Смекни!
smekni.com

Свобода віросповідання - юридичне забезпечення в Україні (Ярмол) (стр. 38 из 50)

4) українське законодавство передбачає загальний строк (триваліс­тю в один місяць) для реєстрації релігійних організацій. У необхідних випадках, коли є потреба у висновку місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету, сільської, селищної, міської рад, а також спеці­алістів, рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних орга­нізацій приймається у тримісячний термін. Однак підстави отримання вказаного висновку та його зміст юридично не регламентовані. Тому необхідно дещо конкретизувати в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" підстави для продовження терміну реєстрації релігійної організації.

4. Згідно із законодавством, релігійними організаціями, крім релігій­них громад, можуть бути ще й релігійні управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади та їх об'єднання, які також виступають своєрідними формами колектив­ного сповідування релігії.

5. Право громадян сповідувати індивідуально й колективно будь-яку релігію, можливо, й таку, що її раніше не існувало, потребує визначен­ня таких понять, як релігія, релігійна організація. Міжнародні акти з прав людини та законодавство України таких визначень не дають. На основі узагальнення існуючих поглядів можна стверджувати, що релі­гія - це духовний феномен, який втілює віру людини в існування над­природного начала (найчастіше - Бога), що вважається джерелом буття усього сущого, і слугує для неї засобом "спілкування" з цим началом. Структурними елементами релігії є: релігійна свідомість (релігійна віра, ідеї, уявлення, почуття), релігійні відносини, релігійна діяльність, релігійні організації. Проте визначальною ознакою усякої релігії висту­

139

пає релігійна віра. Об'єктом останньої є надприродне начало (Бог), що є джерелом всього сущого. Саме за об'єктом релігійної віри мають, на наш погляд, визнаватися, наступні властивості: унікальність (неповтор­ність, невідтворюваність), трансцендентність (позаземне, а зрештою і позаматеріальне існування), абсолютна первинність, всепроникливість, довічність, таємничність, найвища й беззаперечна цінність, реальне іс­нування (у свідомості людини, яка сповідує віру у нього).

6. Указане визначення поняття релігії, а також зазначені властивості об'єкта релігійної віри можуть набувати практичного значення, зокрема, при державній реєстрації певної організації саме як релігійної. Якщо у реєстраційного органу виникнуть сумніви з цього питання, він пови­нен призначити релігієзнавчу експертизу. Хоча законодавством України передбачено можливість проведення релігієзнавчої експертизи, однак, підстави й порядок її здійснення не визначені. У зв'язку з цим, необхід­но хоча б урядовою постановою затвердити спеціальне положення про підстави та порядок її проведення.

7. Юридичні засоби реалізації права на сповідування релігії певними категоріями осіб потребують деяких уточнень, конкретизації, а навіть і змін, а саме:

1) у Законі України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" пропонується закріпити, що:

- військовослужбовцям гарантується право на свободу віросповіда­ння;

- у вільний від військової служби час військовослужбовці мають право брати участь у богослужіннях і релігійних обрядах;

- допускається використання військовослужбовцями релігійної літе­ратури та предметів культу;

- держава не несе обов'язків стосовно задоволення потреб військо­вослужбовців, пов'язаних із релігійними переконаннями і необхідністю відправлення релігійних обрядів;

- створення релігійних об'єднань у військовій частині не допуска­ється;

2) встановлений у законодавстві України порядок сповідування ре­лігії представниками зарубіжних організацій, які тимчасово перебува­ють в Україні, а саме: проповідування ними релігійних віровчень, від­правлення релігійних обрядів, здійснення іншої канонічної діяльності (лише у тих релігійних організаціях, на запрошення яких вони прибу­ли і за офіційним погодженням з державним органом, котрий здійснив реєстрацію статуту релігійної організації), - є порушенням ст. 35 Кон­ституції України, що гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання без вищезазначених обмежень. Тому в Законі України

140

"Про свободу совісті та релігійні організації" необхідно скасувати вка­зані правообмеження щодо сповідування релігії представниками зару­біжних організацій, які тимчасово перебувають в Україні.

8. Законодавство України містить низку забороняючих нормативно-правових приписів, котрі фактично виступають "декларативними" юри­дичними засобами охорони права людини сповідувати будь-яку релігію, оскільки за їх порушення не передбачено юридичної відповідальності. Тому необхідно встановити:

- адміністративну відповідальність (а при наявності тяжких наслід­ків - і кримінальну) за примус при визначенні фізичною особою (а не тільки громадянами) свого ставлення до релігії, до її сповідування, до участі в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях;

- адміністративну відповідальність за порушення виключного права релігійних організацій засновувати підприємства для випуску богослуж­бової літератури і виробництва предметів культового призначення;

- адміністративну відповідальність за незаконну відмову відповід­них посадових осіб від надання дозволу на проведення публічних бого­служінь, релігійних обрядів, церемоній, процесів.

9. Положення ч. 5 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релі­гійні організації" ("ніхто не має права вимагати від священнослужите­лів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих") повинно бути втілене в ч. 1 ст. 63 Конституції України, ч. 2 ст. 385 КК України, ст. 69 КПК України. На наш погляд, за вчинення вказаного правопорушення повинна наставати кримінальна відповідальність, передбачена ст. 373 КК України (примушування давати показання).

10. Суб'єктивне юридичне право людини змінювати свої релігійні або інші переконання виступає невід'ємним елементом свободи віросповіда­ння. Ця можливість людини має бути включена до структури свободи сві­тогляду та віросповідання, проголошеної у ст. 35 Конституції України.

11. Одним із важливих юридичних засобів охорони права людини змінювати релігійні або інші переконання є закріплена у законодавстві України заборона чинити будь-який примус при визначенні громадяни­ном свого ставлення до релігії. Оскільки жодних санкцій за такі дії не передбачено, доцільно було б уточнити цей припис вказівкою на те, що забороняється будь-яке примусове (із застосуванням фізичного або пси­хічного тиску) навернення до тієї чи іншої віри.

12. Основою юридичного механізму права людини на релігійну та (або) світську освіту в Україні є Конституція (ст. 35, 52), Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ч. 3 ст. 3, ст. 6, 11, 14); Закон України "Про освіту" (в редакції 1996 р.), Закон України "Про за­гальну середню освіту" (1999) та інші нормативні документи.

141

Право на релігійну освіту як складник свободи віросповідання по­требує насамперед з'ясування поняття релігійної освіти. На основі ана­лізу висвітлених у літературі позицій, видається можливим зазначити, що релігійна освіта- це навчальний процес, який полягає у наданні осо­бі певного обсягу інформації релігійного змісту з метою формування та (чи) підвищення рівня її релігійної освіченості, усвідомленого сприй­няття нею змісту певного релігійного віровчення та формування у неї практичних вмінь та навичок щодо його сповідування.

13. На наш погляд, тільки державна система освіти повинна мати світський характер, тому до Конституції України та Закону України "Про освіту" необхідно внести відповідні зміни. Світський характер держав­ної системи освіти означає, що навчально-виховний процес у таких за­кладах вільний від втручання політичних партій, громадських і релігій­них організацій, а також те, що у них не допускається залучення учнів або студентів до участі в політичних акціях та релігійних заходах під час навчально-виховного процесу (ст.8 Закону України "Про освіту"). Законом України "Про загальну середню освіту" також передбачено, що "примусове залучення учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів до вступу в будь-які об'єднання громадян, релігійні і воєнізо­вані формування забороняється" (ст. 17). За порушення вищевказаних положень Законів не передбачено юридичної відповідальності, тому необхідно запровадити, наприклад, адміністративну відповідальність за примусове залучення учнів або студентів до участі в політичних акці­ях, релігійних заходах, об'єднаннях громадян, релігійних і воєнізова­них формуваннях. Недержавні ж заклади освіти, на наш погляд, можуть бути й не відокремленими від релігійних організацій. Таке положення відповідає вимогам міжнародного права.

14. У Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" необхідно передбачити, що релігійні організації мають право засновува­ти загальноосвітні заклади в порядку, визначеному законодавством.

15. Пропонується також законодавчо закріпити положення, за яким при дотриманні вимог державних стандартів освіти документи про освіту у духовних навчальних закладах, акредитованих Міністерством освіти і науки України, прирівнюються до документів, виданих держав­ними закладами освіти.

16. Право людини здобувати релігійну освіту за певними критерія­ми можемо поділити на певні види: 1) за суб'єктним складом його здій­снення: індивідуальне, колективне (загальнопросвітницьке - наприклад, навчання у недільних школах, на біблійних курсах), професійно зорі­єнтоване (здійснюється в духовних навчальних закладах); 2) залежно від категорій суб'єктів, які здобувають релігійну освіту: право громадян