57 [177] Мень А. История религии / Сост. А. Борисов и др. - М.: Форум-Инфра-М., 1999. - Кн. 1: В поисках пути истини и жизни. - С. 8.
58 [54] Енцикліка Святійшого отця Івана-Павла ІІ до єпископів католицької церкви "РЮЕ8 ЕТ КДТІО" ("Про співвідношення віри і розуму"). - К.- Львів: Кайрос; Свічадо, 2000. - С. 117.
59 [358] Философский знциклопедический словарь / Ред.-сост.: Губский Е.Ф. и др. - М.: ИНФРА-М, 1999.-С. 64.
60 [158] Краткий словарь по философии // Под общ. ред. И.В. Блауберга, И.К. Пантина. - М.:
Политиздат, 1982. - С. 37.
61 [161] Культурология. ХХ век. Знциклопедия / Ред.-сост. С.Я. Левит. - СПб.: Университетская
книга; Алтея, 1998. - Т. 1: А-Л. - С. 107.
62 [213] Платонов К.К. Психология религии. Факти и мисли. - М.:Политиздат, 1967; [201] Бо-рунков Ю.Ф. Структура религиозного сознания. - М.: Мисль, 1971; [348] Угринович Д.М. Психоло-гия религии. - М.:Политиздат, 1986.
17
психологічний стан людини й одночасно її ставлення до певних явищ навколишнього світу і людської свідомості. Зазначалося, що поняття "віра" вживається в тих випадках, коли йдеться про не повністю доведене, гіпотетичне, або про ті явища і процеси, які належать до майбутнього [347]63.
Отже, віра - це, у широкому розумінні, впевненість в існуванні якогось явища, визнання його реальності незалежно від характеру доказів, фактів, на котрих ця переконаність грунтується [325]64.
Слід зауважити, що будь-яка віра має свій об'єкт [287, 347]65. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Об'єкт віри може бути як релігійним (зокрема, віра в існування Бога), так і нерелігійним (віра в"ідеальне" суспільство, у фізичне безсмертя людства тощо).
Залежно від об'єкта й суб'єкта віри розрізняють декілька її різновидів, а саме:
- наївна буденна віра (тобто впевненість в існуванні навколишнього світу, інших людей, свого тіла і духу). Вона є наївною остільки, оскільки її носій не усвідомлює протилежності між собою та дійсністю;
- первісна віра (вона відображає повсякденну діяльність, а також початкові ступені філософії й науки);
- релігійна віра (тобто впевненість в існуванні надприродних і наді-сторичних сил - богів, духів тощо, які "керують" життям людини);
- філософська віра (термін К. Ясперса) як переконаність в існуванні трансцендентного буття, яке є зовсім іншим, аніж буття реальне (земне), і в котре ми не входимо, але на якому засновані і до якого належимо. Таке буття К. Ясперс називає Богом. Бог не має того особистісного сенсу, який притаманний релігії. Віра в абстрактне трансцендентне буття має, на його погляд, долати ворожнечу між релігіями;
- соціальна віра - визнання, утвердження певних ідеалів майбутнього, впевненість у можливості їх реалізації у практичній діяльності [325]66.
Кожен із зазначених різновидів віри характеризується, безперечно, неоднаковою поширеністю, неоднаковим впливом на долі людей, їхніх спільнот, різноманітних суспільств. Особливу та, мабуть, найвагомішу роль у життєдіяльності численних поколінь людства відіграла саме релігійна віра. Можемо погодитися, що ".ментальний феномен релігійної віри, як пока-
63 [347] Угринович Д.М. Введение в религиоведение. - М.: Мисль, 1985. - С. 34.
64 [325] Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник / За ред. В.П. Андрущенка, М.І. Горлача. - К. - Харків: Рубікон, 1997. - С. 86.
65 [287] Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка. - К.: Академія, 2000. - С. 30; [347] Угринович Д.М. Введение в религиоведение. - М.: Мисль, 1985. - С. 40.
66 [325] Соціальна філософія: Короткий енциклопедичний словник. / За ред. В.П. Андрущенка, М.І. Горлача. - К.-Харків: Рубікон, 1997. - С. 86.
18
зує суспільний досвід, знаходиться структурно в дещо відмінній площині, ніж, скажімо, феномен віри раціональної, наукової" [299]67; однак це, як бачимо, не виключає й інших "варіантів" віри (вірувань).
Окрім цього, іноді розрізнення віри релігійної та нерелігійної буває аж ніяк не очевидним. Між тим таке розмежування у деяких випадках може набувати безпосередньо практичного характеру, зважаючи, зокрема, на наявність у багатьох державах, включаючи й Україну, "спеціалізованого" законодавства щодо релігійних організацій та здійснення кожною людиною її права на свободу віросповідання. Наприклад, у Данії в 1996 р. Товариству свідомості Крішни було відмовлено у виданні спеціальної ліцензії на право підтвердження шлюбу, (таке
право мають релігійні організації). Відмова обгрунтовувалася тим, що дане товариство не є релігійною громадою у звичайному розумінні цього слова [261]68. Зауважимо, що в Україні Товариство свідомості Крішни визнане релігійною організацією.
Наведене "розмаїття" вір (а можливі, мабуть, й інші їх класифікації) якраз і зумовлюється різноманітністю, онтологічною різноякісністю об'єктів віри.
2. Знання - це перевірений практикою результат пізнання дійсності, правильне її відображення у мисленні людини; володіння досвідом і розумінням, які є правильними в суб'єктивному і в об'єктивному сенсі і на основі котрих можна побудувати судження і висновки, котрі здаються достатньо надійними для того, щоб розглядати їх саме як знання [357]69. Досить важливим у контексті розглядуваних нами складників світогляду є питання про співвідношення віри та знання. Торкнемося лише в загальному співвідношення вказаних явищ, оскільки дане питання виходить за межі дослідження.
У радянській літературі обгрунтовувалося положення про те, що релігійна віра за своєю природою принципово несумісна зі знанням. І навпаки, безрелігійна віра може опиратися на знання, базуватися на них і не суперечити їм [347]70. В іншому джерелі зазначається, що "віра нездатна вжитися, узгодитися не з будь-яким знанням взагалі, а лише із розвинутим, раціоналізованим, тобто переважно з науковим знанням.
67 [299] Речицький В.В. Свобода, віра та держава // Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - К.-Харків.
- 1996. - С. 48.]
68 [261] Проблема новітніх релігійних рухів в Європарламенті // Людина і світ. - 1998. - № 8.
- С. 32.
69 [357] Философский знциклопедический словарь / Ред. - сост.: Е.Ф. Губский, Г.В. Корабльова, В.А. Лутченко. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С. 161.
70 [347] Угринович Д.М. Введение в религиоведение. - М.: Мьсль, 1985. - С. 42.
19
Із синкретичним, нерозвинутим знанням віра не тільки вживається, але навіть використовує його для підкріплення своїх позицій" [212]71. З наведеними положеннями ми не можемо цілковито погодитися. ".Віра не боїться розуму, а шукає його допомоги і довіряє йому. віра спирається на розум і вдосконалює його", - зазначено в одній з енциклік Папи Римського Івана-Павла ІІ [54]72. Св. Августин писав, що "віра є не що інше, як згода розуму. Кожен, хто вірує, роздумує - віруючи, роздумує і, роздумуючи, вірує... Якщо віра не є предметом роздумів, то її зовсім немає" [54]73.
А. Введенський виділяє три основні види віри в залежності від її ставлення до знання: наївну, сліпу і допущену критичним розумом [30]74. Віра наївна допускається розумом, але без розгляду її згоди з логікою і фактами; віра сліпа зустрічає протест із боку розуму як така, що суперечить або логіці, або фактам. Віра, котра розглядається і допускається розумом, підлягає його критичному розглядові, але розум не протестує проти неї, хоча визнає її недоказаною (щоправда, водночас - і неспростованою), тобто такою, що не суперечить ані логіці, ані фактам.
Отже, можемо зробити висновок, що між вірою та знанням можуть існувати різні співвідношення. В залежності від цих співвідношень можна виділити наступні види віри: наївну, сліпу і допущену критичним розумом.
Е. Фромм, аналізуючи у суто соціально-психологічному аспекті поняття віри як риси характеру людини, виділяє такі її різновиди: раціональну та ірраціональну (залежно від характера досвіду, на якому вона базується) [363]75. При цьому ірраціональна віра - це віра в особу, ідею чи символ, котра грунтується не на власному інтелектуальному чи чуттєвому досвіді, а на емоційному підкоренні якомусь авторитету; раціональна ж віра - тверде переконання, яке спирається на продуктивну інтелектуальну й емоційну активність. В структурі останньої важливою складовою є мислення.
С. Л. Франк зазначав, що ".вірити у що-небудь недостовірне, твердити про істинність того, що підлягає сумнівам, означає або виявляти легко
71 [212] Петрушенко В.Л., Щербакова Г.Н. Вера в духовном мире личности. - Львов: Изд-во Львовского госуд. у-та, 1989. - С. 67-68.
72 [54] Енцикліка «РіСез еі Каїіо" Святішого отця Івана-Павла ІІ до єпископів католицької церкви ("Про співвідношення віри й розуму"). - К.-Львів: Кайрос; Свічадо, 2000. - С. 63.
73 [54] Енцикліка «РіСез еі Каїіо" Святішого отця Івана-Павла ІІ до єпископів католицької церкви ("Про співвідношення віри й розуму"). - К.-Львів: Кайрос; Свічадо, 2000. - С. 113.
74 [30] Введенский А. Философскіе очерки. Випускь І. О философіи вь Россіи, о мистицизмь и критицизмь В.С. Соловьева, о свободе воли, о смисль жизни, обь отношеніяхь вьри кь знанію. - СПб.: Типографія «В.С. Балашевь и К», 1901. - 250 с.
75 [363] Фромм 3. Психоанализ и зтика. - М.: АСТ-ЛТД, 1998. - С. 306.
20
важність. або ж якимось чином насилувати, форсувати свідомість, умовляти себе самого в тому, що, власне, по-справжньому залишається для нас сумнівним. В упертому відстоюванні неперевірених переконань, у схильності чи готовності визнавати істинним недостовірне я не можу вбачати ні необхідності, ні заслуги" [362]76. Таке розуміння віри Франк використовував для пояснення і виправдання перш за все релігійної віри. Він писав, що "віра є в кінцевому підсумку зустріч людської душі з Богом, явлення Бога людській душі. сприймаємо ми реальність Бога сильно чи слабо, ясно чи невиразно, зблизька чи здалеку, ця реальність у кінцевому результаті не може бути засвідчена нічим іншим, окрім самої себе. Якою б складною не була мережа проводів, що з'єднує людську душу з Богом, струм, котрий іде цими проводами й запалює світло в нашій душі, - це світло, яке ми називаємо вірою, - може виходити тільки з першоджерела світової енергії - від самого Бога" [362]77.