Смекни!
smekni.com

Свобода віросповідання - юридичне забезпечення в Україні (Ярмол) (стр. 40 из 50)

Щоправда, саме у Конституції України не отримали свого відображен­ня такі елементи свободи віросповідання, як-от: можливості приймати релігійні чи інші переконання, змінювати свої релігійні або інші переко­нання, здобувати релігійну освіту, замінювати окремі юридичні обов'язки на альтернативні з мотивів релігійних чи інших переконань. Тому зазна­чені можливості необхідно закріпити на конституційному рівні.

9. Порівняльний аналіз структурних елементів свободи віросповіда­ння людини як загальносоціального явища із структурними елементами суб'єктивного юридичного права, закріпленого у відповідному зако­нодавстві України, дозволяє стверджувати, що в останньому знайшли відображення всі можливості свободи віросповідання як загальносоці-ального права, котрі потребують юридичної регламентації.

10. Юридичний механізм забезпечення свободи віросповідання лю­дини - це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту свободи віросповідання в цілому, а також окремих її елемен­тів (можливостей), закріплених у національних юридичних актах.

11. Суб'єктивне юридичне право людини сповідувати будь-яку ре­лігію чи інші переконання (як складник свободи віросповідання) - це закріплена у законодавстві можливість людини виражати (проявляти) у фізичних діяннях своє ставлення до обраного нею об'єкта віри.

147

12. Передбачені у чинному законодавстві України підстави, порядок, строки утворення релігійної громади, які слугують юридичною проце­дурою колективного сповідування релігії, потребують певних уточнень і змін, зокрема:

- повідомлення державних органів про створення релігійних громад має бути юридично обов'язковим;

- необхідно збільшити мінімальну кількість засновників релігійної громади (скажімо, до 25 осіб), а також передбачити подання, крім за­яви і статуту, додаткових документів для реєстрації релігійної громади (зокрема, протоколу установчих загальних зборів релігійної громади, преліку громадян, що її утворили, відомостей про склад органів управ­ління, копії статуту (положення) релігійного управління (центру), якщо він знаходиться за межами України; даних про основи віровчення, про ставлення релігійної громади до сім'ї і шлюбу, освіти, здоров'я її послі­довників, відомостей про обмеження для членів і служителів організа­ції щодо їхніх прав та обов'язків;

- засновниками релігійних громад можуть визнаватись не лише гро­мадяни України (як це передбачено її законодавством), але й іноземці та апатриди, котрі постійно проживають в Україні. Іноземці ж, які перебу­вають в Україні тимчасово, можуть бути членами таких громад;

- у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" не­обхідно конкретизувати підстави продовження терміну реєстрації релі­гійної організації.

13. У зв'язку з необхідністю реєстрації релігійних організацій, а отже, й відмежування їх від інших недержавних структур, важливого практичного значення набуває визначення поняття релігії та з'ясуван­ня його суттєвих (змістовних) ознак. Міжнародні акти та законодавство України таких визначень не дають. На основі узагальнення існуючих поглядів видається можливим стверджувати, що релігія - це духовний феномен, який втілює віру людини в існування надприродного начала (найчастіше - Бога), що вважається джерелом буття всього сущого, і слугує для неї засобом "спілкування" з цим началом. Саме за об'єктом релігійної віри, на наш погляд, мають визнаватися наступні властивості: трансцендентність (позаземне, а зрештою і позаматеріальне існування), абсолютна первинність, унікальність (неповторність, невідтворюва-ність), всепроникливість, довічність, таємничність, найвища й беззапе­речна цінність, реальне існування (у свідомості людей, які сповідують віру у нього).

Наведене визначення поняття релігії, а також зазначені риси об'єкта релігійної віри можуть враховуватися при державній реєстрації певної організації саме як релігійної. Якщо у реєстраційного органу виникне з

148

цього питання сумнів, він повинен призначити релігієзнавчу експерти­зу. Хоча законодавством України передбачено можливість проведення релігієзнавчої експертизи, однак підстави і порядок її здійснення нор­мативно не визначені. Тому пропонується хоча б урядовою постановою затвердити спеціальне положення про підстави та порядок проведення державної релігієзнавчої експертизи.

14. Чинним законодавством не передбачено механізму захисту від таких порушень права, що розглядається, як примушування громадян до сповідування або, навпаки, до відмови від сповідування якоїсь ре­лігії, до участі або неучасті у богослужіннях і релігійних обрядах, до навчання релігії або переконань; вимагання від священнослужителів відомостей, отриманих ними під час сповіді віруючих; зазіхання на виняткове право релігійних організацій засновувати підприємства для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення; відмова посадових осіб від надання дозволу на проведен­ня публічного богослужіння, релігійних обрядів, церемоній, процесій; примусове залучення учнів або студентів до участі у релігійних заходах чи релігійних організаціях. За такі дії слід передбачити конкретні захо­ди юридичної відповідальності.

15. Право на релігійну освіту як складник свободи віросповідання потребує з'ясування поняття релігійної освіти. На основі аналізу висвіт­лених у літературі думок видається можливим відзначити, що релігійна освіта - це навчальний процес, який полягає у наданні особі певного обсягу інформації релігійного змісту з метою формування та (чи) під­вищення рівня її релігійної інформованості, усвідомленого сприйняття нею змісту певного релігійного віровчення та формування у неї прак­тичних вмінь і навичок щодо його сповідування. У зв'язку з цим про­понується:

а) у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" пе­редбачити, а в Законі України "Про освіту" - уточнити, що релігійні ор­ганізації мають право засновувати заклади освіти (наприклад, дошкіль­ні, загальні середні, професійно-технічні, вищі) в порядку, визначеному законодавством України;

б) закріпити в законодавастві положення про те, що при дотриманні вимог державних стандартів освіти документи про освіту у духовних навчальних закладах, акредитованих Міністерством освіти і науки України, прирівнюються до документів, виданих державними заклада­ми освіти;

в) закріпити положення про те, що право здобувати релігійну освіту індивідуально чи разом з іншими мають не лише громадяни, але й іно­земці та апатриди;

149

г) Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" допо­внити нормою, за якою релігійно-філософські, релігієзнавчі навчальні дисципліни, викладання яких не супроводжується релігійними обря­дами і має лише інформативний характер, можна вводити до навчаль­них планів державних та інших закладів освіти (що, власне, подекуди й практикується). Крім того, дане положення знайшло своє відображення у нещодавно прийнятому Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення пору­шених прав церков і релігійних організацій" від 21 березня 2002 року;

д) закріпити в законодавстві, що у державних навчальних закладах, за бажанням батьків, можуть бути виділені із системи курсу релігієзнав­ства окремі теми (об'єднані в окремі навчальні курси) задля їх глибшого вивчення дітьми (наприклад, християнська етика). Однак програма та­ких курсів має бути затверджена Міністерством освіти і науки України, а їх викладання повинно здійснюватися викладачами, які мають відпо­відну педагогічну освіту та належний рівень професійної підготовки.

16. Законодавство України не передбачає права на альтернативний порядок складання присяги з мотивів релігійних чи інших переконань. Тому доцільно закріпити загальне положення наступного змісту: при складанні присяги (як релігійного, так і нерелігійного характеру) пови­нні враховуватися релігійні чи інші переконання людини.

17. Звичаєву норму про складання Президентом України присяги на Пересопницькому Євангелії варто закріпити у конституційному за­конодавстві України (проте з одночасним гарантуванням главі держави права на альтернативну форму складання присяги, відповідно до його релігійних чи інших переконань).

18. У Конституції України та у Законі "Про альтернативну (невій­ськову) службу" слід передбачити, що право на альтернативну службу мають громадяни України не лише з релігійних переконань, але й із пе­реконань філософсько-етичних.

150

РЕЗЮМЕ

В монографии осуществлен системний анализ философско-право-внх и общетеоретических аспектов свободи веропризнания и свободи вероисповедания человека. Впервне в отечественной общетеоретичес-кой юриспруденции вияснено универсальное содержание и злементн свободи вероисповедания как одного из естественннх, неотьемлемнх прав человека, а также осуществлен комплексний анализ юридического механизма обеспечения зтой свободи в Украине.

Комплексно охарактеризовано соответствующее законодательство Украинн как нормативная основа юридического механизма обеспече­ния свободи вероисповедания. Проанализированн содержание, види и юридические средства реализации, охранн и защитн отдельннх струк­турних злементов (возможностей) свободи вероисповедания. Предла-гаются конкретнне рекомендации по усовершенствованию законода-тельства Украинн о свободе вероисповедания и религиозннх органи-зациях.

Обьектом исследования являются свобода вероисповедания и сво­бода веропризнания человека. Предметом исследования внступает ряд общих закономерностей юридического обеспечения свободн вероиспо-ведания человека, их проявление в Украине, а также пути и средства его усовершенствования.