Смекни!
smekni.com

Свобода віросповідання - юридичне забезпечення в Україні (Ярмол) (стр. 34 из 50)

300 [197] О религии и церкви: Сборник вьісказьіваний классиков марксизма-ленинизма, доку-ментов КПСС и Советского государства. - М.: Политиздат, 1981. - С. 50.

123

нізаціям заборонялося створення біблійних літературних гуртків з ви­вчення релігії, а також відкриття бібліотек.

Основні положення Декрету Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України від 19.01.1919 р. пізніше були відтворені у Положенні про релігійні об'єднання в Українській РСР (затверджене Указом Пре­зидії Верховної Ради УРСР від 1 листопада 1976 р.) [314]301.

Кримінальний кодекс УРСР (ст. 138) передбачав кримінальну від­повідальність за порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Президія Верховної Ради УРСР 26 берез­ня 1966 р. прийняла Указ "Про застосування ст. 138 Кримінального ко­дексу УРСР", в якому детально роз'яснювалося, що слід розуміти під порушенням законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, а також був поданий вичерпний перелік діянь, за які пе­редбачалася кримінальна відповідальність [314]302. До них належали й організація і систематичне проведення занять з навчання неповноліт­ніх релігії з порушенням встановлених законодавством правил. Інди­відуальне навчання релігії батьками своїх дітей не передбачало кримі­нальної відповідальності, але якщо при такому навчанні були присутні діти інших віруючих, то діяння розглядалося як систематичне навчан­ня неповнолітніх релігії і особи притягувалися до кримінальної від­повідальності. Ст. 138 Кримінального кодексу України була вилучена лише 1992 р., коли вже діяв Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації", який значно розширив можливості людей щодо отримання релігійної освіти 303.

4.6. Право на заміну виконання окремих юридичних обов'язків, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями людини

Як уже зазначалося, дотримання і сповідування людиною релігійних чи інших переконань може призводити до її відмови вчиняти певні ді­яння. Такі відмови можуть бути об'єднані у дві групи:

1. Відмова від учинення юридично необов'язкових дій (наприклад, від участі в релігійних, громадських обрядах). Така відмова в усіх випадках

301 [314] Сборник законов Украинской ССР и указов Президиума Верховного Совета УССР: В 2 Т. 1938 - 1979. - К., 1980. - С. 230.

302 [314] Сборник законов Украинской ССР и указов Президиума Верховного Совета УССР: В 2 Т. 1938-1979. В 2 Т. - К., 1980.

303 Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 15.05.1992 р. // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 32. - Ст. 457.

124

повинна розглядатися як правомірна поведінка відповідно до Конституції України, в якій, зокрема, закріплено, що ".. .ніхто не може бути примуше­ний робити те, що не передбачено законодавством" (ч. 1 ст. 19).

2. Відмова від учинення окремих дій, визначених законодавством як юридично обов'язкові. За загальним правилом, така відмова вважається протиправною поведінкою і повинна передбачати юридичну відповідаль­ність.

У Конституції України закріплено, що ніхто не може бути увільне­ний від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконан­ня законів з мотивів релігійних переконань. Однак дозволяється заміна військового обов'язку на альтернативну службу (ч. 4 ст. 35 Конституції України). Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачає, що "заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодав­ством" (ч. 3 ст. 4). Як бачимо, Закон не конкретизує кола цих випадків, на відміну від Конституції, котра передбачає лише один випадок такої заміни.

На наш погляд, положення ст. 3 Основного Закону дають підставу вважати, що в усіх випадках, коли це практично можливо і не призводи-тиме до порушення суспільних інтересів та прав окремих людей, дер­жава може дозволити особам у зв'язку з їхніми релігійними чи іншими переконаннями замінити окремі юридичні обов'язки на інші або й уза­галі звільнити від їх виконання.

Серед юридичних обов'язків, виконання яких в Україні (та й в інших державах) може суперечити релігійним чи іншим переконан­ням людини, можемо назвати наступні: складання присяги у визна­чених законодавством випадках; проходження військової, а інколи й альтернативної служби; використання науково обгрунтованого медичного лікування у випадках, передбачених законодавством; отримання ідентифікаційного номера у випадках, визначених зако­нодавством.

А зараз розглянемо існуючі в Україні правові можливості заміни ви­щевказаних юридичних обов'язків альтернативними, коли їх виконання суперечить релігійним чи іншим переконанням людини.

Складання присяги. У деяких країнах громадяни зобов'язані скла­дати релігійну присягу (як правило, у вигляді клятви) перед тим, як скористатися певними правами або обійняти певну державну чи іншу посаду. Зміст же такої присяги здебільшого визначений законодавством. Однак певна категорія людей внаслідок своїх релігійних чи інших пе­реконань може відмовитися від складання присяги. У такому випадку законодавство різних держав дозволяє, наприклад, змінити певні слова

125

у присязі на інші [147]304; або скласти її відповідно до своєї релігії чи віровчення [125]305.

У Конституції України визначено зміст присяги Президента Украї­ни (ст. 104), проте, не достатньо, на наш погляд, деталізовано порядок її складання. На практиці Президенти України (уже тричі) складали присягу народові на Пересопницькому Євангелії. Звичаєву норму, ко­тра сформувалася, доцільно було б закріпити у Конституції України, але з одночасним гарантуванням главі держави права на альтернатив­ну форму складання присяги відповідно до його релігійних чи інших переконань.

Слід зазначити, що в нашій державі присягу складають й інші, окрім Президента України, посадові особи перед вступом їх на по­саду чи початком заняття певною діяльністю (наприклад, народні депутати України (ст. 49 Конституції України). Однак їхні присяги не є "релігійними". Релігійна присяга (на нашу думку) - це урочис­та заява, яка підкріплюється покладанням руки на священну книгу, цілуванням певних атрибутів культу і (або) зміст котрої має "релігій­ний" характер. Однак навіть складання нерелігійної присяги може суперечити релігійним переконанням людини. Тому в законодавстві України доцільно передбачити загальне положення про те, що при складанні присяги (як релігійного, так і нерелігійного характеру) повинні враховуватися релігійні чи інші переконання відповідного суб'єкта.

Друга подібна проблема постає там, де закон вимагає, аби особа, яка свідчить у суді чи подає інформацію відповідним органам державної влади, склала присягу про те, що вона говорить правду. Зазвичай за­кон передбачає, що коли релігія чи переконання особи забороняють їй складати таку присягу, вона може натомість написати офіційну заяву на підтвердження своїх слів. У деяких випадках цей вибір повністю поли­шено на розсуд кожної особи, і вона самостійно вирішує, чи їй складати присягу, чи обмежитися офіційною заявою, - незалежно від того, чи випливає це з її релігійних міркувань. У деяких країнах дозвіл замінити присягу офіційною заявою чи підтвердженням може бути надано тільки членам певних релігій або послідовникам будь-якої віри, які відмовля­ються складати присягу, тоді як можливості такого вибору для атеїстів, агностиків і раціоналістів не передбачено. І нарешті, у кількох країнах

126

закон не передбачає заміну присяги офіційною заявою чи підтверджен­ням за будь-яких обставин[160]306.

Коли закон змушує особу складати присягу, незважаючи на вимоги її релігії чи переконання, це є виявом дискримінації. Навіть якщо відмова у складанні присяги й не тягне за собою якогось покарання, вона все ж може стати причиною виникнення таких проблем, як, наприклад, пере­шкоди у праві особи на захист під час судового процесу чи доведення своєї правоти у цивільних справах виключно на підставі того, що люди­на відмовилася складати присягу.

В Україні складання подібної релігійної присяги юридично не регла­ментовано.

Проходження військової, а інколи й альтернативної служби та­кож може суперечити релігійним чи іншим переконанням людини. У світі не існує універсального вирішення проблеми, коли людина від­мовляється від військової служби на підставі своїх релігійних чи інших переконань. Способи їх розв'язання суттєво відрізняються у різних дер­жавах, що зумовлено певними обставинами і громадською думкою. Як правило, розгляд заяв про повну або часткову відмову від військової служби на підставі релігійних чи інших переконань полишено на розсуд держави. Такий порядок передбачено Міжнародним пактом про грома­дянські і політичні права, в якому зазначається, що термін "примусова чи обов'язкова праця" не поширюється на "...будь-яку службу військо­вого характеру, а в тих країнах, де визнається відмова від військової служби з політичних чи релігійно-етичних мотивів, - будь-яку службу, передбачену законом для осіб, що відмовляються від військової служби з таких мотивів" (п. с) 3 ст. 8).

Наявність можливості звільнення від військової служби на підставі своїх релігійних, а то й інших переконань у певних державах відобра­жено в Додатку Д.

В Україні право на альтернативну (невійськову) службу гарантується громадянам за умови, що виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням.