.