Щоправда, саме у Конституції України не отримали свого відображення такі елементи свободи віросповідання, як-от: можливості приймати релігійні чи інші переконання, змінювати свої релігійні або інші переконання, здобувати релігійну освіту, замінювати окремі юридичні обов'язки на альтернативні з мотивів релігійних чи інших переконань. Тому зазначені можливості необхідно закріпити на конституційному рівні.
9. Порівняльний аналіз структурних елементів свободи віросповідання людини як загальносоціального явища із структурними елементами суб'єктивного юридичного права, закріпленого у відповідному законодавстві України, дозволяє стверджувати, що в останньому знайшли відображення всі можливості свободи віросповідання як загальносоці-ального права, котрі потребують юридичної регламентації.
10. Юридичний механізм забезпечення свободи віросповідання людини - це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту свободи віросповідання в цілому, а також окремих її елементів (можливостей), закріплених у національних юридичних актах.
11. Суб'єктивне юридичне право людини сповідувати будь-яку релігію чи інші переконання (як складник свободи віросповідання) - це закріплена у законодавстві можливість людини виражати (проявляти) у фізичних діяннях своє ставлення до обраного нею об'єкта віри.
147
12. Передбачені у чинному законодавстві України підстави, порядок, строки утворення релігійної громади, які слугують юридичною процедурою колективного сповідування релігії, потребують певних уточнень і змін, зокрема:
- повідомлення державних органів про створення релігійних громад має бути юридично обов'язковим;
- необхідно збільшити мінімальну кількість засновників релігійної громади (скажімо, до 25 осіб), а також передбачити подання, крім заяви і статуту, додаткових документів для реєстрації релігійної громади (зокрема, протоколу установчих загальних зборів релігійної громади, преліку громадян, що її утворили, відомостей про склад органів управління, копії статуту (положення) релігійного управління (центру), якщо він знаходиться за межами України; даних про основи віровчення, про ставлення релігійної громади до сім'ї і шлюбу, освіти, здоров'я її послідовників, відомостей про обмеження для членів і служителів організації щодо їхніх прав та обов'язків;
- засновниками релігійних громад можуть визнаватись не лише громадяни України (як це передбачено її законодавством), але й іноземці та апатриди, котрі постійно проживають в Україні. Іноземці ж, які перебувають в Україні тимчасово, можуть бути членами таких громад;
- у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" необхідно конкретизувати підстави продовження терміну реєстрації релігійної організації.
13. У зв'язку з необхідністю реєстрації релігійних організацій, а отже, й відмежування їх від інших недержавних структур, важливого практичного значення набуває визначення поняття релігії та з'ясування його суттєвих (змістовних) ознак. Міжнародні акти та законодавство України таких визначень не дають. На основі узагальнення існуючих поглядів видається можливим стверджувати, що релігія - це духовний феномен, який втілює віру людини в існування надприродного начала (найчастіше - Бога), що вважається джерелом буття всього сущого, і слугує для неї засобом "спілкування" з цим началом. Саме за об'єктом релігійної віри, на наш погляд, мають визнаватися наступні властивості: трансцендентність (позаземне, а зрештою і позаматеріальне існування), абсолютна первинність, унікальність (неповторність, невідтворюва-ність), всепроникливість, довічність, таємничність, найвища й беззаперечна цінність, реальне існування (у свідомості людей, які сповідують віру у нього).
Наведене визначення поняття релігії, а також зазначені риси об'єкта релігійної віри можуть враховуватися при державній реєстрації певної організації саме як релігійної. Якщо у реєстраційного органу виникне з
148
цього питання сумнів, він повинен призначити релігієзнавчу експертизу. Хоча законодавством України передбачено можливість проведення релігієзнавчої експертизи, однак підстави і порядок її здійснення нормативно не визначені. Тому пропонується хоча б урядовою постановою затвердити спеціальне положення про підстави та порядок проведення державної релігієзнавчої експертизи.
14. Чинним законодавством не передбачено механізму захисту від таких порушень права, що розглядається, як примушування громадян до сповідування або, навпаки, до відмови від сповідування якоїсь релігії, до участі або неучасті у богослужіннях і релігійних обрядах, до навчання релігії або переконань; вимагання від священнослужителів відомостей, отриманих ними під час сповіді віруючих; зазіхання на виняткове право релігійних організацій засновувати підприємства для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення; відмова посадових осіб від надання дозволу на проведення публічного богослужіння, релігійних обрядів, церемоній, процесій; примусове залучення учнів або студентів до участі у релігійних заходах чи релігійних організаціях. За такі дії слід передбачити конкретні заходи юридичної відповідальності.
15. Право на релігійну освіту як складник свободи віросповідання потребує з'ясування поняття релігійної освіти. На основі аналізу висвітлених у літературі думок видається можливим відзначити, що релігійна освіта - це навчальний процес, який полягає у наданні особі певного обсягу інформації релігійного змісту з метою формування та (чи) підвищення рівня її релігійної інформованості, усвідомленого сприйняття нею змісту певного релігійного віровчення та формування у неї практичних вмінь і навичок щодо його сповідування. У зв'язку з цим пропонується:
а) у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачити, а в Законі України "Про освіту" - уточнити, що релігійні організації мають право засновувати заклади освіти (наприклад, дошкільні, загальні середні, професійно-технічні, вищі) в порядку, визначеному законодавством України;
б) закріпити в законодавастві положення про те, що при дотриманні вимог державних стандартів освіти документи про освіту у духовних навчальних закладах, акредитованих Міністерством освіти і науки України, прирівнюються до документів, виданих державними закладами освіти;
в) закріпити положення про те, що право здобувати релігійну освіту індивідуально чи разом з іншими мають не лише громадяни, але й іноземці та апатриди;
149
г) Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" доповнити нормою, за якою релігійно-філософські, релігієзнавчі навчальні дисципліни, викладання яких не супроводжується релігійними обрядами і має лише інформативний характер, можна вводити до навчальних планів державних та інших закладів освіти (що, власне, подекуди й практикується). Крім того, дане положення знайшло своє відображення у нещодавно прийнятому Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій" від 21 березня 2002 року;
д) закріпити в законодавстві, що у державних навчальних закладах, за бажанням батьків, можуть бути виділені із системи курсу релігієзнавства окремі теми (об'єднані в окремі навчальні курси) задля їх глибшого вивчення дітьми (наприклад, християнська етика). Однак програма таких курсів має бути затверджена Міністерством освіти і науки України, а їх викладання повинно здійснюватися викладачами, які мають відповідну педагогічну освіту та належний рівень професійної підготовки.
16. Законодавство України не передбачає права на альтернативний порядок складання присяги з мотивів релігійних чи інших переконань. Тому доцільно закріпити загальне положення наступного змісту: при складанні присяги (як релігійного, так і нерелігійного характеру) повинні враховуватися релігійні чи інші переконання людини.
17. Звичаєву норму про складання Президентом України присяги на Пересопницькому Євангелії варто закріпити у конституційному законодавстві України (проте з одночасним гарантуванням главі держави права на альтернативну форму складання присяги, відповідно до його релігійних чи інших переконань).
18. У Конституції України та у Законі "Про альтернативну (невійськову) службу" слід передбачити, що право на альтернативну службу мають громадяни України не лише з релігійних переконань, але й із переконань філософсько-етичних.
150
РЕЗЮМЕ
В монографии осуществлен системний анализ философско-право-внх и общетеоретических аспектов свободи веропризнания и свободи вероисповедания человека. Впервне в отечественной общетеоретичес-кой юриспруденции вияснено универсальное содержание и злементн свободи вероисповедания как одного из естественннх, неотьемлемнх прав человека, а также осуществлен комплексний анализ юридического механизма обеспечения зтой свободи в Украине.
Комплексно охарактеризовано соответствующее законодательство Украинн как нормативная основа юридического механизма обеспечения свободи вероисповедания. Проанализированн содержание, види и юридические средства реализации, охранн и защитн отдельннх структурних злементов (возможностей) свободи вероисповедания. Предла-гаются конкретнне рекомендации по усовершенствованию законода-тельства Украинн о свободе вероисповедания и религиозннх органи-зациях.
Обьектом исследования являются свобода вероисповедания и свобода веропризнания человека. Предметом исследования внступает ряд общих закономерностей юридического обеспечения свободн вероиспо-ведания человека, их проявление в Украине, а также пути и средства его усовершенствования.