Смекни!
smekni.com

Свобода віросповідання - юридичне забезпечення в Україні (Ярмол) (стр. 39 из 50)

142

конкретної держави; право іноземців; право апатридів; право на релігій­ну освіту дітей, інших категорій осіб.

17. У законодавстві необхідно передбачити, що право здобувати ре­лігійну освіту індивідуально чи разом з іншими мають не лише грома­дяни, але й іноземці та апатриди.

18. Потрібно встановити, що у державних навчальних закладах за бажанням батьків можуть бути виділені із системи релігієзнавства окре­мі теми (об'єднані у навчальні курси) для глибшого вивчення їхніми дітьми (наприклад, християнська етика). Однак програма таких курсів повинна бути затверджена Міністерством освіти і науки України, а їх викладання повинно здійснюватися викладачами, котрі мають відповід­ну педагогічну освіту та належний рівень професійної підготовки.

19. Юридичним засобом охорони права людини здобувати релігій­ну та світську освіту є передбачене законодавством положення про недопустимість будь-якого примушування до навчання релігії. Пропо­нується уточнити дане положення вказівкою про те, що забороняється будь-яке примушування до навчання і у сфері атеїстичних (чи інших) переконань, якщо це суперечить релігійній вірі особи. Юридична відпо­відальність за вищевказані діяння передбачена лише для релігійних ор­ганізацій (а саме: можливість припинення їхньої діяльності в судовому порядку), однак її не встановлено стосовно фізичних осіб. Як видається, доцільно передбачити, наприклад, адміністративну відповідальність фі­зичних осіб (і окремо - осіб посадових) за примушування до навчання релігійним та іншим переконанням.

20. Право на заміну виконання окремих юридичних обов'язків, не­сумісних із релігійними чи іншими переконаннями людини, також ви­ступає невід'ємним елементом свободи віросповідання (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Вказана можли­вість людини має бути відображена і в Конституції України, де поки що передбачено лише право заміни військового обов'язку альтернативною службою, хоча, як свідчить практика, може виникати необхідність за­міни й деяких інших юридичних обов'язків, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями особи.

21. Серед юридичних обов'язків, виконання яких може суперечити релігійним чи іншим переконанням особи, можемо назвати наступні: складання присяги; проходження військової, а інколи й альтернативної служби; використання науково обгрунтованого медичного лікування; отримання ідентифікаційного номера, коли це передбачено законом.

22. Право на альтернативний порядок складання присяги з мотивів релігійних чи інших переконань законодавство України не передбачає. Тому варто закріпити загальну норму про те, що при складанні присяги

143

(як релігійного, так і нерелігійного характеру) повинні враховуватися релігійні чи інші переконання людини.

23. Право на заміну військової служби альтернативною за чинним законодавством, надається громадянам України, якщо виконання вій­ськового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням, а самі громадяни належать до релігійних організацій (їхній перелік затвер­джений постановою Кабінету Міністрів України), віровчення котрих не допускає користування зброєю. На наш погляд, вказане положення обмежує свободу віросповідання тих громадян, які не бажають прохо­дити військову службу з огляду на моральні, філософські, етичні пере­конання, а також тих із них, хто не належить до релігійних організацій із вищевказаного переліку. Тому у Конституції України та Законі "Про альтернативну (невійськову) службу" слід передбачити право громадян України на альтернативну службу також і з релігійних, філософських, етичних переконань.

144

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження видається можливим зро­бити наступні висновки:

1. Неодмінними передумовами особистісного самовизначення лю­дини є її свобода віровизнання та свобода віросповідання. Їх основою виступає віра людини як обов'язковий елемент свідомості, світогляду. Віру людини можна розглядати у двох аспектах. По-перше, як духовну, психічну діяльність людини, спрямовану на вибір об'єкта віри і визна­чення свого внутрішнього ставлення до нього. Можливість здійснення такої діяльності відображає поняття свободи віровизнання. По-друге, віру можна трактувати й як зовнішню (фізичну) діяльність, що виступає проявом віровизнання. Можливість здійснення такої діяльності люди­ною відображає інше поняття - свобода віросповідання. Отже, свобода віровизнання як загальносоціальне (природне) право людини - це мож­ливість людини вільно обирати об'єкт своєї віри і визначати власне вну­трішнє ставлення до нього. Свобода віросповідання як загальносоціаль­не (природне) право людини - це можливість людини вчиняти певні дії або утримуватися від їх вчинення, за допомогою чого об'єктивується її віровизнання. Конкретизуючи, можемо відзначити, що свобода віроспо­відання як загальносоціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти такі діяння, за допомогою яких приймаються, зміню­ються та сповідуються релігійні або інші переконання.

2. Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання як природних прав людини - це система тих можливостей, котрі відобра­жають змістовну конкретизацію зазначених прав та зв'язки між ними. Структурні елементи (можливості) свободи віровизнання та зв'язки між ними стосуються лише внутрішньої (психічної) сфери людини. Зовніш­ній же їх прояв становить структуру свободи віросповідання. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як загально-соціальних (природних) явищ відображено у міжнародних (як універ­сальних, так і регіональних) актах з прав людини. Ці акти слугують ши­роко визнаними міжнародними стандартами права, що розглядається.

3. До структурних елементів свободи віровизнання та свободи ві­росповідання як загальносоціальних явищ належать такі можливості людини:

а) приймати певну релігію чи інші переконання;

б) змінювати свої релігійні чи інші переконання;

145

в) сповідувати якусь релігію чи інші переконання;

г) здобувати релігійну та (або) світську освіту;

д) утримуватися від окремих дій, несумісних із релігійними чи інши­ми переконаннями.

Крім вищевказаних елементів, свобода віровизнання включає також ще один - можливість мати власні релігійні чи інші переконання.

4. Право людини сповідувати будь-яку релігію чи інші переконання можна класифікувати на певні види: 1) за кількісним складом суб'єк­тів його здійснення - індивідуальне та колективне сповідування; 2) за змістом сповідувальної діяльності - здійснення культових дій та поза-культової діяльності (у духовній і практичній сферах); 3) залежно від місця сповідування - здійснення останнього у культових будівлях і на прилеглій до них території, у місцях паломництва, на кладовищах чи в місцях окремих поховань, у квартирах і будинках приватних осіб, в установах, організаціях чи в інших місцях; 4) залежно від юридично­го статусу суб'єкта використання розглядуваного права - сповідування релігії громадянами певної держави, іноземцями, апатридами, дітьми, військовослужбовцями, засудженими тощо.

5. Аналіз чинного законодавства України дозволяє констатувати іс­нування у ньому комплексного (міжгалузевого) інституту, що є основою юридичного механізму забезпечення свободи віросповідання людини.

6. Конституція України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), а Закон України "Про свободу совісті та релі­гійні організації" - право громадян на свободу совісті. Тому слід внести зміни до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", гарантувавши кожному (а не лише громадянам) свободу світогляду та ві­росповідання. При цьому, чи не найвдалішим формулюванням розгляду­ваного права, як видається, є свобода саме віросповідання як можливість людини приймати, змінювати, сповідувати, здобувати релігійні або інші переконання, а також утримуватися від тих дій, які несумісні з ними. Сво­бода ж світогляду - це можливість людини вільно самовизначатися у світі в цілому, осмислювати своє ставлення до нього, знаходити своє життєве призначення. Юридичне право здатне регулювати лише зовнішні прояви світогляду людини, котрі можуть стосуватися усіх сфер суспільного жит­тя й торкатися, відповідно, будь-якого права людини.

7. Механізм закріплення у Конституції України принципів свободи віросповідання людини видається підставним уточнити, або ж доповни­ти, наступним чином:

- принцип, згідно з яким жодна релігія не може бути визнана обов'язковою, слід доповнити положенням про те, що жодна релігія не може бути визнана й державною;

146

- у Конституції України необхідно закріпити принцип рівності усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій перед законом;

- принцип відокремлення церкви і релігійних організацій від держа­ви доцільно закріпити у такому формулюванні: "Україна є світською державою";

- принцип відокремлення школи від церкви, від релігійних організа­цій слід закріпити у такому формулюванні: "Державна система освіти різних рівнів має світський характер";

- у законодавстві України доцільно відобразити також і такі принци­пи свободи віросповідання, як добровільність самовизначення кожного у сфері сповідування віри та свобода вибору форм і способів здійснення цієї свободи.

8. Структура суб'єктивного юридичного права на свободу віроспо­відання включає наступні елементи (складники):

- право приймати релігію або інші переконання за своїм вибором;

- право сповідувати будь-яку релігію одноособово або разом з іншими;

- право не сповідувати жодної релігії;

- право змінювати свої релігійні або інші переконання;

- право на релігійну та (або) світську освіту;

- право на заміну окремих юридичних обов'язків, несумісних із ре­лігійними чи іншими переконаннями.