3. Переконання. Вони займають центральне місце серед складників світогляду, є його ядром. Переконання - усталений погляд на що-небудь, заснований на певних положеннях, думках, пов'язаних у свідомості людини із глибоким та щирим визнанням і переживанням їх істинності й безспірної переконливості [208 ]78. Переконання тлумачиться і як тверда впевненість, певність у чому-небудь; віра у щось [191]79. А.Г. Ковальов пише, що "під переконанням необхідно розуміти глибоку і обгрунтовану віру людини в ідеали, яких вона дотримується у своєму житті" [322]80. Л.А. Смирнов зазначає, що в переконанні завжди більш-менш легко можна виділити два елементи: знання і віру в певні цілі та ідеали. Віра чи впевненість є суб'єктивною стороною переконання, певним станом свідомості і психіки людини. Знання ж - його б'єктивною стороною [322]81. Отже, віра виступає складовим елементом переконань людини.
4. Принципи. Життєві норми, правила поведінки. Принцип (від лат. ргіпсіріиз - "основа", "початок") - 1) у суб'єктивному розумінні
- основне положення, передумова; 2) в об'єктивному розумінні - вихідний (початковий) пункт, першооснова, найперше. Норма (лат. погта
- "правило", "взірець") - припис, взірець поведінки чи дії, міра висно
76 [362] Франк С. Л. Духовньїе основьі общества. - М.: Республика, 1992. - С. 220.
77 [362] Франк С. Л. Духовньїе основьі общества. - М.: Республика, 1992. - С. 220.
78 [208] Педагогическая знциклопедия / Под ред.: И.А. Каирова, Ф.Н. Петрова и др. - М.: Сов. Знциклопедия, 1968. - Т. 4.: СН - Я. - С. 338.
79 [191] Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Укл. В. Яременко, О. Сліпушко. - К.: Аконіт, 1998. - Т. 3: Обе-Роб. - С. 267.
80 [322] Смирнов Л.А. Убеждение как философская категория. - Калинин: Калининский госу-дарственньй ун-тет, 1973. - С. 10.
81 [322] Смирнов Л.А. Убеждение как философская категория. - Калинин: Калининский госу-дарственньй ун-тет, 1973. - С. 15.
21
вку про що-небудь і міра оцінки [357]82. Принципи, правила поведінки також посідають вельми важливе місце поміж усіх складників світогляду людини. Так, віра, переконання базуються й проявляються у діяннях, регульованих певними правилами поведінки (нормами).
5. Ідеали. Цінності (ціннісні орієнтації). Ідеал (франц. Меаі) - взірець, праобраз, поняття досконалості, вища мета прагнень [357]83. Ціннісні орієнтації - це система матеріальних і духовних благ, які людина і суспільство визнають як владну силу над собою, котра визначає думки, вчинки і взаємовідносини людей. Ідеали, ціннісні орієнтації людини окреслюють, визначають її справжню духовну серцевину.
Істинна сутність людини визначається не окремими її рисами й інколи випадковими вчинками, а переважаючими ціннісними інтересами. Життя суспільства чималою мірою залежить від того, які переконання й ідеали сповідує освічена частина суспільства, що вона вважає найвищою цінністю на шкалі ціннісної ієрархії.
Отже, з огляду на наведене, можна констатувати, що віра виступає невід'ємним складником світогляду людини, однак не єдиним. Монографічне дослідження присвячене саме такому складнику світогляду, а точніше, юридичному забезпеченню зовнішнього виразу, сповідування віри.
Віру людини можна розглядати у двох аспектах. По-перше, як духовну, психічну діяльність людини, спрямовану на вибір об'єкта віри і визначення свого внутрішнього ставлення до нього. Можливість здійснення такої діяльності відображає поняття свободи віровизнання. По-друге, віру можна трактувати й як зовнішню (фізичну) діяльність, що виступає проявом віровизнання. Можливість здійснення такої діяльності людиною відображає інше поняття - свобода віросповідання.
Свобода віровизнання та свобода віросповідання людини як загально-соціальні (природні) явища належать до основних прав людини, а саме: особистісних. Основні права людини - це певні її можливості, необхідні для існування й розвитку у конкретно-історичних умовах, які об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей. [273, 269]84. Слід зауважити, що терміни "права" і "свободи" людини практично вживаються як синоніми. Якщо зміст поняття "права людини" розкривається через філософську категорію "можливість", то така його інтерпретація охоплює й свободи людини.
82 [357] Философский знциклопедический словарь / Ред. - сост.: Е.Ф. Губский, Г.В. Корабльова, В.А. Лутченко. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С. 363, 306.
83 [357] Философский знциклопедический словарь / Ред. - сост.: Е.Ф. Губский, Г.В. Корабльова, В.А. Лутченко. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С. 169.
84 [273] Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посібник. - 3-є вид. - К.: ІСДО, 1995. - С. 8; [269] Рабінович П. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції //Український часопис прав людини. - 1994. - № 4. - С. 16.
22
Свобода віровизнання виступає важливим загальносоціальним (природним) правом людини, котре неминуче передує свободі віросповідання, однак не може бути предметом юридичного забезпечення. П.М. Рабінович зазначає, що "свобода віровизнання - це не є свобода вибору тільки релігійної віри або ж вибору між вірою й безвір'ям. Така свобода є ніщо інше, як можливість вільного вибору об'єкта віри" [275, 276]85. Уточнивши наведене визначення поняття, можемо зазначити, що свобода віровизнання як загальносоціаль-не (природне) право людини - це можливість людини вільно обирати об'єкт своєї віри і визначати власне внутрішнє ставлення до нього [390]86. Іншими словами, це можливість внутрішнього самовизначення людини з питань віри. Право як спеціально - соціальне (юридичне) явище не може регулювати вибір віри, так само, як і вибір переконань, думок, котрі в сукупності формують світогляд людини. Правовому регулюванню підлягає лише свобода віросповідання. Віросповідання (у правовому аспекті) - це зовнішній прояв, зокрема, сповідування віри, як релігійної, так і нерелігійної. Відповідно, не можемо погодитися з тим, що віросповідання - це лише належність людини до певної релігії, церкви, того чи іншого релігійного напрямку [288]87. Сам факт належності людини до якоїсь релігії, церкви не розкриває повністю суть категорії віросповідання. Крім того, як уже зазначалося, віра людини може бути як релігійною, так і нерелігійною. На нашу думку, свобода віросповідання як загальносоціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти певні дії або утримуватися від їх вчинення, за допомогою чого об'єктивується її віровизнання.
У різних документах та юридичних актах - як міжнародних, так і національних - використовуються неоднакові вербальні позначення (назви) свободи віросповідання людини. Зокрема вживаються такі термінологічні вирази, як-от: право на свободу думки, совісті і релігії [66, 180, 181, 39] 8 8; право на свободу думки, совісті, релігії і переконань [207] 89; свобода думки, совісті і віросповідання [364] 90; свобода
85 [275] Рабінович П.М. Свобода віровизнання та проблеми її державного забезпечення в Україні // Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - К.-Харків, 1996. - С. 43.; [276] Рабінович П.М. Свобода віровизнання: філософсько-правові та державно-юридичні аспекти // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 108.
86 [390] Ярмол Л. Свобода віровизнання людини: поняття, елементи, законодавче закріплення // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 115-122.
87 [288] Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А.Колодного І.Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля,
1996. - С. 63.
88 [66] Ст. 18 Загальної декларації прав людини; [180] п. у11) ст. 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ООН, 1965); [181] ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; [39] ч.1ст.1 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань.
89 [207] Паризька хартія для нової Європи (НБСЄ, 1990).
90 [364] Ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права (2000).
23
світогляду та віросповідання [148]91; свобода совісті [136, 138, 260]92; свобода віросповідання [135]93; свобода совісті і свобода віросповідання [140]94; свобода совісті, релігії й інших переконань [317]95; свобода ідеології, віросповідання та відправлення культів [127]96; свобода віри [367]97. З огляду на це, нам необхідно з'ясувати поняття та співвідношення вказаних прав (свобод) людини. Зазначимо, проте, що право як спеціально - соціальне явище (юридичне право) не повинно закріплювати свободу думки, переконань, совісті, віри, світогляду, оскільки вони відображають внутрішню, психічну сферу життєдіяльності особистості, в яку ні держава, ні інші соціальні утворення чи окремі особи втручатися не можуть з огляду на її природу. Використовуючи поняття світогляду, резюмуємо, що свобода світогляду людини - це можливість людини вільно самовизначатися у світі, знаходити життєве призначення у ньому, виражати власне ставлення до різних явищ дійсності. Ще раз уточнимо, що юридичне право може регулювати лише зовнішні прояви свободи світогляду людини, тобто її зовнішнє самовизначення у світі, об'єктивоване ставлення до оточуючих явищ. Зовнішні прояви світогляду людини можуть стосуватися різних сфер суспільного життя (політичної, моральної, релігійної, економічної та інших) й торкатися, відповідно, будь-якого права людини. Ключовим для розкриття змісту свободи совісті є власне поняття "совість". За визначенням В.І. Даля, "совість - це моральне почуття людини, внутрішнє усвідомлення добра і зла, тайник душі, в якому відкликається схвалення чи засудження кожного вчинку" [344]98. Як уже зазначалося, юридичне право не може регулювати питання совісті людини. Зовнішнє ж вираження останньої теж може охоплювати усі сфери людської життєдіяльності, а так само торкатися будь-яких прав людини. Аналіз літератури, інших джерел дозволяє стверджувати, що до змісту свободи совісті не входить поняття совість. Так, свободу совісті розглядають у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні ця свобода пов'язується зі ставленням людини до релігійного й атеїстичного світоглядів. Наприклад, В.Н. Са